Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Тепер Леся жалувала, що вона не пішла гратися на площі. Як міг тато говорити такі речі? Але чому, вона дивувалася, дядько спаленів на ті слова? Затурбований вираз з'явився в тітчиних очах. ’’Прошу вас”, вона промовила, ’’прошу, як ви можете сваритися? Чи нема в кожного з вас доволі ворогів, без того, що б бути ворогом один одному?” Тато й дядько дивилися похмуро кудись перед себе, поки одна з бабусь із візочком не надійшла близько. Тоді тато раптом звернув на неї увагу. "Гей, бабуню”, він крикнув ’’Пильнуйте дитини! Чи ви не бачите, що сонце світить їй просто у вічі? Чи ви хочете зруйнувати їй зір?” Стара жінка хихикнула. ”Ах”, вона кликнула добродушно, коли пристала, щоб спустити дашок возика, ”а що ти знаєш про це?” Тато засміявся і моргнув до Лесі. ”Я — спеціяліст”, він відкликнув їй. Цей епізод якось розвіяв злість. Тітка Лідія глянула вниз на Лесю і спитала: ’’Чому ти й Єлена не підете погратися трішки на гойдалці? Вам напевне нудно сидіти тут так”. Леся мовчки подякувала тітці: вона й Єлена зісунулися з лавки і побігли на площу гри. На щастя, дві гойдалки були вільні. Дві інші були заняті малими, яких батьки коливали, розмовляючи один з одним. Хоча Леся ніколи досі не була на гойдалці, їй не треба було показувати, як на неї дістатися. Швидко вона вже підіймалася високо до неба. Коли поверталася вниз, вона ловила уривки розмов двох чоловіків. ”... схоплений на кордоні...” Решту затирала віддаль, вона летіла вгору. ”... листи при ньому...” І знову все затиралося. ’’Вони йому це зробили”... Яка це була радість літати, як птаха! Єлена також була захоплена. ”На другий раз, як буду в Києві, я проведу час у цьому парку”. Д о к ін ч е н н я МРИ П АНА РА Д Н И КА В нашому інтимному колі немає такого Томи невірного, який не вірив би, щоб на тому світі не сповнились задушев ні мрії пана радника, не здійснені, на жаль, на цьому ..... Так хочеться вірити, що для всіх, сповнених туги за рідним Львовом, там, на вершинах, відбуваються без усяких пере шкод та митарств, частенькі екскурсії в Україну, — сучасну, і давню, і прийдешню, яка, в Божій Премудрості, цілком певно вже тепер існує. Може, саме тепер, у тиху, вечірню годину, коли ми тут згадуємо пана радника, він, сердечний наш побратим, сидить собі в старого Фукса, на Руській вулиці, попиває вишнячок, читає ’’Діло” і нетерпляче жде ’’своєї” порції флячків... Або проходжається з паличкою по Високому замку, а жовте листя з каштанів шарудить йому під ногами і пахне відцвітаючим літом, а трамвай ч. 4 скрипить, як бісова мама, беручи закрут на Театинську вулицю. /кер Літаючи вгору і вниз, Леся відчувала при сутність тітки Лідії тут же з ними з такою насо лодою, що вона ледве могла перенести це почуття в собі самій. Воно виповняло її так ущерть, що їй хотілося крикнути до неба. Скоро, занадто скоро вона почула мамин м’який голос, що кликав її. Ще один раз, ще один, для рівної лічби — і вона зіскочила з гойдалки. Разом з Єленою вона побігла до старших. Тітка Лідія стояла тепер, і Єлена, очевидячки, почуваючись так, як Леся, обняла тітку в поясі. Леся глянула і посміхнулася: Єлена зробила те, що Лесі саме хотілося зробити. Тітка Лідія засміялася, а потім узяла Лесину ручку. Як це, думала Леся, вона знала, що я відчуваю? ’’Отож”, ви обидві мали добру забаву’’”; тітка сказала. ’’Ходіть тепер, ми матимемо в готелі другий сніданок” А тоді вона докинула, звертаючись до старших, ’’я може матиму несподіванку для вас усіх”. РОЗДІЛ ШОСТИЙ ЛЯЛЬКА Коли вони опинилися знову в готелі, Леся слідку вала за кожним тітчиним рухом. Насамперед тітка потелефонувала до ресторану нанизу. Зразу ж з’явилася кельнерка, або, як тут казали, офіціянтка. Тітка Лідія сіла на канапі, маючи по обидвох боках дівчаток, разом вони переглядали меню, що кель нерка принесла. Лесі й не снилося, що на світі є так багато страв, як були тут виписані. Багато з них були їй цілком незнані. Та скоро вона побачила щось, що вона особливо любила. ’’Компот!” вона крикнула, ’’вони мають фруктовий компот!” Тета Лідія всміхнулася. ’’Ти хотіла б на десерт компот?’’ Зараз потім, як кельнерка вийшла, тета під велася і пішла до своєї валізи на лавочці. Як вона шукала там, сказала: ”Я привезла щось для ваших дітей”. Леся присунулася до кутка канапи і чекала. Нарешті, тітка Лідія вийняла щось з валізи. Це була лялька. ’’Ооо...” кликнула Єлена. Леся стримала віддих. ”Це для тебе, Єлено”, тітка сказала. Леся глибоко зідхнула. Ніколи в своєму житті вона не бачила такої чудової ляльки. Єлена побігла і взяла. її. Широким обняттям вона подякувала тітці. Тітка Лідія повернулася до валізи. ”А це” вона сказала, порпаючись там знову... О, прошу, прошу, мовчки молилася Леся, нехай це буде лялька! Я знаю, що завелика до ляльки. А все таки, тільки цей раз, нехай це буде лялька! Тітка Лідія держала в руці книжку. Її очі блистіли. ”А це тобі, Лесю кохана”. П р о д о в ж е н н я буде НАШЕ ЖИТТЯ, ЛИСТОПАД 1977 17
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
