Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
СТЕФА ТУРКЕВИЧ-ЛУКІЯНОВИЧ М Е Л А Н І Н С Е М А К А - Н И Ж А Н К І В С Ь К А (Спомин) Недавно відійшла від нас заміт ка людина — Меляся Нижанків- ська, гружина покійного компози тора Нестора, '.моя довголітня при ятелька. Летять мої спомини в ми нуле, коли я вперше стрінула її у Відні під час першої світової вій ни: з церкви св. Варвари після Бо- гослуження висипалася горстка українських воєнних втікачів із Галичини й Буковини. Між ними була Меляся Сємака, гарне молоде дівча, одягнене в білу сукенку, яка підкреслювала її буйне чорне во лосся. Вона пригадувала мені по льову квітку, ніжну й чарівну. Покотилися роки, і я знову стрі нула Мелясю у Відні, цього разу вже як молоду дружину Нестора. Мене в’язала з Нестор ом не тільки довга приязнь, але й спількі заці кавлення на полі музики, бо в той час я студіювала в музичній ака демії. Ми тоді часто стрічалися - - обоє Нижанківські, я та мій брат пок. Лев Туркевич. У той час Ме ляся була дуже активна як пюетка. Дочка судді з Буковини, вона о- держала радше німецьке вихован ня, тому однаково легко писала українською й німецькою мовами. Нестор прекрасно відчував настрій її поезій і тоді то постав цілий ряд пісень Нестора до слів Мелясі. Добре пригадую її вірш „Снишся мені так живо, ясно, лиш дуже рід ко... “ і чарівну музику Нестора до тих слів. Згодом я прощала з жа лем обоє Нижанківських, коли пі сля закінчення студій мені дове лося вертатися до Львова, а вони ще залишилися у Відні. По роках я знову стрінула їх обоє, тепер уже у Львові, куди вони переїхали на постійне. Тут Нестор брав живу участь у музич ному житті Львова, а Меляся рад ше віддалася домашній праці й вихованню сина-одинака, який по роках став чоловіком моєї дочки Зої. Меляся вміла сердечно гости ти кожного, хто переступив поро ги їх скромного дому. Та це не довго. тривало. Почалася друга світова війна, і багато українців покинуло рідну землю, між ними обоє Нижанківські. Згодом прий шла сумна вістка до Львова, що Нестор помер на чужині, залиша ючи дружину й сина. Для Мелясі, не привиклої до важкої роботи й до заробітку на щоденний хліб, це були безумовно найтяжчі роки. Мало хто міг їй тоді помогти, бо кожний боровся за власне існу вання. Згодом Меляся опинилася в Бельгії і з часом завдяки праці її сина Олега дістала приміщення й повне удержання в оселі для воєн них втікачів. Не зважаючи на не сприятливі умови, Меляся розви нула там жваву письменницьку ді яльність: писала спомини й допи сувала до різних українських ча сописів в Америці. її письменниць кі зусилля знайшли зрозуміння й прихильну оцінку серед україн ської громади в Бельгії й ЗСА. Коли її син одружився, Меляся часто приїжджала д о< нього до Женеви, а одного року я запроси ла її на довше перебування до Нестор був добрим психоло гом дітвюри, яка підлягала його проводові. Лекції фортепіяну, та кі нераз ненависні для малих ді тей, були переплітані, голювно для зовсім молодих учнів, жар тами та оповіданнями всякого ро ду; вони були неначе проблиска ми в безпросвітній сірині такого навчання і одиноким вартісним моментом цілої лекції. Діти, здіб ні чи ні, однаково ненавидять си діти тихо й чемно при фортепіяні та ще й до того поволі й мето дично вправляти. Правда, батьки радіють з доброго висліду, але примушувати дитину задля задо волення батьків учитися грати на фортепіяні чи на іншюму інстру менті недоцільно і часто доведе до того, що та мучена й муштро- нас, до Брістолю (в Англії). Ме ляся так любила природу, що коли я була Еайнята доіма, вона сама ходила на дспгі проходи, захоплю ючись мальовничими околицями північного Сомерсет. Під час пе ребування в нас Меляся була спов нена нових письменницьких заду мів, які часто обговорювала зі мною. На жаль, по кількох роках Ме ляся почала занепадати ьа здоро в’ї. Та завжди сильно вірила в свої життєві сили й нз піддавала ся. Але одного вчасного ранку на весні 1973 року прийшов кінець її життя. Заснула безболісно й спокійно, забираючи з собою всі радості й розчарування життя. Чотири дні перед її смертю мі сцеві українці святкували Свято Матері та вшанували Мелясю да рунками й квітами, бачачи в ній символ укранїської матері на чу жині. На похорон прибули пані з Об’єднання Українок, а теж з у- сієї Бельгії з’їхалися українські емігранти, переважно воєнні інва ліди й вуглекопи з родинами, щоб востаннє вшанувати Покійну. Син і невістка поховали маму й кинули на метилу грудку рідної землі, яку привезли з собою, щоб чужа зем ля стала їй легка. вана до музики дитина зненави дить її з цілого серця. Часи, ко ли треба було вчитися гри на якомусь інструменті тому, що це належало до доброго тону, без поворотно минули. І це добре, бо тоді плекався безпросвітній ди летантизм. Практичне виконання якогось твору дає дитині певне задово лення. Але як із сірою теорією? Нестор вибачливий, але нераз су ворий для інших, не завжди на стоював, щоб Олег вчився яік слід сольфеджіо, і тому хлопець був часто тільїки напівприготований та завжди трішки переляканий влас ним татом-професором тих тео рій. Але якраз та суха теорія, яка могла б нудити всю дітвору, мала славу найвеселішої лекції МЕЛАНІЯ НИЖАНКІВСЬКА ВЕСЕЛА ЛЕКЦІЯ (Спомин) НАШЕ ЖИТТЯ — ЛЮТИЙ, 1974 З
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
