Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
— П’ять місяців не могла знайти його, — каже якась тонка, як соломинка пані, що раз-у-раз перекладає з руки в руку валізку й смикає лицем. — А чого ж пан посол не зникнув упору? — дивується панок, старий і трухлявий. З другого боку селянка, вся запугана в грубезну хустку, питає в іншої, що чогось розстібає свою кожушину, так їй гаряче: — А пощо ж він тікав, жіночко люба, чого ж ви його не тримали при собі? З моїм, то інакше, його взяли за брата. — А мого взяли таки за нього самого, та ж він того й ті кав, бо знав, що з ним буде. І щоб я мала такого чоловіка, що то "моя хата з краю”? Коли я сама п’ять років головою в ’’Союзі Українок” була?! Вони не бояться тут нічого ці люди, ці жінки, їм уже "все одно”. А в тім, їх тут ніхто і не підслухує, вони й так нікому непотрібне барахло: родини арештованих. А жінка не вгаває: — А дивіть, ота-о, з-під Рави, за таким ходить, що він укупі з тридцятьма на той бік тікав. І не голіруч, не гадайте! Рушниці мали при собі і ґранати. Кому повезло, а кого впій мали. Таке вже щастя. Марія глипнула вбік тієї з-під Рави — і вже не годна відірвати очей: біле-біле лице і чорні-чорні очі під шнуроч ками брів, напрочуд гарна І вдягнута якось гейби про свято, в чорному обіп’ятому каптані та в чорній хустині — висока, інша якась від усіх. Марія пропихається в той бік і ось вона вже біля тієї жінки. — Щось я вас тут не бачила, — заговорює Марія здале ку і дивиться в те обличчя, ще чистіше, ще гарніше зблизь ка. Молодиця здригнулася, наче її збудили, і тихо про казує: — Я йому ще не багато подавала. — То його лиш недавно забрали, вашого, чи як? — допитує Марія, так їй хочеться зайти з жінкою в розмову. Молодиця чогось спалахнула, відкинула назад голову і дивиться на Марію з-під своїх довгих вій. А тоді каже: — Тут уже чогось усі знають, то й ви, певне, знаєте, але ще хочете вчути від мене. А воно таки так, тікав зі зброєю в руках, не сам, а багато їх, і впіймали. Таким — передати нелегко. — Та чого ж ви його на таке пускали?! — аж криком вирвалося в Марії. Жінка дивиться тепер на Марію, як дивляться на ма лих, нерозумних дітей. Вона навіть усміхається. — Я сама казала йому тікати, знаєте? Ви гадаєте, мож на те лихо, що тепер, переспати? То, жінко, такий час настав — вона не всміхається вже, вона говорить якось суворо й грізно — такий час, що нема вже куди вертатися назад, ні стояти на місці, а треба все вперед та й уперед. Через тюрми і через смерть. Аж поки не надійде наш час. Чи вона при собі, ця жінка, думає Марія, чи вона при розумі?.. А та говорить, і очі в неї аж страшні, такі великі: — Може вони годні нас усіх похапати та й повистрілю- вати, а може їм не вистане тої стрільби та й того часу. А він, такий міцний понад усі люди, — мав стояти, аби в нього ціляли? Що Бог не допоміг, то Божа справа. — Та чого ж і ви вже з ним не пробували того щастя, або що? — питається Марія і сама собі дивується. Але жінка гейби чекала того запитання: — Я мусіла лишитися, бо в мене двоє дітей, два хлоп чики. То я їх доглядаю, аби було кому бути на той час, що я вам казала. Вона схиляється по свій клунок і, ще раз глянувши на Марію своїми горючими очима, просувається кудись далі між збиту людську гущу. Ні, Марія ніколи-ніколи не забуде цих очей. Пізно увечорі вертається Марія додому, передавши чоловікові білизну і тютюн. Хліба не взяли, ще й дуже сердились, відкривши його в мішку. Але таки Олекса має чисту сорочку та й теплі підштаники й онучі, таки він зможе цілий місяць курити той добрий тютюн, що за нього Марія віддала бабину найліпшу спідницю. Най курить, то тепер ціле його щастя. Які довгі, які сумні тепер львівські вулиці, без веселого людського шуму, без сорокатого краму за великими вік нами — лиш тут і там убога "хлібна” з чергою та якісь "хар- чо-торги”, де висять повироблювані з дерева ковбаси, і повні тіТіьки бочки зі смердючою кількою. Вигупують важкими чобітьми червоноармійці, шварґотять про щось купки жидів — отакий увесь тепер той Львів, те наше місто. Нарешті вже й рогачка, і вже Марія на своїй дорозі додому. Йде Марія неспішним кроком звиклих до далеких шля хів селянських ніг; вітер, що зірвався зі Сходу й розкидає по небі хмари, обпікає їй лице та здирає з голови хустину, хліб у мішку муляє плечі. Але в Марії якийсь такий спокій, вона якась така зібрана в собі та й сильна, як не була вже давно. Як колись ще тоді коли Олекса був біля неї. ...І дітей у неї двоє, думає Марія, так, як у мене. Моя Оленка та й мій Василько. А тата забрали, бо він так робив, як треба було. Марія причинила хатні двері й хвилинку дивилась на ді тей, що спали обидвоє: Оленка на постелі, вкрита татовим каптаном. Василько — на землі перед вигаслою піччю. Марія тихо ступила в хату і, скинувши мішок з хлібом на долівку, присіла біля Василька. Дивилася на його боком повернуте личко і віднаходила в ньому Олексині обриси, його густі брови, з’єднані на переніссі, його кругле під боріддя з малим розділом посередині. Скинула каптана і легенько вкрила Василькові розхристані груди. Збудить його, як натопить у печі. Та він тут же прокинувся. Сів і, протираючи очі, ще заспаним голоском запитав: — Мамуню, ви вернулися? — І зразу, побачивши на долівці мішок та намацавши в ньому хліб, здивувався: — А хліба ви татові не передали? — Тато не хтіли хліба, Васильку. Тато мають там хліба досить, а то, кажуть тато, буде мій гостинець Василькові. Аби він міцний і розумний ріс, мій синок, кажуть тато. — Йой, мамуню, що ви говорите?! То ви бачили нашого татуня?! 8 НАШЕ ЖИТТЯ, ЖОВТЕНЬ 1977 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
