Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
НАТАЛІЯ КІБЕЦЬ ЧОМУ? Повний місяць, як блискучий металевий д иск, все ще висів між хмарами, хоч починало вже світати. В повітрі відчувалася нічна пр охолода, але сонце настирливо проби валося скр ізь ра ніш ню мряку, посилаю чи на землю своє проміння. Вулиці м о кр і й брудні. Але незважаючи на це, соняш не пром іння знаход ило місця вкриті д е-не-де л ьо д о вою ш ку р и н ко ю і виблискувало веселкою на них. М істо пробудж увалось. З брам вийшли двір н и ки з мітлами і по зіхаю чи почали підм ітати вулиці, о б м ін ю ю чи сь враженнями м инулої ночі. Десь заторохтіла порож ня п ід вода по кам ’яном у б руку, і у відповідь загавкали пси. На голих ще деревах зацвірінькали горобці. Сонце п ід н і малося вище і огортал о своїм теплом все живе і мертве. Робочий день великого пром ислового центру почався. З гур ко то м та дзеленьканням д звінків покотилися трамваї по вулицях. З пристані та зал ізничої станц ії загули гуд ки барж, пароплавів та льокомотивів. Навколиш ні мета- л ю р ґій н і заводи кликал и д о праці. Х ідники заповнилися лю дьм и, що поспіш али на роботу. Не дармувало й соняш не проміння. Ось занурил о воно свої кін ч и ки в Д ніпро ву воду, і заграла вода відбл иском проміння, а там темний, голий ш елю г Б о гом о лівського острову стоїть глухий та непривітний, треба, щоб і він прикрасився котикам и. П оли нули пр ом інч ики далі, кинул и по ц ілуно к на спущ ені в воду голі гіл ки плакучих верб, і затремтіли гіл очки, як молода від перш ого по ц іл ун ку свого нареченого. А пром іння сягає далі. С онечко піднім ається все вище, і обсяг його праці збільш ується. Ось воно вже заглянуло у вікна житлових будинків, пр иго лубило квіто чки на вікнах, посм іхнулося робітникам через запорош ені вікна ф абрик і заводів, не забуло й про б ід них ув’язнених за темними ґратами м ісь ко ї тю рм и і нарешті зупинил ося перепочити на вікна х вели ко го ш кіл ьного б уд и н ку. П ром інчики, як діти. їх усе ціка вить! За цілий день вони мають стіл ьки вражень, що коли над ійде ніч, вони сховаю ться в м’які хм а ринки і сплять безтурботно аж д о на ступн о го ранку. Бавлячись відсвічуванням скла, пр ом інчики пом ітили ж ін ку, яка стояла над л іж ко м . Вона начебто чаклувала, роблячи я кісь знаки. Нахилилася д о когось, поцілувала й вийшла. Зацікавлені пр о м інч ики вдивлялися в глибину кім нати і несчулися, як своїм до тико м пробудили д івчинку. Вона потягнулася, по зіхнул а і привітно всміхнулася пр о м ін чикам. Золоті по рош инки виблискували міріядами зір о ч о к над її гол івко ю . Д о ш коли було ще рано і Наталочка — так звали д ів ч ин ку — виріш ила трош ки полежати. Приємне весняне сонечко, тепле і ласкаве, як м атусині обійми. Л е ж и ть Н аталочка і уявляє собі золоті, довгі, довгі сходи аж до сам ого неба, а на тих сходах стоїть янгол, такий, як мама розказувала, і дає їй чарівну хустино чку. Махнеш нею і побачиш ко го схочеш. А хоче вона бачити свого татусика. Давно його нема з ними. Каж уть в Б аку в тю рм і, але на В еликдень повернеться додом у. Хоч би скорш е той В еликдень прийшов. Вона тепер велика і може співати йому, його ул ю б ле ні пісні. Учителька співу казала, щоб по закінченні ш коли йшла до консерваторії, що взагалі має здіб но сті д о мистецтва. Через ці зд іб но сті доводиться і співати і танцювати і деклямувати майже на ко ж н о м у ш кіль ному концер ті навіть і на учител ьських конф е ре нц іях — аж набридло!.. Так замисливш ись і полинувш и д ум ка м и в царство майже н іко л и незд ійснених мрій, Н аталочка схаменулася лиш е від настирливого ш крябання в двері. З іскочивш и з л іж ка вона відчинила двері й впустила свого пестуна, вже старого, але добре тренованого пса. О бнім аю чи Палкана Наталя поспіш ала одягатися, бо д о по чатку ш коли лиш и лося півгод ини. Пес радий увазі його ул ю б л е н о ї товариш ки старався лизнути її в саме лице, бігав навколо неї і пере ш коджав їй одягатися. ’’Геть д ур н е н ьки й! Бачиш часу мало, навіть с н ід а н о к не м ожу з ’їсти. Як сп ізн ю сь , то мушу іти до дир е кто р а ш коли з вибаченням. Думаєш приємно?! — Він покл иче маму, а мама буде знову мене сварити і плакати... Знаєш П алканчику! С кор о татусь вернеться. Ти радий?” І пес, під тве рд ж ую чи своє зро зум іння веселим гавканням, відпровадив Наталочку д о школи. Не завжди була безтурбо тно ю Наталочка. Були й темні сто р ін ки в її житті. На запити дітей про тата, мусіла казати неправду. Піонер-вож атий ввесь час намовляв вступити до піо н е р сь ко ї організації. В ш колі наполягали, а мама не д о з воляла. Д іти сміялися, що д о церкви хо д и ть з мамою. А тепер, ще нова проблема. В С трасну С уб о ту має бути вистава у великом у м ісь ко м у театрі, і Наталка веде головну ролю . Мама сказала, що нізащ о не пустить, але після роз мови з д ир екто ро м школи зм інила д ум ку. На Вербну нед іл ю мама виріш ила говіти, а у Наталі в цей день перед полуднем мала бути генеральна проба. Переживає д івчина і не знає, як їй бути. Не раз плакала ниш ком на Палкановій голові. Виплачеться і знову весела та привітна д о всіх. Вечо рами, коли мами не було дома сиділ а Н аталочка з Пал- каном і згадувала про все, як то воно було колись. А осо б ливо підготування до Великодня. В їхній л ітній ку х н і цілий тиж д е нь пеклися паски. С у с ід ки й ночували там. Ф а р б у вали яйця, хто умів навіть писанки писали. Ц ього р о ку її мама пектим е паску також , але ниш ком, щоб ніхто не знав, бо м о ж уть її з роботи зняти, а Н аталку д іти п ід н ім у ть на сміх. Нема вже тіє ї радости вичікування й підготування до Великодня, як було колись. Одне підтрим увало її — повер нення тата на Великдень. Ще цікавило її, що то Василько обіцяв подарувати їй, але щоб н іко м у не показувала. Прийш ла Вербна неділя. Пішла Наталя з м амою до церкви. Ранок був чудовий, теплий. Співали пташ ки, тільки на серці у неї було тяж ко. Незважаю чи на велике свято, церква була майже порож ня. Д е-не-де блимали свічки, пахло ладаном, зам ість хор у співав я ки йсь старий пан. Не могла молитися Наталка, думала що буде? Здавалося їй, що хтось наче стоїть за нею і пильно дивиться їй в спину. Боялася обернутися, щоб пересвідчитись, що то пр осто її хвилювання. Нарешті, обернулась. За нею стояли діти, учасники вистави. М икола підійш ов ближ че і сунув Наталці за п и ску в руку: — ’’Зараз же пр ихо д ь на п р о б у ” Як сказати мамі? Н ічого інш ого не могла придум ати, як показати їй записку. Докінчення на cm. 17 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
