Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
К. ПЕРЕЛЮНА ЯТЛИК І БІЛОЧКА Стояв у лісі старий кленок, і ятлик щодня до нього літав, жуч ків вибирав. А на тому кленкові, в дуплі, жила білочка, і вона дуже і:а ятлика сердилась: тільки при ляже вона відпочити, а той ятел прилетить і тук-тук! і розбудить її. Та до весни білочка, хоч і сва рилася з ятлем, та все ж терпіла. А от, коли пригріло сонечко та сніг почав розтавати, та бруньки на деревах понабрякали, довелось білочці через того капосного ят- ла з своєї хати тікати. Лежить собі раз білочка в дуплі, хвостикам прикрилась, малих ді ток-білченят годує та вилизує, щоб чистенькі були, А над голо вою той ятел тук-тук! тук-тук! І пташки кричать, пищать, щебе чуть так, що в білочки аж голова розболілась. Та ніяк білочці про гнати їх, треба діток догодувати. Та раптом біля неї з отвору в горі дупла щось — кап! Білочка аж здригнулася. Що це таке? Не вже дощ? І просто в дупло... А во но знову — кап! На кінчик носика їй упало. Лизнула білочка ту кра плю, а вона солодка! Вискочила бі'лочка з дупла, зирк угору ■— ой, лишенько! Там струмок тече згори по стовбуру і в дупло заті кає. Капосний ятел! Це ж він аж до молодої кори додовбав, весня ний сік із кленочка пустив! Іншим разом білочка й сама ра до б соку нализькалась, та тепер не до того їй було. Злякалась во на за діток своїх: бо як потече той сік у дупло, налізуть туди ко машки, ВОі И солодкий сік люблять — і покусають її діток. ,.Ах-ах- ах !“ — закричала білочка, угору стрибнула, почала ятла лаяти: „Чи ти розуму не маєш? Нащо ти дерево розбив? Нащо ти сік сю ди пустив? Де я тепер дінуся з дітьми? Ти нап’єшся собі та й по летиш, а мене з дітками мурашки живцем з’їдять". Ятел і стукати перестав: чи ти, ба, що він наробив! Думав трішеч ки весняним соком з кленочка по ласувати, а воно така біда білці від того. Учепився він однією лап кою за ксру, а другою почав го лову собі чухати: що ж його те пер робити? А далі зірвався з де рева, крикнув „Кій! Кій!“ та й по летів пташок скликати до кленка мурашок їсти. Злетілося з усього лісу пташок стільки, що й не порахувати, а ко машок налізло стільки, що й не проглянути. Пташки клюють та клюють їх, а комашкам і кінця не ма, все нові та нові лізуть. І в дуп ло налізли, на білченят напали, ку сають, бо солодкі білченята стали. Пищать бідні білченята, плачуть, маму кличуть, а білочці часу нема їх рятувати — з дерева на дере во ганяє, шукає, куди б дітей від біди перенести. Побачила на я- ликіі дупло, та ще й яке гарне! Та тільки хотіла білочка туди влізти, як летить ятел: „Стій, стій! То моє дупло! Я йо го довбав!“ „С-с-с! ■— засичала на нього бі лочка. — Ти й над моїм дуплом довбав. Бери тепер собі його, хай тебе мурашки їдять, а я сюди ді тей перенесу. Твоя вина ■— іншим разом думай, що робиш!“ „Твоя правда, — сказав ятел. — Чия вина, того й покута. Зроблю собі нове гніздо . . . далі від тебе. Кій! “ Та й полетів дерева оглядати, щоб нове дуіпло видовбати. А білочка не стала гаятись, по викидала з дупла все, що туди ятел наносив і побігла по дітей. Ох, і була ж їй робота, поки всіх білченят до нової хати в зубах по перетягала! Добре, що дітки ще малесенькі були та ще й мало не голенькі, ледве шерсткою покри ватись почали. Та й то обібрати з них мурашок та вилизати у кож ного шерстку було дуже нелегко. Аж увечорі заспокоїлась білоч ка в новому дуплі біля своїх дітей: усі чистенькі, всі нагодовані — сплять. А білочці й самій їсти аж- аж-аж як хочеться! І як згадала во на, що в старому дуплі стільки жо лудів та горіхів лишила, а тут ні чого біля неї нема, то аж засичала з жалю. Та що поробиш? До старого ду пла тепер не скоро полізеш. Треба десь собі їжі роздобути. Вискочи- (Закінчення на обкладинці) ЗО НАШЕ ЖИТТЯ — ЛЮТИЙ, 1974 Рис. JI. Мазяр Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
