Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
МАРІЯ ГАЛУН БЛАК ТІТКА АМЕРИКА переклад Марії Струтинської П р о д о в ж е н н я Старші нараджувалися. Вирішено, що дядько Володко буде тим, хто питатиме за тітку Лідію. По- перше, він був по-міському вдягнутий, а тато не був. А поза тим — ну, не можна було заперечити, що він знав, як поводитися з офіційними особами. Дядько Володко повів групу до готелевих две рей. В малому вестибюлі ліворуч був кіоск з книж ками і листівками для продажу. Просто перед ними була велика клітка з ажурними залізними дверима. Праворуч вузькі сходи вели на вищі поверхи. З виглядом людини ділової, дядько натиснув ґудзик біля залізних дверей. Звідкись з’явився висо кий, тонкий чоловік з кислим виразом лиця. Коли дядько Володко подав йому прізвище тітки Лідії, він потакнув головою, відкрив двері клітки і без слова чекав, поки вони по черзі увійшли. Тоді він також убгався туди, закрив клітку, потягнув якусь ручку і клітка почала підніматися вгору. За хвилину вона стала, чоловік відкрив двері у вузький коридор. Просто перед ними сиділа при писальному столі гарна, повногруда, темноволоса жінка, вона переглянула їх, як вони входили по од ному, оціночним поглядом і спитала увічливо по-ро- сійському: ’’Чого ви собі бажаєте?” Дядько Володко висунувся наперед їхньої малої групи, ступив сміливо вперед, зняв капелюха і ска зав по-російському: ”Ми прийшли, прошу вас, поба чити одну з рідні.” ’’Прізвище?” спитала жінка, не знімаючи з нього погляду. Дядько Володко витяг з кишені пальта лист тіт ки Лідії, ступив ще крок вперед і поклав його на сто лі. Тоді він поступив назад і чекав, поки жінка, не поспішаючи, читала, що було на конверті. Вкінці вона підняла очі, її брови стали двома питальними луками, вона повернула листа і спитала: ’’Мадам потрібна вам?” Леся глипнула на маму. Що це мало значити "потрібна”? ’’Потрібна” зовсім не відповідало не правдоподібній радості з приїзду до них тітки Лідії з другого кінця світу, ні тижням напруженого чекання на цей саме момент. Дядько Володко притакнув половою і повторив російське слово що означає "потрібна:” ’’Нужна, пожалуста”. ”Я довідаюся, чи мадам може вас прийняти”, вона сказала. ’’Вона може відпочивати, або ж бути зайнята чимось іншим.” Леся знову глянула на матір. Тітка Лідія писала їм, що вона приїжджає спеціяльно побачити їх. Що ж, 16 M a rie H a lu n B loch: A u n t A m e ric a . N e w York: A th e n e u m 1963 C o p y rig h t 1963 b y M a rie H a lu n B loch тоді, могло зайняти її так дуже, що могло б пере шкодити цьому побаченню? Коли вона глянула на батька, вона побачила в його очах іскорку веселос- ти. В такому моменті! Жінка повернулася в бік телефона на її столі, підняла слухальце і заговорила. За момент вона ска зала "Мадам? якась ваша рідня прибула сюди, поба чити вас.” Мала павза — а тоді: "Дуже добре.” Ліниво поклала слухальце назад, повернулася до дядька Володка і промовила: "Мадам не є зайнята і прийме вас. Йдіть цим коридором праворуч до кім нати номер сім.” Вона посміхалася, говорячи, але ця усмішка чогось зморозила Лесю. Коли вона йшла тьмяним проходом, Володко і Єлена спереду, Леся могла відчути погляд жінки на своїй спині. Вона живосилом стримувалася, щоб не обернутися. Стуливши рамена, щоб зробитися як можливо най меншою, вона йшла поміж батьками з колінами, що вгиналися під нею. Татова рука, холодна, як лід, стискала її руку так міцно, що це аж трохи боліло. Вона висунула свою руку геть. Вони дійшли нарешті до повороту в коридор, а там стояв хтось, обрамований темнавим світлом з вікна при кінці коридора. М’який голос кликнув: ’’Роман? Володко?” Це була тітка Лідія. Дядько Володко був при ній перший. Він обняв її та поцілував в обидві щоки. Коли він відступив, Леся побачила сльози в його очах. Коли вперед виступив батько з простягнутими руками, хрипкий схлип раптом вирвався з його уст. Це злякало Лесю. Плачучи вголос, тато держав тітку Лідію в обіймах. Леся була вражена цим до глибини. Ніколи, навіть у найважчих часах, вона не чула, щоб її тато плакав. Але, тітка Лідія плакала також. Мама підійшла вперед і ніжно поклала руку на батькове плече. ’’Доволі,” вона промовила. ’’Доволі. Вони почують. Це недобре.”. Вкінці тато прийшов до себе. Він відступив у бік і підсунув наперед маму. "Тітко Лідіє”, він проше потів. "Це моя дружина.” Мама і тітка Лідія хвилину дивилися одна одній у вічі, а тоді спокійно обнялися. Єлена просунулася вперед. Тітка нахилилася і всміхнулася крізь сльози. ”А це є..?” ”Я є Єлена, тіточко”, вона сказала, міцно обніма ючи тітку. Леся держалася позаду, спостерігаючи все. Але НАШЕ ЖИТТЯ, ЖОВТЕНЬ 1977 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
