Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
(До взаємин Ольги Кобилянської з Наталею Кобринською) А як проходили роки Ольги Ко билянської? Про це оповідає ча стинно її щоденник, а частинно повість „Царівна“, що творилася тоді. Ці роки теж були важучими для молодої дівчини. Заважив на них не надмір подій, як у Н. Коб ринської, а радше їх відсутність. На те зложились причини осо бистого характеру. Життя родини Кобилянських змінилось. Брати у- же відійшли з дому, — Максим о- дружився (це після його весілля О. Кобилянська їздила до Беле луї), Степан служив військовим, а Юліян пішов вчителювати до Су- чави. Сестра Євгенія вийшла за між 28 серпня 1886 р. Хата опу стіла. Залишилась тільки Ольга з двома меншими братами. Це зменшило також товариські контакти. Зосі Окуневської кру глий рік не було вдома, інші мо лоді панни виїжджали з Кімпо- люнґу на час карнавалу. Товари ське життя немов принишкло у ма лому містечку. А може й не мало вже чару для молодої дівчини, що прагнула іншого, більш інтелек туального товариства. А роки йшли... Дівчина в віці 24-ох ро ків уважалась уже мало що не приреченою на стародівоцтво... До того прийшло нещастя в їх родині. Сестра Євгенія ще перед заміжжям хворіла невилікуваль- ною недугою. По одруженні їй по гіршало і завдало батькам чимало жури. Хоч взаємини між обома сестрами не були найкращими, проте нещастя сестри Ольга гли боко сприйняла. Найбільше пере живала вона тривогу матері, а й журу батька. Становище батька взагалі в то му часі було скрутне. 20і. серпня 1887 р. Ольга занотовує у своєму щоденнику, що якийсь румун Ту- дан почав проти батька процес і що це може сумно скінчиться для нього. Батько можливо піде передчасно на пенсію внаслідок того і це означає, що їм дове деться покинути Кімполюнґ та перенестися на їх хутір Димку біля Серету. Все це згущувало тіні довкру ги неї. Треба пам’ятати те, що Ольга була дуже прив’язана до родини, кожне з рідні любила ін шою любов’ю, а зокрема обожала матір. Дарма, що їй прийшло'сь зазнати кривди від братів, а упо корень від батька, вона забувала про це, коли котромусь із них грозило лихо. Тому ці родинні по дії насувались на неї немов гроза і затемнювали небосклін. Щораз більше трагічних ноток появля ється у щоденних записках, що раз частіше трапляються упадки настрою. Це тим більше, що ви гляди — замешкати в Димці по збавляли її навіть того контакту з людьми, що тепер існував. Це вона дуже вимовно описала в „Людині“, коли її Олена перено ситься із своєю родиною на гос подарство. Той, хто не проживав у безлюкнім місці, відірваний від усяких товарись ких зносин, тяжко працюючи в не устанній одностайній боротьбі з ж ур бою, — той і не в силі оцінити наслід ків такого життя на чутливу душу. Нема тяжчої кари для молодого ж и вого духу, для бистроумних, енергіч- них, а надто ідеально уложених на тур — як таке життя. Шумна се фра за, будьто би природа сама могла чоловіка .вдоволити. Недбалим, до ду мання лінивим вона вистачає; вдо вольняє вона і мешканців міста, що опускають галасливе товариство, щ о би на свіжім воздусі скріпити зів’яле тіло: однак ніколи не вистачає вона для мислячих, діяльних людей. Змовчу про такі хвилі, в котрих пе реживала вона несказані муки, в ко трих її молода душа, що бажала ді яльності, силкувалась переломити вузькі границі, якими окружало її те перішнє життя. Як той спійманий орел, побивалась вона у в’язниці, ду мала неустанно про вихід з тої глухої одностайності; і як усе наново мусила переконуватися, що теперішнє життя дожидало її і в будуччині. В таких хвилях сум страшний налягав на її душу... (О. Кобилянська: „Людина"). Все ж таки і в тому часі Ольга Кобилянська писала. Про це є згадки тут і там у щоденнику. Дня 11. травня 1888 пише вона: „Я переглянула свою розпочату велику новелю — вона ядерна й тішить мене“. Це напевне мова про „Царівну“, що ішла рівно біжно з „Людиною". Треба припускати, що писання давало їй певну полегкість. Вона вбудовувала свої мрії в інший світ і що більше тиснула її сіра дійсність, то кращий вираз знахо дила вона для цієї своєї туги. А як взаємини із Наталією Ко бринською? Впродовж повних двох літ у щоденнику немає ніод- нієї згадки про неї. Призабулось розчарування з „Першим вінком“, через відсутність Зосі не було контакту, листування їх не в’я зало. А все ж таки дійшло до їх зу стрічі у 1889 p. І цеі злучило на ново ці дві жінки, що мали таке значення для української літера тури та українського жіночого руху. IX. Дня 20. квітня 1889 є в щоден нику невеличка згадка, всунена між інші події, де авторка пише: „Маю їхати до Болехова, але воно мене не тішить...“ Ця згадка каже здогадуватись багато. Мусіло бути перед тим листування з Н. Кобринською, можливо що й якась заохота від Зосі з Цюриху. Але сам факт, що про це листування немає ні якої згадки і цей додаток, що „воно мене не тішить “ свідчить про відчуження і холод, що за- існували між ними. Та й дальше вона не поверта НАШЕ ЖИТТЯ — СІЧЕНЬ, 1973 31
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
