Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
МАРІЯ ГАЛУН БЛАК ТІТКА АМЕРИКА переклад Марії Струтинської П родовж ення ’’Автомобіль буде незабаром”, — тітка Лідія сказала. ’’Мені тільки жаль, що Леся не побачить багато з Києва, у якому вона вперше. Але може мені вдасться надолужити й це” . Леся була здивована і навіть підлещена, що тітка думала про неї. Вона спостерігала, як тітка складала у маленьку валізочку речі, потрібні для ночівлі. Заграничність тих речей була така цікава, що Леся в той час забула за свої зранені почуття. Наверху, в маленькій коробочці тітка примістила дещо з умивальні. Вкінці, вона затягнула замочок. Внизу, перед входом до готелю чекала на повороті вулиці довга, чорна лімузина, якою їздять службовці. Єлена була така вражена, що цей раз навіть вона мовчала. Шофер у парадній чорній уніформі і такому ж кашкеті вийшов з машини. З достойною усміш кою на своєму широкому російському лиці він відкрив їм двері. Мама, а потім тітка Лідія примістилися назад ньому сидінні; Леся зі своєю книжкою під пахою та Єлена з лялькою сіли проміж них. Тато й дядько Володко найшли собі місце на двох, насупротилеж- них зісуваних сидіннях. Ш офер увійшов до машини і затріснув двері. В моменті вони рушили. Вони їхали стрімкою вули цею, що провадила з кручі до берега ріки, мостом і поза місто. Це була інша дорога від тієї, якою вони приїхали автобусом цього ранку. Ніхто не обзивався. Тітка Лідія ледве-ледве посміхалася, наче вона не могла повірити своєї щастю із тією поїздкою. Лесині думки бігли вперід. Що будуть думати там, дома, коли вони побачать чорну лискучу лімузину, як вона в'їздитиме в містеч ко? Леся вже бачила здивування кожного, коли вони дізнаються, що гість з-поза океану є тут між ними, тут у місті! Такого не траплялося довше, ніж одне по коління. Кілометри пробігали швидко, і з кожною милею Лесине хвилювання більшало. Тільки хвилинами, коли вона глянула на Єленину ляльку, її піднесення зникало, але тільки на часок. Тепер вони наближалися до села. Дорога була болотниста і ще завжди по її боках тут і там лежали кучугури снігу. Авто стало. Ш офер вийшов з нього і пішов доро гою вперед. Перед комісаріятом три чи чотири чоло Marie H alun B loch: A u n t America. New York: Atheneum 1963 C o p yrig h t 1963 by Marie H alun Bloch віки споглядали на нього з безвиразними облич чями. ’’Цікаво, що це таке?” сказала мама, витягаючи вбік шию, щоб щось побачити. ’’Дорога виглядає не до проїзду” — завважив дядько Володко. Леся піднялася трохи на своєму сидінні та диви лася вперед. Ш офер стояв, дивлячись на глибокі сліди возів, що бороздили дорогу, штовхнув щось кінцем чобота, потім зняв кашкета і пошкрябався в голову. Коли він повернувся до машини, тітка Лідія ска зала: ” Ви напевне не будете пробувати їхати через оце?” ” Я думаю, що це можливо’’ — відповів шофер. Поволі вони просувалися вперед у заглибини в дорозі. Потім Леся могла чути, що колеса крутяться, одначе віз не рушався. Вона зловила себе на тому, що напружено похилилася вся наперед, наче б могла допомогти автомобілеві рушити. Вона покинула робити це і відхилилася на опертя. Глянувши на тіт ку Л ідію , вона побачила малу морщину затурбован- ня на її чолі. Тепер шофер рушив назад. Поволі авто малими рухами вийшло з заглибин грязюки на сухіше. Водій знову вийшов з автомобіля, і цей раз батько і дядько Володко вийшли за ним. Ш офер крикнув щось до людей, що стояли гру пою перед комісаріятом і приглядалися. Один з них увійшов до будинку і виніс лопату. Він підійшов і дав її шоферові. Цей передав її дяді Володкові, що зразу взяв її, і поки шофер стояв над ним, приглядаючись авторитетно, почав наповнювати колії грязю кою . ’’Очевидячки, вони думають, що зможуть вирів няти дорогу”, завважала мама Тітка Лідія раптово відкрила двері машини. ’’Цього не буде” , вона кликнула, вискакуючи на землю. Спонукана тітчиним несподіваним кроком, Леся вийшла також і потяглася з нею, до групи людей. Тітка Лідія підійшла до дядька Володка, делікатно витягла з його руки лопату і поспішала до шофера. Посміхаючись, вона подала йому лопату: ’’Прошу”, вона сказала, ’’цей чоловік є моїм гостем. Очевидяч ки, він мусить бути трактований, як такий. Чи не так? П р о д о в ж е н н я б у д е НАШЕ ЖИТТЯ. СІЧЕНЬ 1978 17
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
