Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
— ”3 Новим Роком! 1978-им роком починається нова серія святкувань, концертів і ... академій. Пам’ятати про героїв це шляхетний жест і вислів вдячности за найвищу жертву. Греки вшанували пам’ять свого героя Академа посадивши біля його могили сад — парк, названий Академією. Але греки також боялись, що невшановані герої можуть спри чинити зло. Не знати котра мотивація була силь нішою ...” — так розпочав дискусію на тему наших імпрез один, шанований мною, старший пан. — ’’Пане К., наш звичай також виявляє шляхетну вдячність народу.” — "Шановна приятелько, вдячність є тільки до того часу вдячністю, поки вона є невимушена, не автоматична чи механічна. Сядьте колись при кінці залі й погляньте на людей, на їхні реакції під час на ших типових, ритуальних академій. Скільки тих жестів, висловів пошани й пам’яті є щирими? І чому вислів пошани має бути завжди в чорних, мінорних, панахидних видах?” — ’’Пане К., це мабуть наше християнське турбу вання за душу цих людей!” — "Знаєте, я б справді хотів почути оцінку психо логів в справі цих наших концентрацій на панахидах. Уявіть собі недавно я читав, що в одному місті, поблизу, кожного року розпочинають шевченківські святкування панахидою!? Так немов найважливішим ділом Шевченка було це, що він помер! А скільки ж справді можна мати різних виявів вшанування Шевченкової пам'яті — в живий, корисний спосіб, щоб доказати саме живучість Шевченка!” — "Тут мушу з Вами погодитися” — признала я рацію свойому співбесідникові — "Я не раз уже ба чила більше корисні Шевченкові дні, конкурси, змагання молоді на тему Шевченкової творчости і т.п. Але як з Крутами, як з 22-им січня?” — ’’Найбільше радісний день нашої історії в цім столітті також починають панахидами! Та ж це само заперечення. Цей день має бути оспівуванням життя! Недавно вже в деяких містах шукають радикальних відхилень від втоптаної форми: ’’довге слово, нудний реферат (кожного року такий самий), соліст, декля- мація, хор... ’’Замкнете очі й ледве чи зможете відріз нити один рік від другого!” — "Але коли щось практикується, і це добро вільно, то ж це значить, що на це є бажання, пане К.!” — ’’Бажання? Але чиї бажання? Чи студентської молоді, яка втікає з цих імпрез? Чи, може, цих акти вістів громади, що крім п’ятьох обов’язків, ще мають підготовляти це свято? Скільки вони нарікають, що вже на цей рік не можуть нікого нового підшукати...” — ”Це правда, що багато нарікає. Мені розказу вала моя знайома пані Л., що минулого літа під час зустрічі-дискусії з нашими активними професіона лістами (віком 25 - 50 років), а також з групою вихов- ників молоді (віком 18 - 25 літ) на питання, що най більше не подобається їм в українських громадах відповідь була ця сама — академії та панахиди!” — ’’Ото ж бачите самі, Любо! Хто змусив нас від давати заслужену пошану героям у вимушеній формі? Кілька одиниць у проводі громади, які не вмі ють нічого нового дати тільки йти втертими стеж ками, та кілька осіб, які вже не вміють змінитись. Для них будь-яка нудна доповідь це заповнений час, будь-яка невдала стереотипна імпреза — це добре виконаний "обов’язок”. Але яка перспектива на май бутнє? Якщо навіть наші активісти середнього й молодого віку не є захоплені цими формами святку вань, то пора вже почати переоцінку форми. Бо справа тут не є в пам’яті чи пошані героїв. Цього ми не квестіонуємо; справа є у формі, яка буде най більш відповідною сьогоднішнім обставинам і гро маді. Головне — щоб не пошкодити майбутньому, не знеохотити тих, які можуть бути корисними. Бо пам’ятати треба, що й Шевченко, й герої під Кру тами, й ті що згинули за нашу незалежність у XX столітті, всі вони турбувалися саме за майбутнє на шої спільноти. Отже, логічним є — улаштувати такі форми святкувань, чи відмічування пам’яті, які мо жуть дати щось стимулююче, захоплююче, при вабливе для присутніх, щоб більше було охочих дати щось для громади і в ній бути!" — ”Ох, ви цілу проповідь вичитали. Це правда, що, може, вже пора щось вигадати, щось змінити. Правда, в Нью-Йорку вже це робили, та й у других містах. Пригадую, що був такий час коли, напр., в од ному великому нашому осередку під впливом одної діячки (Цьопи Паліїв) через деякий час поминали героїв (починаючи від Крутів, жінок героїнь, Петлю ри, Бандери, 1-го листопада, Митрополита Шептиць- кого і т.п.) панахидою один раз в рік, на святі героїв. Більше ніяких панахид не було, й молодечі організа ції були вдоволені.” — ”От, власне біда в нас, пані Любо, що нема більше відважних одиниць чи комітетів, які б трохи усучаснили наші промадські імпрези!” А мені цікаво, як у Вас, дорогі читачі?! Любов Калиновим 12 НАШЕ ЖИТТЯ, СІЧЕНЬ 1978 Тільки між нами і телефоном АКАДЕМІЇ, АКАДЕМІЇ— ТА ДЛЯ КОГО? Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
