Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
(До взаємин Ольги Кобилянської з Наталею Кобринською) А як проходили роки Ольги Ко билянської? Про це оповідає ча стинно її щоденник, а частинно повість „Царівна“, що творилася тоді. Ці роки теж були важучими для молодої дівчини. Заважив на них не надмір подій, як у Н. Коб ринської, а радше їх відсутність. На те зложились причини осо бистого характеру. Життя родини Кобилянських змінилось. Брати у- же відійшли з дому, — Максим о- дружився (це після його весілля О. Кобилянська їздила до Беле луї), Степан служив військовим, а Юліян пішов вчителювати до Су- чави. Сестра Євгенія вийшла за між 28 серпня 1886 р. Хата опу стіла. Залишилась тільки Ольга з двома меншими братами. Це зменшило також товариські контакти. Зосі Окуневської кру глий рік не було вдома, інші мо лоді панни виїжджали з Кімпо- люнґу на час карнавалу. Товари ське життя немов принишкло у ма лому містечку. А може й не мало вже чару для молодої дівчини, що прагнула іншого, більш інтелек туального товариства. А роки йшли... Дівчина в віці 24-ох ро ків уважалась уже мало що не приреченою на стародівоцтво... До того прийшло нещастя в їх родині. Сестра Євгенія ще перед заміжжям хворіла невилікуваль- ною недугою. По одруженні їй по гіршало і завдало батькам чимало жури. Хоч взаємини між обома сестрами не були найкращими, проте нещастя сестри Ольга гли боко сприйняла. Найбільше пере живала вона тривогу матері, а й журу батька. Становище батька взагалі в то му часі було скрутне. 20і. серпня 1887 р. Ольга занотовує у своєму щоденнику, що якийсь румун Ту- дан почав проти батька процес і що це може сумно скінчиться для нього. Батько можливо піде передчасно на пенсію внаслідок того і це означає, що їм дове деться покинути Кімполюнґ та перенестися на їх хутір Димку біля Серету. Все це згущувало тіні довкру ги неї. Треба пам’ятати те, що Ольга була дуже прив’язана до родини, кожне з рідні любила ін шою любов’ю, а зокрема обожала матір. Дарма, що їй прийшло'сь зазнати кривди від братів, а упо корень від батька, вона забувала про це, коли котромусь із них грозило лихо. Тому ці родинні по дії насувались на неї немов гроза і затемнювали небосклін. Щораз більше трагічних ноток появля ється у щоденних записках, що раз частіше трапляються упадки настрою. Це тим більше, що ви гляди — замешкати в Димці по збавляли її навіть того контакту з людьми, що тепер існував. Це вона дуже вимовно описала в „Людині“, коли її Олена перено ситься із своєю родиною на гос подарство. Той, хто не проживав у безлюкнім місці, відірваний від усяких товарись ких зносин, тяжко працюючи в не устанній одностайній боротьбі з ж ур бою, — той і не в силі оцінити наслід ків такого життя на чутливу душу. Нема тяжчої кари для молодого ж и вого духу, для бистроумних, енергіч- них, а надто ідеально уложених на тур — як таке життя. Шумна се фра за, будьто би природа сама могла чоловіка .вдоволити. Недбалим, до ду мання лінивим вона вистачає; вдо вольняє вона і мешканців міста, що опускають галасливе товариство, щ о би на свіжім воздусі скріпити зів’яле тіло: однак ніколи не вистачає вона для мислячих, діяльних людей. Змовчу про такі хвилі, в котрих пе реживала вона несказані муки, в ко трих її молода душа, що бажала ді яльності, силкувалась переломити вузькі границі, якими окружало її те перішнє життя. Як той спійманий орел, побивалась вона у в’язниці, ду мала неустанно про вихід з тої глухої одностайності; і як усе наново мусила переконуватися, що теперішнє життя дожидало її і в будуччині. В таких хвилях сум страшний налягав на її душу... (О. Кобилянська: „Людина"). Все ж таки і в тому часі Ольга Кобилянська писала. Про це є згадки тут і там у щоденнику. Дня 11. травня 1888 пише вона: „Я переглянула свою розпочату велику новелю — вона ядерна й тішить мене“. Це напевне мова про „Царівну“, що ішла рівно біжно з „Людиною". Треба припускати, що писання давало їй певну полегкість. Вона вбудовувала свої мрії в інший світ і що більше тиснула її сіра дійсність, то кращий вираз знахо дила вона для цієї своєї туги. А як взаємини із Наталією Ко бринською? Впродовж повних двох літ у щоденнику немає ніод- нієї згадки про неї. Призабулось розчарування з „Першим вінком“, через відсутність Зосі не було контакту, листування їх не в’я зало. А все ж таки дійшло до їх зу стрічі у 1889 p. І цеі злучило на ново ці дві жінки, що мали таке значення для української літера тури та українського жіночого руху. IX. Дня 20. квітня 1889 є в щоден нику невеличка згадка, всунена між інші події, де авторка пише: „Маю їхати до Болехова, але воно мене не тішить...“ Ця згадка каже здогадуватись багато. Мусіло бути перед тим листування з Н. Кобринською, можливо що й якась заохота від Зосі з Цюриху. Але сам факт, що про це листування немає ні якої згадки і цей додаток, що „воно мене не тішить “ свідчить про відчуження і холод, що за- існували між ними. Та й дальше вона не поверта НАШЕ ЖИТТЯ — СІЧЕНЬ, 1973 31
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
