Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
— ”3 Новим Роком! 1978-им роком починається нова серія святкувань, концертів і ... академій. Пам’ятати про героїв це шляхетний жест і вислів вдячности за найвищу жертву. Греки вшанували пам’ять свого героя Академа посадивши біля його могили сад — парк, названий Академією. Але греки також боялись, що невшановані герої можуть спри чинити зло. Не знати котра мотивація була силь нішою ...” — так розпочав дискусію на тему наших імпрез один, шанований мною, старший пан. — ’’Пане К., наш звичай також виявляє шляхетну вдячність народу.” — "Шановна приятелько, вдячність є тільки до того часу вдячністю, поки вона є невимушена, не автоматична чи механічна. Сядьте колись при кінці залі й погляньте на людей, на їхні реакції під час на ших типових, ритуальних академій. Скільки тих жестів, висловів пошани й пам’яті є щирими? І чому вислів пошани має бути завжди в чорних, мінорних, панахидних видах?” — ’’Пане К., це мабуть наше християнське турбу вання за душу цих людей!” — "Знаєте, я б справді хотів почути оцінку психо логів в справі цих наших концентрацій на панахидах. Уявіть собі недавно я читав, що в одному місті, поблизу, кожного року розпочинають шевченківські святкування панахидою!? Так немов найважливішим ділом Шевченка було це, що він помер! А скільки ж справді можна мати різних виявів вшанування Шевченкової пам'яті — в живий, корисний спосіб, щоб доказати саме живучість Шевченка!” — "Тут мушу з Вами погодитися” — признала я рацію свойому співбесідникові — "Я не раз уже ба чила більше корисні Шевченкові дні, конкурси, змагання молоді на тему Шевченкової творчости і т.п. Але як з Крутами, як з 22-им січня?” — ’’Найбільше радісний день нашої історії в цім столітті також починають панахидами! Та ж це само заперечення. Цей день має бути оспівуванням життя! Недавно вже в деяких містах шукають радикальних відхилень від втоптаної форми: ’’довге слово, нудний реферат (кожного року такий самий), соліст, декля- мація, хор... ’’Замкнете очі й ледве чи зможете відріз нити один рік від другого!” — "Але коли щось практикується, і це добро вільно, то ж це значить, що на це є бажання, пане К.!” — ’’Бажання? Але чиї бажання? Чи студентської молоді, яка втікає з цих імпрез? Чи, може, цих акти вістів громади, що крім п’ятьох обов’язків, ще мають підготовляти це свято? Скільки вони нарікають, що вже на цей рік не можуть нікого нового підшукати...” — ”Це правда, що багато нарікає. Мені розказу вала моя знайома пані Л., що минулого літа під час зустрічі-дискусії з нашими активними професіона лістами (віком 25 - 50 років), а також з групою вихов- ників молоді (віком 18 - 25 літ) на питання, що най більше не подобається їм в українських громадах відповідь була ця сама — академії та панахиди!” — ’’Ото ж бачите самі, Любо! Хто змусив нас від давати заслужену пошану героям у вимушеній формі? Кілька одиниць у проводі громади, які не вмі ють нічого нового дати тільки йти втертими стеж ками, та кілька осіб, які вже не вміють змінитись. Для них будь-яка нудна доповідь це заповнений час, будь-яка невдала стереотипна імпреза — це добре виконаний "обов’язок”. Але яка перспектива на май бутнє? Якщо навіть наші активісти середнього й молодого віку не є захоплені цими формами святку вань, то пора вже почати переоцінку форми. Бо справа тут не є в пам’яті чи пошані героїв. Цього ми не квестіонуємо; справа є у формі, яка буде най більш відповідною сьогоднішнім обставинам і гро маді. Головне — щоб не пошкодити майбутньому, не знеохотити тих, які можуть бути корисними. Бо пам’ятати треба, що й Шевченко, й герої під Кру тами, й ті що згинули за нашу незалежність у XX столітті, всі вони турбувалися саме за майбутнє на шої спільноти. Отже, логічним є — улаштувати такі форми святкувань, чи відмічування пам’яті, які мо жуть дати щось стимулююче, захоплююче, при вабливе для присутніх, щоб більше було охочих дати щось для громади і в ній бути!" — ”Ох, ви цілу проповідь вичитали. Це правда, що, може, вже пора щось вигадати, щось змінити. Правда, в Нью-Йорку вже це робили, та й у других містах. Пригадую, що був такий час коли, напр., в од ному великому нашому осередку під впливом одної діячки (Цьопи Паліїв) через деякий час поминали героїв (починаючи від Крутів, жінок героїнь, Петлю ри, Бандери, 1-го листопада, Митрополита Шептиць- кого і т.п.) панахидою один раз в рік, на святі героїв. Більше ніяких панахид не було, й молодечі організа ції були вдоволені.” — ”От, власне біда в нас, пані Любо, що нема більше відважних одиниць чи комітетів, які б трохи усучаснили наші промадські імпрези!” А мені цікаво, як у Вас, дорогі читачі?! Любов Калиновим 12 НАШЕ ЖИТТЯ, СІЧЕНЬ 1978 Тільки між нами і телефоном АКАДЕМІЇ, АКАДЕМІЇ— ТА ДЛЯ КОГО? Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
