Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
МОЯ ДИТИНА — ТВОЯ ДИТИНА. Вчора була у щоденній пресі новинка, що найно віша статистика виказує в Америці один розвід на три подружжя. От, ще одна статистика, яка не конечно мусить бути правдива — скажете. Але все ж це змушує нас задуматись, хоч і без цієї новинки знаємо, що число розводів у світі помітно зростає. Чи це завдяки жіночій рівно правності, свободі законів чи загальному захитанню інституції подружжя — не беремося аналізувати. Фактом є однак, що усі ті причини впливають не лише на американські подружжя, але й на подружжя етнічних груп, навіть найбільш консервативних. Захопила та популярність розводів і нас. Колись розвід у наших родинах це була трагедія, ганьба, а перш за все непростимий гріх. Про те лише можна було пошепки говорити, а розведена жінка не мала доступу до т. зв. товариства. А сьогодні? Погляньте на своїх знайомих, скільки молодих і не дуже молодих українських подруж ’’вибрало особисту свободу”! Цікаве і дуже характеристичне, що багато з тих розводів бачимо між чисто українськими подружжями, а не т. зв. ’’мішаними” (На жаль у нас статистик про те немає, а шкода). І те дає дещо до думання, особливо нам, старшим віком. Чи не робили ми надто сильного натиску на нашу молодь, вмовляючи, що ’’все одно, хто цей партнер, аби українського роду”? Чи не допомогли ми творити під впливом патріотизму десятки недібраних подруж, які не видержали проби спільного життя? А може зміна настанови до церкви та поняття гріха, як і зміна настанови до життя також допомогли? Сьогодні, власна вигода і вдоволення є дуже важливі, отже, хто хоче залишатися мучеником родини, як це бувало колись? ”Не йде — так роз- ходьмося, другий раз вдасться краще” Можливо, що такий підхід природніший, здоровший, як життя у сварці і ненависті, яка приходить часом після гарячої любови. І ми вже також навчилися не шептати про най новіші розводи у нашій спільноті, а говоримо про них Докінчення — Чому? Піш ля Наталя з церкви, і за нею вийшли д іти. З д ум ки не сход или мамині заплакані очі. Чому, це все так?... Вистава пройш ла успіш но. Наталя дістала багато при вітань та похвал. Навіть д ир е кто р школи похвалив її і пред ставив я ком усь великом у начальникові з О бліспол ком а. Тільки Наталя не відчувала радости від успіху. Ч ом усь х о ті лося плакати — кричати. Піонервож атий та ко ж підійш ов, побачив сльози на її очах, подав р у ку і сказав: — "В се буде добре, ми знаємо, то не твоя вина...” — поплескав по плечі, під м о р гн ув і відійш ов до групи дітей, що стояли за сценою . Нетерпляче чекала Наталя дозволу йти д од о м у. Бігла по сходах аби скорш е д о мами, навіть на Василька не звер нула уваги, який чекав її при виході. Одне було баж ання — скорш е д одо м у. Бігла темними вулицями, забула про страх. голосно, як про інші щоденні, життьові факти. Але... але що, коли у цьому життьовому щоденному факті стоїть посередині малий ’’фактик”, яким кидається немов м’ячиком від мами до батька? Що переживають у таких випадках діти? Знову знаємо із статистичних даних, що понад 50% малолітніх злочинців це діти розведених батьків. У нашій спільноті, на щастя, ще далеко до того, як і взагалі до поширеної злочинности. Але все ж кожний розрив родин мусить якось від’ємно впливати на психіку дитини, незалежно від того якого вона етнічного походження, отже і на україн ських дітей. Немов на підтвердження, мені стають перед очі недавно пережиті образки з нашого будня: звичайні, ніяк не драматичні, але як промовисті. Ось десятирічне дівчатко з великими, поважними очима слухає уважно вияснень ’’сестричики”: — ’’Скажи мамі, щоб зробила ці крила точно так, як я тобі показую....” А дівчатко дріжачими губами питає: — ”А що буде, як я забуду? Бо я нині іду до тата, а щойно завтра вертаюся до мами...” Хлопець переступає з ноги на ногу й ніяк не хоче прийняти вияснення, що вже запізно, щоб його вписати на цей табір. — ’’Чому мама або тато не зголосили тебе в реченці? Тепер уже нема місця” — каже виховник. — ’’Мама казала, що то тата обов’язок, а тато казав, що мами, бо я ще малолітній і належу до неї. А я не знав, коли треба зголоситися...” Чи не було б доцільно у тому році дитини, поруч із усіми забавами, фестинами, конкурсами для дітей, порушити відверто і ту актуальну ’’дитячу” проблему? О-КА Д о мами... П рипасти до неї й виплакати все, що н а ки п іл о на серці. Прибігла. В ікна темні. Ш товхнула двері, і вони відчи нилися. С п оча тку Наталя злякалася, потім зайшла, знай шла сір ники, засвітила лямпу. На підл озі лежала непритом ною Наталчина мама. Сумний був Великдень. А ж на третій день дізналася Наталія від мами, що сталося... Нема більше надії на побачення і нема вже більш для ко го вивчати пісні. Пророчена артистична ка р ’єра Наталі скінчилася виставою пам’ятного на ціле життя вечора. А за тиж день, Наталя знайшла на столі між кни ж ка м и ко р о б о ч ку з п и са н ко ю від Василька. Як і коли передав він її, вона не пам’ятала.
Page load link
Go to Top