Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
МАРІЯ ГАЛУН БЛАК ТІТКА АМЕРИКА переклад Марії Струтинської П родовж ення ’’Автомобіль буде незабаром”, — тітка Лідія сказала. ’’Мені тільки жаль, що Леся не побачить багато з Києва, у якому вона вперше. Але може мені вдасться надолужити й це” . Леся була здивована і навіть підлещена, що тітка думала про неї. Вона спостерігала, як тітка складала у маленьку валізочку речі, потрібні для ночівлі. Заграничність тих речей була така цікава, що Леся в той час забула за свої зранені почуття. Наверху, в маленькій коробочці тітка примістила дещо з умивальні. Вкінці, вона затягнула замочок. Внизу, перед входом до готелю чекала на повороті вулиці довга, чорна лімузина, якою їздять службовці. Єлена була така вражена, що цей раз навіть вона мовчала. Шофер у парадній чорній уніформі і такому ж кашкеті вийшов з машини. З достойною усміш кою на своєму широкому російському лиці він відкрив їм двері. Мама, а потім тітка Лідія примістилися назад ньому сидінні; Леся зі своєю книжкою під пахою та Єлена з лялькою сіли проміж них. Тато й дядько Володко найшли собі місце на двох, насупротилеж- них зісуваних сидіннях. Ш офер увійшов до машини і затріснув двері. В моменті вони рушили. Вони їхали стрімкою вули цею, що провадила з кручі до берега ріки, мостом і поза місто. Це була інша дорога від тієї, якою вони приїхали автобусом цього ранку. Ніхто не обзивався. Тітка Лідія ледве-ледве посміхалася, наче вона не могла повірити своєї щастю із тією поїздкою. Лесині думки бігли вперід. Що будуть думати там, дома, коли вони побачать чорну лискучу лімузину, як вона в'їздитиме в містеч ко? Леся вже бачила здивування кожного, коли вони дізнаються, що гість з-поза океану є тут між ними, тут у місті! Такого не траплялося довше, ніж одне по коління. Кілометри пробігали швидко, і з кожною милею Лесине хвилювання більшало. Тільки хвилинами, коли вона глянула на Єленину ляльку, її піднесення зникало, але тільки на часок. Тепер вони наближалися до села. Дорога була болотниста і ще завжди по її боках тут і там лежали кучугури снігу. Авто стало. Ш офер вийшов з нього і пішов доро гою вперед. Перед комісаріятом три чи чотири чоло Marie H alun B loch: A u n t America. New York: Atheneum 1963 C o p yrig h t 1963 by Marie H alun Bloch віки споглядали на нього з безвиразними облич чями. ’’Цікаво, що це таке?” сказала мама, витягаючи вбік шию, щоб щось побачити. ’’Дорога виглядає не до проїзду” — завважив дядько Володко. Леся піднялася трохи на своєму сидінні та диви лася вперед. Ш офер стояв, дивлячись на глибокі сліди возів, що бороздили дорогу, штовхнув щось кінцем чобота, потім зняв кашкета і пошкрябався в голову. Коли він повернувся до машини, тітка Лідія ска зала: ” Ви напевне не будете пробувати їхати через оце?” ” Я думаю, що це можливо’’ — відповів шофер. Поволі вони просувалися вперед у заглибини в дорозі. Потім Леся могла чути, що колеса крутяться, одначе віз не рушався. Вона зловила себе на тому, що напружено похилилася вся наперед, наче б могла допомогти автомобілеві рушити. Вона покинула робити це і відхилилася на опертя. Глянувши на тіт ку Л ідію , вона побачила малу морщину затурбован- ня на її чолі. Тепер шофер рушив назад. Поволі авто малими рухами вийшло з заглибин грязюки на сухіше. Водій знову вийшов з автомобіля, і цей раз батько і дядько Володко вийшли за ним. Ш офер крикнув щось до людей, що стояли гру пою перед комісаріятом і приглядалися. Один з них увійшов до будинку і виніс лопату. Він підійшов і дав її шоферові. Цей передав її дяді Володкові, що зразу взяв її, і поки шофер стояв над ним, приглядаючись авторитетно, почав наповнювати колії грязю кою . ’’Очевидячки, вони думають, що зможуть вирів няти дорогу”, завважала мама Тітка Лідія раптово відкрила двері машини. ’’Цього не буде” , вона кликнула, вискакуючи на землю. Спонукана тітчиним несподіваним кроком, Леся вийшла також і потяглася з нею, до групи людей. Тітка Лідія підійшла до дядька Володка, делікатно витягла з його руки лопату і поспішала до шофера. Посміхаючись, вона подала йому лопату: ’’Прошу”, вона сказала, ’’цей чоловік є моїм гостем. Очевидяч ки, він мусить бути трактований, як такий. Чи не так? П р о д о в ж е н н я б у д е НАШЕ ЖИТТЯ. СІЧЕНЬ 1978 17
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
