Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
В олиняночка Наталка Герець ЛЮБІ ДІТИ! Прочитайте уважно де оповідання. Спитайте Ваших батьків, звідки вони родом і подумайте, хто з вас гуцули, харків’яни чи подоляни. А як ви про себе думаєте чи ви українці, чи аме риканці? І хто в першу, а хто в дру гу чергу. Якою мовою, на вашу дум ку, треба розмовляти з батьками та знайомими українцями, в тім числі і з вашими приятелями? Напишіть листа до нашого журналу (мама вам допоможе знайти адресу). Найціка віші листи ми надрукуємо. Ви мо жете розказати про ці питання вашій учительці в школі українознавства і спитати її поради. Може .вона влаш тує невеличку дискусію про цю справу. ** * Перший раз почула Тамарка де слово на концерті. Старші дівча та співали, приграючи на гітарі: „Волиняночка, волиняночка, Чорнобрива, кароока волиняночка..." Дуже приємно було Тамарці слухати це та мріяти, як то й во на колись красуватиметься на сцені. Про слова багато не дума ла, але, повернувшись додому, спи тала : — Мамо, що то таке ■— „воли няночка “ ? — А як ти думаєш •— що? — Може, квітка? — „Чорнобрива, кароока"?! — То може •—- якесь звірятко? — Ні, волиняночка — де дівчи на з Волині. Розумієш? — Розумію. А що таке Волинь? — Волинь — це частина Укра їни. От є в Америці Нова Англія, Фльоріда, Каліфорнія чи наша Пенсилванія; а в Україні є Волинь, Полісся, Київщина, Полтавщи на, Донеччина, Кубань... Отже, якщо дівчина з Полтавщини, то вона полтавка, а якщо з Волині — то волиняночка. — О, чудово! •— Личко Тамари проясніло від радости. — Як я під росту, то мене будуть називати пен... пенсильваночка... — Не знаю, Тамарко. Тут усіх називають просто американцями. — А як тебе називали, як ти бу ла молодою дівчиною? -—- Марійкою. —- А ще як? — Щ е називали подолянкою, бо я родом із Поділля. -— Як гарно! А тато мій звідки? -— Тато — лемко, бо він із Лем- ківщини. По такій несподіваній лекції з географії, Тамарка побігла бави тися в свою кімнату, а мама по в’язала фартух і взялась до кухо варства. Але не довго мала спо кій: —- Мамочко... — Що таке? -—• Якщо ти — подолянка, а та то — лемко, то хто я? Мама зняла фартух і замисли лась. Тут вже було не до куховар ства. Питання було нелегке, а ди тячі очі настирливо вимагали від повіді. — Ти, Тамарко, -— українка. — Але я народжена в Америці. — Ти — українка й американ ка. Стоїть Тамарка й не відходить, І знову прийшла весна. У бере зні того року був недересічно гарний день. Харитя вийшла на балькон і, мабуть за звичкою, її очі вдивлялися, пронизували синю блакить. Аж раптом он там, ви соко, вона побачила щось схоже на хмарку, яка швидко наближа лася до церковних бань. Хариті не треба було багато часу — піз нала вона, що це бузьки надліта ли. Частина їх присіла навкруги бань і на прибудівлях великої цер кви, а решта полинула далі. І в дю мить... Чи, це привид?! Вона ясно бачить, як два бузьки летять у напрямі її дому. Харитя схвильо ваним голосом скрикнула: — Мамо, мамо, прошу вийди! Дивися, два бузьки кружляють над домом! І справді, один, щораз нижче й нижче кружляючи, похилив на довгій шиї голівку, ■— виглядало, ПИЛЬНО JXy lvicrv., а по личку видно, що своєю відповіддю мама не роз віяла сумнівів у маленькій голівці. — Знаєш, Тамарко, — почала мама, — тут майже всі — ■ аме риканські громадяни. Але ми, е- міґранти, знаємо, що ми також у- країнці. І це в с і мусять знати, бо ми від свого ніколи не відрече мось. А як ти вже хочеш точно знати, то ти у нас — українсько- американсько - подільсько - лем- ківсько-пенсильванська дівчина Тамарка. — Чудово! — Вигукнула Т а марка: — то я аж стільки речей! — Так. А перш за все — ти на ша мила доня Тамарка. Мама поцілувала свою розум ницю в голівку і знову взялася до праці. Здається, сумнівів не було. Але по хвилині хтось смикнув її за фартушок, і ясні, допитливі о- ченята знову прохали допомоги в новому складному питанні: — Мамо, а що... якби я була адоптована? — Тамарко!!! Тамарка, трішки засоромлена, побігла. А в малій голівці вже нове питання... що шукав місця, де б присісти. Тимчасом, другий лиш кружляв над хатою. Мама швидко відчини ла вікно, на якому інколи Довго дзьобик любив стояти, вдивляти ся у простір. Велика птиця ще декілька ра зів залопотіла крильми й сіла на відчинене вікно. Випрямив бузь ко довгу шию, і з великого дзьоба почулось „кля-кля-кля“. Потім стрибнув з вікна у Харитину спальню, ходив з повагою, похи туючи голівкою. Відтак розпро стер крила й вискочив на ліжко. Тоді вже Харитя не витримала: вона припала до Довгодзьобика і, як колись, цілувала в голівку і оч ки. Він пронизав довгим дзьоби ком її косу і біля вушка щось про шепотів. У мами закружляли сльо зи в очах. Від зворушення не ста вало їй слів. Але коли над хатою (Закінчення на обгортці) Ір и н а Д и б к о Д о в г о д з ь о б и к ( О п о в ід а н н я , в ід з н а ч е н е н а XII К о н к у р с і С Ф У Ж О ) (Докінчення) зо НАШЕ ЖИТТЯ — ВЕРЕСЕНЬ, 1972 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
