Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ДІВИЧ-ВЕЧІР ЧИ — ’’ШАУЕР”? Два телефонні дзвінки принесли мені дві різні реакції на одну й ту саму подію: панна Катя заручилася з паном Іваном, і тепер дружки, чи й мама, улашто вують Каті ’’шауер”. — Пані Любо! Як це радісно! Катя заручена з українцем. її мама (під покришкою товаришок), улаштовує для неї ’’шауер", буде приємна забава для нас усіх! — так мені пані Дарка розповідає. Ох, уявіть собі — ніби пані з інтеліґентного дому, а улаштовує своїй дочці не дівич-вечір, тільки жебрацький "шауер” — зголошує мені моя знайома, пані Оксана. Напевно таких ситуацій багато в кожному осередку: молода пара заручується й при готовляється до весілля. Приятельки молодої плянують майбутній "молодій" дівич-вечір, на якім зможуть пригадати своє спільне "панночення” чи "дівування" й зі співом, жартами та традиційними ритуалами — випроваджують її зі свого гурта. Інші плянують те, що на цім континенті звуть "шауером”, де тільки близькі приятельки приносять різні дрібні дарунки, щоб допомогти в перших місяцях молодим. І що ж тут вибрати? Очевидно, що дружки, а радше мама надає тон тому, що ніби самі дружки роблять. Коли складаються такі обставини, що треба щось вибрати, треба спершу запитатись, пощо це робити, та яка різниця між одним та другим. Котре є ближче до мети даної акції, те й вибрати. — Пані Любо, ці "шауери" це звичайно жебранина! Поприносять дарунки і охкають та ахкають над кожною дрібничкою. Ще якби це для якоїсь сироти бідної, але не професійної особи, що сама вже працює, брати звичаї найнижчої американської кляси! — згіршено говорить пані Оксана. А пані Оля тішилась: — Як це вигідно! Каті поприносять всякі скатертини, й баняки, й мітелку й плин до миття вікон — не буде чим їй журитися коли повернуться з "гонімун"! Тут мене дещо здивував вислів п. Олі, немов би вона вже не знає, "медової” чи "пошлюбної подорожі”? Чи це так мимохіть разом вийшло — як вже і ’’шауер” — то ж і "гонімун”! І може в цім ціла справа!... — Український дівич-вечір, — пані Любо — то хіба тільки для освічених людей, що розуміють традицію і значення ритуалів. В нас тільки молодь брала участь у дівич-вечорі, бояри-дружби приходили до дівчат на спільне передвесільне прийняття, після того як вінки були сплетені і т. д. Це має сенс. Але не ця жебранина... — Пані Оксано, чи можна таки "шауери” назвати "жебраниною”? Головне в малих містечках дехто це практикує, хоч, правда, не так часто серед українців, бо вони справляють "дівич-вечір”! — Ось саме так! Та нераз чуєте, як запрошують десятки чи й сотки людей на ’’несподіванку”, коли це має бути тільки для дуже близьких товаришок чи пань, а не таке явне збирання дарунків, навіть від дальших знайомих. Люди приходять навіть самі і переходять межі доброго смаку. Так дві мої знайомі реаґували на ритуал, що колись мав сенс і красу. Чи не згублено це у масових не інтимних, штучних ’’несподіванках”? Любов Калиновим Докінчвння: ПЕРЕПРАВА... атмосферу і перебування з малою дитиною могло бути не безпечним. По кількох тижнях перебування рішено верта тись назад. Знов підготовляється плян переправи тим разом вже човном, бо в річці води прибуло. Знаходимо господаря вже з нашого боку і він обмірковує плян пере прави. Надходить врешті день і ми прощаємось з рідною землею, не думаючи, що це в останнє. Сідаємо до човна досить небезпечного званого "душогубкою”, якою рибалки їздять ловити рибу. Човен цей пливе швидко, але й швидко вивертається. Небезпека стає подвійна: одне це нелегаль ний перехід границі, а друге сама переправа є непевна. До того ж я ще з малою дитиною і в випадку чого, як її ряту вати. Але здаємось на волю Божу. Човен пливе тихо, робимо кілька петель на Бузі, щоб заякоритись в найбільш безпечному місці, серед зарослих лозою берегів. Далі перед нами знов шмат дороги вже луками. Доходимо знову до хати Касюка. Вечоріє і ми змушені чекати другого дня, щоб дати знати, аби прислали по нас коні. Господиня, жінка Касюка годує нас і дає місце на ослоні біля печі. Я з ди тиною укладаюсь до сну і засипляємо втомлені силою вражінь. Надворі ніч ясна, тепла, місяць вповні. Але десь коло півночі хтось стукає в шибку вікна. На запит госпо дині хто і чого хоче, відповідає кілька голосів, щоб дати їм поїсти. Дивлюсь підвівшись на постелі, що за вікном, освітлені місячним сяйвом стоїть кілька людей озброєних, з гранатами за пасом. Мундури не німецькі. Виявляється, що це совєтські партизани, які йдуть з Карпат. Тепер вони вертаються і розвідують, де є добре місце для переходу через Буг. Звичайно господар Касюк, щоб позбутися не- прошених гостей, вказує напрям переходу через ріку. Вони поївши, спускаються в долину Бугу. Я лежала ні жива ні мертва. Бачити на власні очі совєтських парашутистів не належало до приємности. Тим більше, що я була безборон на та ще й з дитиною. Могло б бути дуже погано нам, але Бог нас зберіг і врешті ми вертались до себе до міста. Правда їдучи кіньми, нас обступила група також озброєних молодиків, але то вже були свої. Вони з ці кавістю вислухали нашу пригоду і подались на схід, щоб наздогнати ту ворожу групу совєтських партизан. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
