Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Умовини стали вже зовсім інші. Були лікарі та платні мед-сестри, була краща обслуга та відповідніший харч. Наша роля теж змінилася. Ми почувались щасливі, що живемо у власній державі. Ми були вдячні Богові, що оминула нас смерть, яка так лютувала кругом нас, і ми хотіли внести хоч дрібку того щастя та радости тим, що терпіли. Заходимо з Марусею Приймак до однієї кімнати. Лежить полковник Таран та сотник Колосовський. Полковник ранений, а сотник контужений. Граната розірва лась коло нього та присипала землею. Він утратив свідо мість та мову, хоч ран не було. Кажуть нам годувати його ложечкою по кілька краплин. Одна підносить обережно голову хворого, а друга по дрібочці вливає в губу якусь юшку чи росіл. Він майже нерухомий. Очі замкнені. Так було кілька днів. Аж одного разу відкриває очі. Вони зустрілись з нашими. Що за радість та щастя в його очах! Говорити ще не міг. Тільки руками подавав знаки. Опісля почав писати, а вкінці відзискав мову. Скільки мрій... Скільки надій... Україна вільна, і він живий... В іншій кімнаті молодий хорунжий. Побачив нас. Його очі засяли радістю. Хотів би, щоб ми прийшли до нього. Він хоче жартувати, вдає веселого та щасливого. — Ви мабуть скоро підете відсіль —кажу,— бо видно, не важко ранені. Він хвилю дивиться на нас, з легкою усмішкою, а вкінці відкидає накриття. Нам потемніло в очах. В нього обірвані обидві ноги... — Я щасливий, — каже, — це за Україну, за її волю. Терплю, але не задарма. Чи можна змалювати всі випадки та всіх хворих? Час летів. Прийшов відворот нашої армії. Нагла евакуація. Не всіх хворих та ранених можна було забрати. Та й куди їх брати? Багато залишилось. Хто їх мав обслужити? Треба було бігати поміж купі, зносити цих МРІЇ ПАНА РАДНИКА У пізню вечірню годину, в інтимному колі друзів як же часто згадуємо тих, хто в цьому дружньому колі ніколи більше не засяде, не затужить разом з вами за Рідним Кра єм, не цокнеться чашкою чаю чи іншої, міцнішої рідини. Але дух їхній, як говорять під час жалобних академій, між нами присутній і просто неможливо було б розійтися по домах, щоб їх, покійних камрадів, не згадати, час від часу, чи то ти хим словом, чи голосним... Отак частенько згадуємо дорогого пана радника — золоту людину, що прожила праведно свій вік і праведно померла, нікому не заподіявши клопоту, хіба трошки нам, найближчим його побратимам, що мусіли робити складку на похоронні витрати. Характерне, що в останні роки життя небіжчика обгорнула нестерпна якась жура-туга за Украї ною, а точніше — за Львовом: покійний не уявляв собі України поза цим, рідним його містом... — Пів життя віддав би чоловік за те, щоб пройтися ще раз по Руській вулиці, з Ринку до Волоської церкви, — зідхав, бувало, і швиденько засував окуляри, щоб сховати за ними вологі очі... важко ранених наших стрільців з різних кімнат, щоб разом було відрадніше. Треба було принести хоч трохи молока, чи ложку страви, нагодувати та поправити ліжко. Коли ж закріпилась була вже польська влада, вона почала забирати наших вояків до своїх таборів. Поки ще вояк лежав в ліжку, то якось боронився, а як почав вставати, то небезпека збільшувалась. Хлопці ніяк не хотіли іти в полон та не було сумління дозволити на це. Треба було щось робити. На щастя, була між нами А. Лясоцька. Вона була споріднена з поляками, що відогравали тоді поважнішу ролю в нашому місті. Вона вміла завжди роздобути потрібні виказки для вояків з усіми підписами та печатками. Ці виказки охороняли наших хлопців від арештування та вивозу до Домбя, чи Тухолі. Правда, треба було ще тим хлопцям принести цивільний одяг та випровадити зі шпиталю поміж вартівників, але це вже була наша справа. І ми з нею справлялись непогано. Багато старшин та вояків оминуло полону. Знайшлись приміщення для них та деколи й праця. Тим заощаджено їм багато терпінь та поневірки. Війна скінчилась, але праця ні... На чергу прийшли арештовані наші хлопці, яких було повно по тюрмах. Треба було і їжу передати, і білизну і одежу. Приходипось клопотати про їх звільнення тощо. "Жіноча Громада” завжди мала працю. І виконувала її успішно. Дуже багато прислужилася і помогла п. А. Хомова, яка, як незрівняний дипломат уміла війти туди, куди було треба, та поладнати все, що було треба. Для неї ніякий поріг не був зависокий, ніяка справа затрудна. Хай цих кілька скромних слів будуть нагородою усім тим, що тоді не шукали і не питали про ніяку нагороду, а виконували свою важку працю, щоб обтерти сльозу своєму ближньому та допомогти своїй владі вийти з важкої ситуації. 1973 р. Розуміється, пів життя за здійснення тієї мрії небіжчик не міг уже тоді віддати, хіба найвище рік-півтора. Пан радник любив годинами розповідати, як то він, за ’’добрих часів”, кожної суботи, вийшовши з бюра, поспішав на ріг Підвалля і Руської вулиці до старого Фукса на один вишнячок ’’Бачевського” під мариновий селедчик, "плюс гусяча печінка!” А потім брав до рук "Діло”, — воно під неділю виходило в подвійному розмірі, — і нетерпляче вичі кував на порцію флячків, "плюс велика бомба окоцім- ського пива”! Після такого підвечірку, річ ясна, пан радник манджав на прохід по Високому замку. — Панове, чи ви собі пригадуєте, як той трамвай холер но скрипів, коли брав закрут на Театинську вулицю?.. А я вам під словом чести заявляю, що за це його скрипіння я проміняв би всі концерти симфонічної оркестри, — щоб лише ще раз його почути! А коли Святий Петро дозволить мені, грішному, переступити поріг раю, то я буду дуже його просити, щоб замість райської музики, пустив мені цю платівочку, на якій зарекордований скрегіт коліс львів ського трамваю. Д окінчення на ст. 17 НАШЕ ЖИТТЯ, ЛИСТОПАД 1977 9
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
