Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
МАРІЯ ГАЛУН БЛАК ТІТКА АМЕРИКА переклад Марії Струтинської П р о д о в ж е н н я Старші нараджувалися. Вирішено, що дядько Володко буде тим, хто питатиме за тітку Лідію. По- перше, він був по-міському вдягнутий, а тато не був. А поза тим — ну, не можна було заперечити, що він знав, як поводитися з офіційними особами. Дядько Володко повів групу до готелевих две рей. В малому вестибюлі ліворуч був кіоск з книж ками і листівками для продажу. Просто перед ними була велика клітка з ажурними залізними дверима. Праворуч вузькі сходи вели на вищі поверхи. З виглядом людини ділової, дядько натиснув ґудзик біля залізних дверей. Звідкись з’явився висо кий, тонкий чоловік з кислим виразом лиця. Коли дядько Володко подав йому прізвище тітки Лідії, він потакнув головою, відкрив двері клітки і без слова чекав, поки вони по черзі увійшли. Тоді він також убгався туди, закрив клітку, потягнув якусь ручку і клітка почала підніматися вгору. За хвилину вона стала, чоловік відкрив двері у вузький коридор. Просто перед ними сиділа при писальному столі гарна, повногруда, темноволоса жінка, вона переглянула їх, як вони входили по од ному, оціночним поглядом і спитала увічливо по-ро- сійському: ’’Чого ви собі бажаєте?” Дядько Володко висунувся наперед їхньої малої групи, ступив сміливо вперед, зняв капелюха і ска зав по-російському: ”Ми прийшли, прошу вас, поба чити одну з рідні.” ’’Прізвище?” спитала жінка, не знімаючи з нього погляду. Дядько Володко витяг з кишені пальта лист тіт ки Лідії, ступив ще крок вперед і поклав його на сто лі. Тоді він поступив назад і чекав, поки жінка, не поспішаючи, читала, що було на конверті. Вкінці вона підняла очі, її брови стали двома питальними луками, вона повернула листа і спитала: ’’Мадам потрібна вам?” Леся глипнула на маму. Що це мало значити "потрібна”? ’’Потрібна” зовсім не відповідало не правдоподібній радості з приїзду до них тітки Лідії з другого кінця світу, ні тижням напруженого чекання на цей саме момент. Дядько Володко притакнув половою і повторив російське слово що означає "потрібна:” ’’Нужна, пожалуста”. ”Я довідаюся, чи мадам може вас прийняти”, вона сказала. ’’Вона може відпочивати, або ж бути зайнята чимось іншим.” Леся знову глянула на матір. Тітка Лідія писала їм, що вона приїжджає спеціяльно побачити їх. Що ж, 16 M a rie H a lu n B loch: A u n t A m e ric a . N e w York: A th e n e u m 1963 C o p y rig h t 1963 b y M a rie H a lu n B loch тоді, могло зайняти її так дуже, що могло б пере шкодити цьому побаченню? Коли вона глянула на батька, вона побачила в його очах іскорку веселос- ти. В такому моменті! Жінка повернулася в бік телефона на її столі, підняла слухальце і заговорила. За момент вона ска зала "Мадам? якась ваша рідня прибула сюди, поба чити вас.” Мала павза — а тоді: "Дуже добре.” Ліниво поклала слухальце назад, повернулася до дядька Володка і промовила: "Мадам не є зайнята і прийме вас. Йдіть цим коридором праворуч до кім нати номер сім.” Вона посміхалася, говорячи, але ця усмішка чогось зморозила Лесю. Коли вона йшла тьмяним проходом, Володко і Єлена спереду, Леся могла відчути погляд жінки на своїй спині. Вона живосилом стримувалася, щоб не обернутися. Стуливши рамена, щоб зробитися як можливо най меншою, вона йшла поміж батьками з колінами, що вгиналися під нею. Татова рука, холодна, як лід, стискала її руку так міцно, що це аж трохи боліло. Вона висунула свою руку геть. Вони дійшли нарешті до повороту в коридор, а там стояв хтось, обрамований темнавим світлом з вікна при кінці коридора. М’який голос кликнув: ’’Роман? Володко?” Це була тітка Лідія. Дядько Володко був при ній перший. Він обняв її та поцілував в обидві щоки. Коли він відступив, Леся побачила сльози в його очах. Коли вперед виступив батько з простягнутими руками, хрипкий схлип раптом вирвався з його уст. Це злякало Лесю. Плачучи вголос, тато держав тітку Лідію в обіймах. Леся була вражена цим до глибини. Ніколи, навіть у найважчих часах, вона не чула, щоб її тато плакав. Але, тітка Лідія плакала також. Мама підійшла вперед і ніжно поклала руку на батькове плече. ’’Доволі,” вона промовила. ’’Доволі. Вони почують. Це недобре.”. Вкінці тато прийшов до себе. Він відступив у бік і підсунув наперед маму. "Тітко Лідіє”, він проше потів. "Це моя дружина.” Мама і тітка Лідія хвилину дивилися одна одній у вічі, а тоді спокійно обнялися. Єлена просунулася вперед. Тітка нахилилася і всміхнулася крізь сльози. ”А це є..?” ”Я є Єлена, тіточко”, вона сказала, міцно обніма ючи тітку. Леся держалася позаду, спостерігаючи все. Але НАШЕ ЖИТТЯ, ЖОВТЕНЬ 1977 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
