Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Сімнадцята весна О п о в ід а н н я М. Перехожа Вистачило було, щоб березневе сонце відслонило з-під снігу пер ші чорні латки землі, як ми зали шили свій бункер на хуторі і по дались у ліс. А славний він тут, у Костспільському районі, між села ми Медведівка, Совпа Велика і Мала. Він — вірна охорона всім довколишнім повстанням, їх літня „резиденція'4. По задушливих зи мових місяцях у бункрі ми насо лоджувались на повні легені вог ким холодним повітрям лісу. Досвітком вийшли до нас на стрічу зв’язкові з Межиріцького району. З ними була Домка. Тіль ки глянути — й можна було впіз нати, що вона новичка в підпіллі. Молоденька, вродлива, зі свіжими від раннього приморозку рум’ян цями, подобала на поліську мавку на узліссі в досвітньому тумані. Вона ще здалеку вся усміхалась, а життєрадість так і промінювала з неї. Привітались із прибулими як давні знайомі, дарма, що більшість із нас вперше стрінулись у житті, розпитували про новини, про пе режиту зиму. Перша весняна стріча... весняна пошта... Рік-річно це найприємні ші хвилини. Радієш живими і бо лієш сумою утрат впродовж важ ких зимових місяців. Ми заднювали всі разом. Мені хотілося знати, як почувається Домка в нових обставинах. У ці роки може нескоро доведеться їй стрінутись із другою підпільни цею, може я перша, що стрічаю її на новому шляху, то ж хотілось теплом і щирим словом замарку- вати наше знайомство. Після відпочинку я знайшла на году поговорити з Домкою наса- моті. Ми ще добре не розговори лись, як вона вивернула свій на- плечкик, вибрала з купи кращий одяг і запропонувала його мені: „Я в своїх сторонах, знаю людей, мені легше буде пристаратись сві жий, чим вам, — візьміть Вдяч на за її золоте серце, я однак не прийняла; в постійних маршах на віть зайва голка стає тягарем. Розповіла, що в минулому році закінчила восьму клясу середньої школи. До них часто заходили пов станці, пеки не підглянув „сек- сот“. МГБ арештувало Домку і зобов’язало до співпраці. Звіль нюючи, погрозили їй, що заареш тують І друге, якщо не буде до носити на підпільників. Вона при зналася про це повстанцям і просила взяти її в підпілля. Бать ки погодились з її рішенням: „Дві смерти не буде, а в тюрмі також не життя“ — сказав батько. Це було минулої осені, 1948 року. Повстанці викопали їй бун кер на хуторі, запасали харчами, принесли письмову машинку, мате- ріяли до перепису вання і залиши ли зимувати її саму. ...Я слухала Домку і згадалась моя перша зима в бункрі у лісі. За мною було вже кілька років підпілля та й зимувала я в крузі людей, з якими в’язало мене неод- не пережиття. Все ж, по перших двох тижнях динамітом була б роз садила цей бункер: „Знаєш, яка моя найбільша мрія?“ спитала раз свого друга. „Скажи"! „Побачити соняшке світло. Уяви собі, вже два тижні я не бачила дня“! В ін з бо лем глянув на мене: „ А я не ба чив два місяці". Мені стало сором но за себе. Забула, що прийшла туди посеред зими, а вони від о- сені там жили, працювали і тіль ки ніччю виходили наверха. Правда, криївка Домки була на хуторі. Господарі щодня відчиня ли, подавали теплу їжу. Молода господиня заприятелювала з нею, часто відвід; вала її у бункрі. Домка навчила її писати на пись мовій машинці і ця нераз помагала Домці в переписуванні або дик туванні. Також повстанці, що зи мували на хуторах, навідувались до неї зимою кілька разів. Тепер розказувала мені про цю зиму як про веселу шкільну при году. Так наче б я не догадува лась про пережиті тривожні годи ни під час облав, про гнітучі дні самотности, тугу за ріднею, по другами, шкільним життям. (Скільки ж то хлопців мусіло влюблятись в оцю проворну кра суню). А потім, змахуючи з чола неслухняні К’, чері, по-дитячому довірливо шептала: „Я мрію пре бої, де під градом куль рятувати му раненого повстанця... Або про смерть у бункрі лісовому. Уявіть собі: розкривають емведисти кри ївку, сипляться всередину скоро стрільні серії, а я, ранена, дострі- лююсь власним пістолем...- В неї очі іскрились і вся її істо та була явним запереченням її мрій. Мені здавалось, що це не Домка говорить, а юність моя прийшла до мене в гості. — Ти про славу мрієш — не про смерть. А коли вже заглянеш їй у вічі і матимеш щастя зали шитись живою, тоді ще палкіше полюбиш життя. Вона здивовано глянула на мене, і мені жаль її стало. Жаль на долю, що привела її до нас у добу, коли у смерті вона змуше на була шукати романтики. Ніжними пролісками надходила у ліс весна. Домчина сімнадцята весна... НАШІ ПОБАЖАННЯ З нагоди такого радісного дня, як вшанування 85-ліття наш ої найдорож чої і п р ед о б р о ї матері, б а бусі й пра- біабуні Ірини Карп’як-Ліськевич скла даю 10 дол. на пресовий ф онд цінно го журналу Наше Життя. Галюся Карп’як-Лиско НАШЕ ЖИТТЯ — ВЕРЕСЕНЬ, 1972 5 Дмитро Крвавич: Дівчина, штуч ний камінь, 1961 D m y tro K rw a w y c h : G irl, 1961
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
