Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
К. ПЕРЕЛЮНА ЯТЛИК І БІЛОЧКА Стояв у лісі старий кленок, і ятлик щодня до нього літав, жуч ків вибирав. А на тому кленкові, в дуплі, жила білочка, і вона дуже і:а ятлика сердилась: тільки при ляже вона відпочити, а той ятел прилетить і тук-тук! і розбудить її. Та до весни білочка, хоч і сва рилася з ятлем, та все ж терпіла. А от, коли пригріло сонечко та сніг почав розтавати, та бруньки на деревах понабрякали, довелось білочці через того капосного ят- ла з своєї хати тікати. Лежить собі раз білочка в дуплі, хвостикам прикрилась, малих ді ток-білченят годує та вилизує, щоб чистенькі були, А над голо вою той ятел тук-тук! тук-тук! І пташки кричать, пищать, щебе чуть так, що в білочки аж голова розболілась. Та ніяк білочці про гнати їх, треба діток догодувати. Та раптом біля неї з отвору в горі дупла щось — кап! Білочка аж здригнулася. Що це таке? Не вже дощ? І просто в дупло... А во но знову — кап! На кінчик носика їй упало. Лизнула білочка ту кра плю, а вона солодка! Вискочила бі'лочка з дупла, зирк угору ■— ой, лишенько! Там струмок тече згори по стовбуру і в дупло заті кає. Капосний ятел! Це ж він аж до молодої кори додовбав, весня ний сік із кленочка пустив! Іншим разом білочка й сама ра до б соку нализькалась, та тепер не до того їй було. Злякалась во на за діток своїх: бо як потече той сік у дупло, налізуть туди ко машки, ВОі И солодкий сік люблять — і покусають її діток. ,.Ах-ах- ах !“ — закричала білочка, угору стрибнула, почала ятла лаяти: „Чи ти розуму не маєш? Нащо ти дерево розбив? Нащо ти сік сю ди пустив? Де я тепер дінуся з дітьми? Ти нап’єшся собі та й по летиш, а мене з дітками мурашки живцем з’їдять". Ятел і стукати перестав: чи ти, ба, що він наробив! Думав трішеч ки весняним соком з кленочка по ласувати, а воно така біда білці від того. Учепився він однією лап кою за ксру, а другою почав го лову собі чухати: що ж його те пер робити? А далі зірвався з де рева, крикнув „Кій! Кій!“ та й по летів пташок скликати до кленка мурашок їсти. Злетілося з усього лісу пташок стільки, що й не порахувати, а ко машок налізло стільки, що й не проглянути. Пташки клюють та клюють їх, а комашкам і кінця не ма, все нові та нові лізуть. І в дуп ло налізли, на білченят напали, ку сають, бо солодкі білченята стали. Пищать бідні білченята, плачуть, маму кличуть, а білочці часу нема їх рятувати — з дерева на дере во ганяє, шукає, куди б дітей від біди перенести. Побачила на я- ликіі дупло, та ще й яке гарне! Та тільки хотіла білочка туди влізти, як летить ятел: „Стій, стій! То моє дупло! Я йо го довбав!“ „С-с-с! ■— засичала на нього бі лочка. — Ти й над моїм дуплом довбав. Бери тепер собі його, хай тебе мурашки їдять, а я сюди ді тей перенесу. Твоя вина ■— іншим разом думай, що робиш!“ „Твоя правда, — сказав ятел. — Чия вина, того й покута. Зроблю собі нове гніздо . . . далі від тебе. Кій! “ Та й полетів дерева оглядати, щоб нове дуіпло видовбати. А білочка не стала гаятись, по викидала з дупла все, що туди ятел наносив і побігла по дітей. Ох, і була ж їй робота, поки всіх білченят до нової хати в зубах по перетягала! Добре, що дітки ще малесенькі були та ще й мало не голенькі, ледве шерсткою покри ватись почали. Та й то обібрати з них мурашок та вилизати у кож ного шерстку було дуже нелегко. Аж увечорі заспокоїлась білоч ка в новому дуплі біля своїх дітей: усі чистенькі, всі нагодовані — сплять. А білочці й самій їсти аж- аж-аж як хочеться! І як згадала во на, що в старому дуплі стільки жо лудів та горіхів лишила, а тут ні чого біля неї нема, то аж засичала з жалю. Та що поробиш? До старого ду пла тепер не скоро полізеш. Треба десь собі їжі роздобути. Вискочи- (Закінчення на обкладинці) ЗО НАШЕ ЖИТТЯ — ЛЮТИЙ, 1974 Рис. JI. Мазяр Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
