Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
БУДЬ МОЇМ ВАЛЕНТИН ОМ віра ке На нашому континенті, 14-го лютого, День св. Валентина, від значають дуже романтично і з різ ними традиційними цереґелями. Залюблені в цей день — щераз присягають собі кохати себе до смерти, ті що починають любитися — запевняють себе, що будуть любитися до кінця життя, навіть ті, які дивляться на себе з такою бай дужістю, як Сфінкс на туристів, всеодно, День св. Валентина від значають особливими зітханнями, та роздають на право і на ліво картки з червоним серцем, проби тим стрілою, з написом: „Тобі є- д ИІНІЙ ! ( єдиному) “ Традиція св. Валентина сягає ще поганських часів, коли в цей день, а властиво в навечер’я, відбува лися фестивалі любови, повні п’я них радощів і, мабуть, забороне них овочів. Та в наших часах, усе зводиться до шаблонних поздоров лень, з шаблонними фразами і ви міни подарків у формі серця. Я спробую інтерпретувати фразу „Будь моїм Валентином" у свій спосіб. ,,Ти є професійна серйоз ність. Тебе не треба змальовувати багатьома словами: Ти працюєш, на час виходиш з хати і не на час приходиш. Твій стиль життя і твій зміст життя йдуть впарі у перфект- ній гармонії. У них нема багато фантазії і відхилень від рутини. Ти є культурний, дуже прямий, по збавлений афектації і нічого зі со бою не носиш, тільки свою минув шину. Ти, направду, нераз будуєш довкола неї вівтар. А колись — ти був дуже дотепний, веселий, на віть, як твої емоції укладалися навскоси, під кутом 15 ступнів! Тепер, ти став завжди зайнятий, різкий, уразливий, маючи на все виправдання: Змучення і брак ча су. Колись ти був оптимістичний а:-> тидот на всі жури та смутки. Для тебе навіть неймовірне було мож ливим до зреалізовання. Коли я є з тобою, я часто бачу сумну мо заїку розкладу героїчного духа. Клопоти і турботи, які лежать по- розкидуївані через твої дні, ти ви збируєш холоднокровно, мов не безпечні кусочки побитого скла, і нічого з них не вчишся, тільки ста єш щораз більше нервовим. І сва ришся за кожну дрібничку. Ти зовсім інакше відносився до життя, до людей, до світа. Для те бе все було позитивним процесом і настроювало благородно. Ти ми ло усміхався. Ти буїв приємною загадкою, пов- ною несподіваних новостей, необ межений у темпераменті, повний свіжих думок, рефлексій, і одно часно якийсь хвилюючий, титаніч ний. Розмова з-тобою не була ви міною гострих речень у піднесено му тоні, тільки пиром у інтелекту альні проникнення та контролі над собою. Тепер — ти став такий звичай ний і прозаїчний, такий прецизно практичний, що ти, якби міг, то приліпив би Венері з Мільо нові руки. Ти не дозволяєш собі бути приємним, надхненно усміхненим, відпруженим і власником власної особи. Ти дозволяєш, щоб праця і оправи поза домом мали тебе за свою власність. Ти щораз більше і більше належиш людям, людям і автові. Незадовго з тебе нічого не залишиться, тільки окуляри і ке- ровниця. А я би так хотіла, щоб ти був моїм Валентином! Склався аматорський кабарет-ревія з гітарою, співами, монольогами. Виступає „танечниця з Пібасту“, жонглери, важкі атлети, факіри. У висліді тільки один таріль розби тий, один ґудз на голові та зломана лавка. Але що це супроти вічно- сти та лещатарського гумору! Зате другий день, це наша дов голітня традиція. Виправа на Ма ківку. Амбіція навіть найслабших. На нсгах ми вже раненько. Сма- руємо старанніше дошки, у на- плечники пакуємо харч, брезенто ву куртку, бо вернемо аж вечір. Девята година, як рушаємо через лайку на Опорі. Йдемо спершу, як на Тростян, доволі стрімко у гору. Ззаду припікає сснце. Перші, силь ніші мусять звільнити крок, щсб не згубити останніх. Звичайно навіть один із тих найкращих становить задню сторожу. Бо виправа на Ма ківку, спільна амбіція, овіяна вели кою товариською солідарністю. За хівилю лишаємо масив Тро стяна на ліво і стрімкими закосами виходимо на Присліп. Тут, у зача рованій країні цукрових стіжків — довший відпочинок. Досімаровуємо дошки ,,з’їздо вим" Бо тепер підемо довгим ла гідним хребтом, опісля в низ, і аж під самою Маківкою новий підхід. З’їжджаємо прекрасним пухом у сідло. Але тут несподіванка. Із до- лолини, з заходу пригнав до нас ледяний, колючий вихор. Хоче конче струнути нас із вузького хребта у прспасть, вириває кийки з рук, замикає нам очі, що зайшли слезами, не дає йти вперід. Десь і мряка взялася. Боремося мовчки й завзято цілу годину. А коли вкін ці з’їздиміоіся у затишній прогалині, виглядаємо як пєроти. Ціла ліва половина біла від інею. Ліве око наче примерзло, а на брові лід. Сміємося зі себе. Тепер бачимо перед собою об- чімхану Макіївку, і край ліса, де цвинтар і вузеньку стежечку, що так стрімко йде до нього. Але між нами ще велика прогалина. Ген-ген у низу сідло, що між Головецьком і Грабівцем. Технічно тут найваж ча частина дороги. Дуже стрімко і доволі густо смереки. Тому сліди наші значені не тільки дошками, а й частими вибоями у глибокому снігу. Зате це прекрасна наука для початкуючих. У сідлі мусимо від- почати, обчімхатись від снігу перед підходом. Робимо перегляд, чи ні кого не згубили. Тоді рушаємо вгору. Оцю стежечку на краю лі са, ми знаємо вже добре. Нераз вже „грілися", спинаючися нею. Коли неглибокий сніг, треба ски нути лещата і нести на плечах. Так і сьогоідіні. Дехто й лишає лещата на половині стежки. Сонце вже годину, як минуло південь, коли ми станули біля хре стів. Тому двадцять літ тут загостила смерть. Тоді так голосно було від гураґану гранат, від боевого крику вояків. Сьогодні ж тихо, спокійно. Ця тиша завжди полонить і нас. Говоримо шепотом майже. Збираємося, робимо збірку у ря ді перед хрестами, віддаємо честь героям1. Чи можемо більше прине сти їм з ялинкою? Сьогодня від даємо честь, — колись сповнимо заповіт. Відпочиваємо хвилину . Потім враз зі сонцем пращаемо Маківку. юст. (Передрук з „Нової Хати") Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
