Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
ється до цього запрошення, хоч у тому часі зайшла важлива по дія в її житті — родина Кобилян- ських у липні того року перене слась із Кімполюнґу до Димки. Прощання із 'своїми улюбленими горами Ольга пережила дуже бо люче. Хоча вона й любила лагід ний підгірський краєвид Димки, що так гарно описаний у „Зем лі проте гори давали їй почут тя величі, якого її душа потребу вала. Весь цей процес зовсім від сунув на бік справу подорожі до Болехова, що мусіла бути подією в її одноманітному житті. Дня 21. липня 1889 вона при їхала до Болехова. У щоденнику є кілька записів із того часу, що добре харатеризують цю зустріч. Треба пригадати, що літо 1889 р. було оте бурхливе, яке коштува ло Озаркевичам стільки хвилю вань. Окрім Дегенів у Болехові гостювали й інші наддніпрянці, можливо були й гості з-поміж га личан. Перша згадка про Наталю Ко- бринську віддає належне цій не буденній жінці. „Це дуже інтелігентна і справді здібна жінка — вона надалеко випе редила м е н е ... правда, вона на ба гато старша мене, більше читала і ко ли їй лиш потрібно якоїсь книжки, то їй зараз її з усіх боків надсилають, її дуже підтримують і висувають, а я мушу тихо сидіти вдома, закопавшись у міщанському окруженні, без кни жок і без п р о во д у .. . “ Цей основний мотив їх взаємо відношення вийшов тут виразно на яву. Нерішеність їх положен ня була й основою давнішого ре- сентименту. Але він уже перего рів в Ольги й вона могла порів нююче спокійно ствердити справ жній стан. Цей момент можна на віть назвати переломовим. Від тієї хвилини вже немає в неї ніякого жалю й гніву до Н. Кобринської, навпаки — виростає інше почу вання, що ще не маємо змоги тут назвати. Але побут у Болехові залишив ще один великий слід у думках Ольги. Тут вона вперше зустрі лась із наскрізь інтелектуальним середовищем іншого покрою, яке жило на Буковині. Напевне не бракувало й там мистецьких за- інтересувань в її знайомих та й обрії, що їх їй відкрила німецька література, були вселюдські, ши рокі. Але люди, що їх зустріла вона в гостинному домі Озарке- вичів, не вважали мистецтво при красою своїх буднів, а жили для нього й суспільних справ. Вона згадує про двох гостей з України, що з них один своїм виглядом нагадував Гайне. „Оби два вони поступові, живуть для ,,громади" і дбають про „суспіль ні справи" і жіночу еманципацію, а також у великій мірі про літе ратуру “. Згадує вона також про росіянина, що прибув з України. „Багато говориться про соціяльні справи й літературу, а головно про жіноче питання — багато де чого я чую перший раз і хочу собі це добре запам’ятати". Ця атмосфера інтелектуального на сичення й плідних дискусій була напевно новиною для молодої дів чини. Правда, в записках вири вається їй також заввага, що її ідеали такі різні від тутешніх лю дей! „Почуваюсь чужою тут із ними і ховаю їх глибоко у своє му серці". Але все ж таки ця зу стріч із активними українцями в Болехові була першим її погля дом у той світ змагань, боротьби і росту, що ним проходив її на род. Вона ще почувається в ньому чужою і не знаходить контакту з ним, підкреслюючи відрубність своїх ідеалів. Але його багатство й вищість над добірним, але мі щанським оточенням, а головне — живий пульс його життя заважив пізніше над тим, куди їй спря мувати свій шлях. Окрім цієї інтелектуальної ат мосфери О. Кобилянська зустрі лась із ще одним новим для неї явищем — українською мовою в ужитку інтелігентської верстви. Як уже сказано, в домі Кобилян- ських уживалося німецької мови, подекуди польської, бо бабуня іншою не говорила. Українською мовою говорилося в Окуневських чи Устияновичів на теми щоден ного побуту. А тут у дискусіях над найвищими матеріями свобід- но вживалося цієї мови! Що правда, це її не здивувало, бо вона чула від Зосі й іншого чле на Озаркевичівського „трикутни ка" Євгена про палкі дискусії на терені віденської „Січі". А тут ствердила, що вчиться по-україн ськи й багато читає. Значить, хо тіла б знайти доступ до того „чу жого" світу. Ще один дрібний епізод пов’я заний із цим її побутом у Боле хові. Живі товариські контакти Н. Кобринської потягали за собою різні гостини, між ними й одне весілля. Про нього є згадка ЗО. серпня 1889 із завваженням, що Ольга багато танцювала й дуже подобалась. Дещо раніш згадує вона про те, що Кобринська сва тає її з двома українськими лі тераторами, з них один поганий з виду і вбогий, а другий бага тий, але глухий... Це сказане ми- моходом без великого заінтересу- вання. Дещо пізніше, коли Ольга вже повернулась до своєї Димки, Н. Кобринська післала їй світли ну Михайла Павлика. Отже тре ба припускати, що це той „пога ний із виду і вбогий" жених... Звісно, все це діялось без його відома. Але як багато воно гово рить про намагання Н. Кобрин ської знайти пару для свого при ятеля пера, що йому відмовила! Це ще один доказ, що в тому ча'сі вона прихильно ставилась до ньо го й бажала йому найкращого, коли вважала його гідним такої жінки. Дня ЗО. серпня -— це останній запис у щоденнику, зроблений у Болехові. Невідомо, коли О. Ко билянська покинула його. Але певне, що цей побут залишив по собі глибокий слід. X . Із побутом Ольги Кобилянської в Болехові розпочалась нова доба у взаєминах цих двох жінок. Во на не тільки зблизила їх, але й накреслила певні лінії розвиту, що пробігали зовсім нарізно. Наталя Кобринська була у сво єму зеніті. Бурхливий 1889 р. приніс їй не тільки зустрічі з ці кавими людьми, але й дав стимул до творчости. Тоді то постало оповідання „Виборець", що його М. Грушевський ставить на пер ше місце посеред її писань. У 1890 р. написала вона оповідан ня „Жидівська дитина", що по гідно характеризує відмінну пси хіку дівчинки-жидівки. У тому ж році вона пробує ширшого по лотна, змальовуючи в оповіданні „Ядзя і Катруся" суспільну кар тину статевих взаємин панночки з двора і сільської дівчини. (Продовження буде) НАШЕ ЖИТТЯ — СІЧЕНЬ, 1973 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
