Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
МАРІЯ ГАЛУН БЛАК ТІТКА АМЕРИКА переклад Марії Струтинської M a rie H a lu n B lo c h : A u n t A m e ric a . N e w Y o rk: A th e n e u m 1963 C o p y r ig h t 1963 b y M a rie H a lu n B lo c h П р о д о в ж е н н я Вулицями пливла юрба. Всі очі дивилися насам перед на тітку Лідію, потім кидали поглядом на решту товариства і знову на тітку. Кожний розумів, що вона — чужинка. Це був тітчин одяг, що звертав на себе увагу, вирішила Леся. Бо, хоч вона не була вдягнута в шовки й атласи, її одяг був, без усякого сумніву, заграничний. Замість маминих широконосих, з грубими підошвами оксфордів, що були її найкращими, тітка мала делікатне взуття на таких тонких обцасах, що Леся дивувалася, як це вони не розколяться надвоє. Однак, може це не був тільки одяг. Було щось у тітчиній ході, що притягало до себе увагу. Спочатку Лесю розпирала гордість, що всі на них дивилися, може заздрили їм, що вони знають чужинку. Але перегодом так багато уваги здалося аж забагато. Вона глянула вгору на обличчя тітки, щоб побачити, чи її також бентежать ті погляди. Якби відчувши Лесині очі, звернені до неї, тітка Лідія глянула вниз і всміхнулася. Усмішка пробігла крізь Лесю теплою хвилею. "Леся”!, сказала тітка. "Яке прекрасне ім’я! Чи тебе назвали так за Лесею Українкою, поеткою?” "Так, тіточко”, Леся відповіла, несміливо посмі хаючись. Вона довніше не думала, що це таке важливе, але тепер, раптом, її наймення набралося нової значучости. У тій хвилині вона почула дась праворуч хрипкі крики. Вона глянула на другий бік вулиці й побачила там оголене від листя дерево, обсипане великими, розхристаними гніздами. Величезні чорні птахи скакали з галуззя на галуззя, не припиняючи хрипкого крякання. Круки! Марія правду казала. Потім, трохи далі, вони минали київські Золоті Ворота. У книжці історії в школі, вони були оточені домами. Тепер тут стояли навколо житлові будинки. Не було нічого золотого на Воротях також; упродовж довгих воєн з татарами, в далекому минулому, ворог обдер і пограбував усе. Парк, що про нього він думав, сказав тепер Володко, був уже тільки два квартали перед ними. За хвилину Леся побачила на другому боці вулиці золоту копулу, що Грандіозно височіла до яснобла- китного неба, а її золото горіло в сонці. Тітка Лідія мусіла побачити її в тому ж моменті, вона бо захоплено кликнула: "Собор Святої Софії!” Дивлячись на копулу собору, Леся була зворушена. Нарешті вона побачила власними очима той історичний монумент, який — як їй здавалося — вона знала з дня свого народження. Як вони проходили мимо, Леся могла бачити інші групи копул на інших будівлях церковного двору і дуже бажала ввійти туди. Але, вони пішли далі. Зразу ж за собором вони нарешті ввійшли до парку, до якого прямували. Насупроти, на малому зе леному просторі серед широкої вулиці стояла вели ка, у бронзі, скульптура чоловіка на коні з підняти ми вгору передніми ногами, наче він хотів скочити наперед. Єлена глянула вгору до тети Лідії й сказала: "Це Богдан Хмельницький, тіточко. Але, може ти не знаєш про нього? Якщо ні, то я тобі скажу. Він був...” Тітка Лідія всміхнулася. "Але ж я знаю., Єлено. Він був українським державним мужем 17-го сторіччя”. Як тільки вони ввійшли в парк, до них підійшов фотограф і запитав, чи вони бажають дати зробити собі знімок. Захоплена усмішка роз’яснила тітчине лице, коли вона казала, що так, вони бажають. "Ви може з Америки?”, спитав чоловік. "Але ж ви говорите нашою мовою без сліду якогось акценту”. ”3 Америки”, вона відповіла. "Українська мова була мовою моїх батьків і я навчилася її від них. Тепер подумаймо, чи маєте знімати нас на тлі Софії, чи Богдана? Зробім одне і друге". ”Ах Свята Софія!” фотограф викликнув. "Старовинна праця рук наших людей! Тисяча років тому!” Коли вони уставлялися до фотографії, тітка Лідія впевнилася насамперед, чи Леся і Єлена стоять по її боках. Коли вона заплатила фотографові і домовилася з ним, що він принесе світлини до готелю, вони пішли глибше в парк. Тут знайшли лавку, що була досить довга на всіх їх шестеро. Бабусі возили немовлят сюди й туди. Недалеко був майданчик для гри, де гралися старшенькі діти. Там були гойдалки, дошки для гойдання та інші прилади для гри. Леся хотіла погратися на тій спортивній площі, дома бо такого не було. Але, вона припускала, що вже завелика для цього. Окрім того, вона радше залишиться з тіткою. "Влада думала, що ми були замішані в якійсь під пільній організації”, обізвався тато. — Ми...” Дядько Володко перебив його злісним викриком: ”А чи ви не були? Чому ти не можеш вести себе якслід? Подивися на мене”, він продовжував. ”Я пильную моєї роботи, на турбую нікого”. Тато встряв у його мову, дивлячись на дядька пильно: ”Чи не було б правдивішим сказати, що ти не дбаєш ні про кого?” 16 НАШЕ ЖИТТЯ, ЛИСТОПАД 1977 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
