Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Перше Різдво на чужині МАРТА РІДНА (Закінчення) Я запізналась з таборовичками. Це були дуже молоді дівчата, не- дсживлені як і наші хлопці і дуже втомлені війною. Від них довіда лась я, що частину жіночого та бору допоміжної летунської служ би, який був у Пітніц на Помор’ї, 'перенесено коло Відня до Баден- Баден. Там були наші дівчата, ми їх пізніше відшукали і я ними за опікувалася, доставляючи їм тро хи харчів з Українського Комітету й організуючи імпрези. (Між ін шим, один концерт дав Кирило Цєленда). Ніч пройшла спокійно. День 6 січня 1945 р. вставав по хмурий, хвилями падав сніг. Пола годивши формальності в Оберко- мандо я вибралась до Реем, трохи під’їхала поїздом, а решту доро ги пройшла пішки. Вчасно пополу дні я вже була на місці. Це була мабуть субота. В бюрі застала я чергового підетаршину, який був віденцем, і коли довідався, що я приїхала з Відня, віднісся до мене дуже прихильно, випитувався про бомбардування міста (там же ж жила його родина), дуже хвалив юнаків (називав їх ,,феше кер- ле“),3 казав, що вони вже мають ялинку, а сьогодні дістануть „ек стра “ вечерю, і відразу запросив мене на неї. Сам запитався, чи я хотіла б бачитися з хлопцями, а на моє потвердження, завів мене до табору. ,,Ґнед‘іґе“ і ,,кісс ді ганд“4 не було кінця, вкінці запитав ме не, чи я можу передати особисто листа його жінці. Я погодилась. Юнаки мешкали в досить добрих бараках, огрітих, спали на ліжках, мали навіть українські часописи і книжки. Хлопці виглядали старші ніж на Грінвальді, багато з них — це гімназійні учні Самбір — Стрий — Львів. Вишкіл був тяжкий, але тепер на працю не нарікали. Імпо нувало їм, що вміють ладувати гармати і помагають ори стрілянні. Докладно описували, як вони це роблять. Бомблення ще не зазна ли. Свою працю сприймали як ю 3 Здібні хлопці 4 Добродійка і цілую ручки нацьку пригоду. Гірше було з хар чуванням. Найбільше завдавало їм турботи зірвання зв’язку з роди нами. їх переносили на різні бази, батьки покинули рідні землі. Всі звертались із проханням наладнати зв’язок із батьками. Тут я віднай шла знайомі прізвища і передала доручення проф. Левицького. Хлопці були свідомі політичної си туації і чекали кінця війни. Я за питала, чи мають зв’язок з іншими базами. Мають через часте перено шування. Моє завдання було виконане. Вечоріло. У великій залі будин ку зібралось біля ЗО юнаків. Були одягнуті в синьо-сірі однострої. Виглядали чисто і святково. Заля була прибрана чатинням, в куті стояла освітлена ялинка. Привезли котел із юшкою і хліб. Всі ми ді стали картопляну юшку з подвій ною порцією м’яса і по грінді хліба та по чарочці горілки. Коли вже вісі Їдунки були на столі, німці ска зали нам „Мальцайт5 і взялись за їду. Однак ми всі встали, я провела молитву, ми відспівали“ Бог пред вічний", я зложила команді подяку за влаштування вечора, а хлопцям побажання скоро получитиСь з ро динами. Німці застосувались до на ших звичаїв і здивовано гляділи по залі. Почалась вечеря. Було тихо і дивно сумно. Ми згадували Святий Вечір в Україні, і в неодного юна ка похилялась голова і кам’яніло обличчя, задивившись в одну точ ку. Розмова раз-у-раз уривалась. Ми знову завертались до коляду вання. Але я з’ясувала собі, що ко ляда в цих незвичних обставинах всім нам завдавала більше смутку ніж радости, а розмова знову за вертала до батьків і рідних. За мість роздачі пакунків я передала посвідку їх надання і просила ко манду передати їх хлопцям, коли надійдуть. Наближалась 9 год. ночі і я му- сіла покинути табір. Двох юнаків проводило мене з летовища до го ловного шляху. В певному момен ті один із них показав мені світло, 5 Німецький вислів для нашого „Смачного!" яке з віддалі продиралося крізь затемнене вікно. — От там, прошу пані, вночі ми будемо мати н а ш у вечерю, вже зварили борщ і має мо вареники, ,,німаки“ про те не знають, шкода, що ви з нами не можете побути. Якби ви були хлоп цем, то ми вас сховали б, і вдосвіта вивели б із табору. А так, дякуємо, що відвідали! (Яка шкода, що проф. Т. від’їхав до Відня!) Ми стояли на межі летовища. Я подала хлопцям руку, і зі словами „Христос Раждається"! ми розій шлися. В цій хвилині я ссвідомила собі що найшлась серед ночі сама одна. Я відвернулась у сторону летови ща. Сильветки моїх супровідників швидко зникли у темряві ночі. Пе- реді мною рівною лінією простя гався чорний шлях. Було тихо... І Л Я Ч Н О ... Доходила 11 год. ночі, коли пе ред моїми очима з’явились руїни Східнього Двірця, а в 11:15 я мала поїзд до Відня. Я купила квиток і перейшла до ждальні, яка місти лась в єдиному оцілілому в цій о- колиці будинку колишнього бан ку. Було набито людьми, тхнуло випарами людських тіл і димом ци гарок. Люди сиділи на долівці, бо лавок не було. Кожна мінута булл тут страшна, бо це був час нальотів американ ських літаків. А час проминав так поволі... Нараз „Ахтуїнґ, ахтунґ“6 — всі зірвались на рівні ноги... Але це було тільки повідомлення, що по їзд Франкфурт-Ві'день спізнений на 2 год. І як ці діві години протри вати! Я проходжувалась по вулиці, не чуючи ні втоми, ні холоду, хоч мороз досягав 20 ст. Вкінціі поїзд над’їхав, дослівно обліплений людьми, і на сходах, і на площадці, і на даху. І як до ньо го ввійти! А тут ще кинулась юр ба. Хтось крикнув ,,геравс“, „іх uiicceV посипались стріли, але юрба не подавалась. Коло одного вагону найшлась і я. Двох вояків, що стояли на пер- 6 Увага, увага! 7 Геть, стріляю! НАШЕ ЖИТТЯ — ЛЮТИЙ, 1974 5
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
