Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
КОКІ ПОМОЖЕ...? — Кокі і і іі — кличе Нана. — Ко о о о кі... плаче Ися. Де ж то кокі нетерлиливиться тато. Зараз знай ду кокі — спокійно каже мама. І от з-під крісла витя гає білий коцик Исі, а з ганку несе рожеве кокі Нани. Обома ручками хапають дівчатка коцики й вже щасливо всміхаються. Це ж, бо, не є звичайні коцики, а кокі. Плаче Ися гірко-тяжко, а всуне личко в кокі то сльози під борід кою ховаються, а очка-сонечка сміються. А їсти? Як же без кокі їсти?. Близько на кріселку треба мати. Воно ж і їсти помагає. А вже спати! Ну, та ж кожний знає магічну силу кокі. Обійме його ручками дитина, один ріжок і бузю запхає, дарма, що він брудний, бруднющий часом і спить. Бо й як же йнакше? Кокі ходить за Наною до городу, по траві, по росі, по мокрому-сухому, і чистому-брудному. Кокі любить і молочка напитися в цукор залізти. Кокі й чарівну силу має від часу тої царівни, що жила собі давно-давно в казці. Вона як і Нана тепер, розправляла на підлозі кокі і казала нести себе високо понад дерева. Тоді пташки присідали від почити біля царівни, хмарки рожеві від турбот захи щали. Заспокоювали, сили кріпили в чарівному світі. О, Нана це знає! Як добре було б кожному мати своє чарівне кокі. МІЖ НАМИ , БЕЗ ТЕЛЕФОНА Якби це була справа викл ю чно між Вами, Пані, і теле ф оном, то автор цих рядків не мав би, розуміється, права втручати сю д и своїх трьо х грошів... Але шановна коле- ж а нка за фахом, Л ю б о в Калинович, пуб л ікує свої цікаві спостереж ення на с то р ін ка х такого "п о ч и тн о го ” органу, як "Наше Ж иття” , з чого виходить, що це справа не льокаль- ного, а загал ьного характеру. Д о то го ж і тема, яку пані Л ю бов поруш ила в 1-му числі ж урнал у за 1979 рік, набирає в її насвітленні майже загал ьно-націонал ьного значення... "В ін вдарив раз” Хто ко го вдарив?.. Чоловік — ж ін ку ! Ф айних, як казали у Львові, кавалків д овід уєм о сь про наших м олодож онів: що вони л у п ц ю ю ть своїх ж ін о ч о к, отих прекрасних Марусь, Л ідусь, Вірусь, Наталочок, ба й навіть О ксанок, — забу ваючи, що є такий неписаний закон, що ж ін ку можна вдарити тіл ьки квітко ю , і то не ш тучною , а правдивою (хоч така, звичайно, д о р о ж ч е кош тує). А вже д о неба про пом сту кличе подана "м іж нами і телеф оном ” приголомш лива вістка, що бідна Рута дістала свою перш у п о р ц ію від чоловіка в... по ш л ю бну ніч, і то за те, що мала — повні ноги! Ось тобі й кохання в укр а їнсько м у стилі! Забув селеп нещасний, або може нікол и й не чув та ко ї народ ньої м удрости, як то в старому краю навчав тато сина перед од руж енням : ’’Бери собі, си н ку грубш у ж ін ку, бо що грубе, то д об ре” Якщо сягнемо глибше р у ко ю в с ка р б н и ц ю народнього ф олкльору, то переконаємось, що в нас кол ись не так Данко ждав. Товариші вибігали з кляси вирвав шись з прив’язі годин-лекцій. Довга перерва. Така вона люба, цінна в шкільних занаттях. Стукіт молодих ніг, веселий гамір голосів з коридорів з сходів великого шкільного будинку відпливав щораз дальше. Данко мовчав. Що сталося? Завжди такий уважний, добрий студент, а тепер, від якогось часу, — ні при готування, ні уваги. Чому? І чому сумний? Чи може в бурсі погано? Чи може хтось кривду заподіяв? Може й грошей не має? Чи батьки на час не прислали? Мовчав на всі питання. Данко, зернятко з роду славного композитора. А ще так недавно радів, коли в клясі прослухували оперу ’’Богдан Хмельницький” який він був щасливий! Чому така зміна? Чи може хворий? Чи так, любий хлопче? Завжди помогти можна. Ну що ж не може сказати, то й годі. А все таки й сумувати не треба. Господь усім помагає то ж і йому поможе. Підніс свої темні очі повні небаченої розпуки: — ’’Поможе? Мій мій мій тато залишив маму" Сльози всуміж зі словами падали застиглим чорним болем хлоп’ячого серця. Ле. К. бувало в цьому депа ртам е нті” А дж е всі пам ’ятаємо таку популярну в народі пісню , як то... "била ж ін ка м ужика, За чуприну взявши... Ой, став м уж ик у порога, Ш а по чку ізнявши... Та ще й тепер, під м осковським , сказати б, караулом, наше нескорене ж іноцтво незгірш е муш трує своїх мужиків... А м ериканський спортовий кор е спо нд е н т оп исує свої вра ження від ф утбол ьного матчу м іж київським і московським "Д и на м о ” Подія відбувалася за хрущ овських часів, коли ще в повітр’ї пахло так званою від ли гою . Матч виграли кияни, завоювавши чемпіонат Р ад янського Союзу. Після змагань ам ериканець мав розмову з одним з грачів м о ско вської д ина м івсько ї ком анди. — Чому українці кращі за москвичів? — спитав. — Бо в них, хахлів, ж ін ки д уж е бойові. Якби програли матч — ко ж н и й обірвавби вдома від ж ін ки . Ж інок, сволочі, бояться! Прошу не зрозум іти мене так, що я зао хочую наші молоді по д р уж ж я д о дом аш нього, вибачте на слові, мор д обою , але непогано було б, гадаю , якби ко тр и й сь з актив ніш их відділ ів С о ю зу У кра їно к А м е рики зорганізував для канд и д аток до п о д р уж н ь о го стану курси "ка р а те ” , чи якоїсь інш ої сам ооборони... Хай би тод і попробував такий "го й р а к” один з д р угим бити ж ін ку в по ш л ю б н у ніч по повних ногах! Ікер. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
