Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Марта Зибачинська З Ню-Делі до Агри Репортаж В Індії по-традиційному все від бувається зпроквола. Поки сонце не зійде і не розі гріє повітря, все тихо спить, по вите якоюсь чудною білявою ім лою, що її видно і з літака. Зго ри, з простору, ця білявість при земної атмосфери навіть виблис кує, викликаючи враження, що внизу вода, коли дійсно там суха земля. Випари землі і вчорашній порох — це індуська ,,прана". Так вони звуть якийсь корм у повітрі, що додає тілові енергії. Коли пра вильно дихати, тоді менше по трібно харчу. Автобус до Аґри (місто з хра мом Тай--Магал) має вирушити о 6:30 вранці, але він чекає на па сажирів аж до 7:30. Вулиці кругом позамітані Ще вчора увечорі; ще видно сліди прутяних мітел. Пішоходи тут „замешкані"; просто — народ живе, родиться і вмирає на хідни ках. Цілий маєток — купка лах міття, ковдра, подекуди лежак. По кутах вулицею дехто розп’яв собі шатро. Вискочить замотане тіло з шатра, бігом на другу сторону ву лиці, денебудь за мур, по своїх справах... Хтось підведеться з хід ника, бігом за шатро, по своїх справах... Деякі починають варити сніда нок, — печуть палянички на ро зігрітій цеглі. Три цеглини постав лені у формі стола, дві з боків, од на поверх того, а зі споду вогник із вугілля. Дехто прокинеться і заводить свою літургію, — молиться і по будить малят, а ті собі в крик. Починається життя — біля 9-ої рано настає такий шум і вовтузня по місті, всюди по вулицях, наче всі збісилися. Посходилися пасажири, автобус рушає. Половина — це індуси за можнішої кляси, решта — це мі шанина, і одна американка з Пітс- бурґу. Ще не рушили з місця, як вона всіх повчала, де що можна дешевше купити, як і чим виїха ти, чого не варто бачити, наскіль ки кращі речі в Америці... Автобус рушив і водій узяв від разу 50 миль на годину по порож ніх вулицях. Всі вікна порозсува лися з розгону, прикріпити їх не було як, вітер вдерся до середини, спідниці, завивки і волосся пішли в лет... Женемо пустим містом на другий кінець підібрати якихось пасажирів з готелю ,,Пікок“. Це двоє французів. Готель неабиякий, просто палата, серед квітників для багачів із власними автами. Знов автобус розігнався, а тут зупинка при виїзді з міста. Це •— депо, — кругом автобуси іншого стандарту, для робітників. Малий хлопчисько продає „закуску". На шлиї кругом шиї носить скринь ку навперед себе. В одному кутку наложені товсті зелені листки, по середині кілька малих глечиків із різнокольоровими мазями і пен зель. Хто купить листок, хлопець мазне його раз жовтим, раз черво ним, раз срібним (то срібний пе рець), складе вдвоє і покупець халасує, хрупає, сплює кілька ра зів, бо там сила самої есенції гір чиці й ,,карі“, перцю, але закусив і сідає в свій ,,бас“. їдемо доброю дорогою; фабри ки починаються зправа і зліва. Вони тягнуться може з 20 миль від Ню Делі. Робітники здебіль шого доїздять на роботу велоси педами. При брамах фабрик на товп, крик. Собак повно, жінки, діти; все сіре, скуйоджене, ку дись преться, біганина, і торг лід піддашшям... Автобус ні на милю не змен шує бігу. Дасть гудок, і все роз скакується! Аж за голову ловиш ся, чи кого не переїхав. Ні! То рутина. Кожен знає, як метнути ся кз ди треба. Сила робітників на велосипедах поперед „баса". Окреме видовище. Здалека виглядають наче крилаті мари. Чоловіки в завоях на голо ві; іноді це шалик, щонебудь, щоб обмотати голову й шию. Така со бі завивка, якось там зліплена, ззаду висить хвіст. На них сороч ки фабричного виробу й блюзи. В їзді ті завої розпанахуються, теліпаються на всі боки; ще й ко леса велосипедів мають брезенто ві болотники й ті в’юняться в по вітрі. Словом, 20-30 таких їздців на шляху — здалека чиста хвиля ста чудасія. Займають усю доро гу, а коли „бас" затрубить на них, велосипеди ринуть на боки у придорожній порох. А його ж на стопу, а то й більше. Зніметься хмара, й вони тонуть у ній. Огля нешся, сунуть примари серед жов тої хмари-куряви. В „басі" холодно, аж зуби цо котять; вікна весь час відчиняють ся, однак якось це не вадить. По стійно є що бачити по дорозі, так що холод забувається. Ось стоїть чоловік при дорозі лиш у сорочці і тріпає зі всіх сил свою східну завивку (це кусок по лотна в 2 чи 3 з половиною мет рів, обмотаний кругом бедер, у стоячій поставі людини виглядає немов у нього штани по коліна). Вітер підвіває сорочку, міг би за лізти в кущі, та де там! „Бас" по рівнявся з ним, чоловік соромли во закрив завивкою очі: „бас" ми нув, він звів руки вгору й вима- махує полотном „до побачення"; сорочка знов підскочила, вся со ромливість зникла. Вона відноси лась тільки до „баса" з чужи нецькими туристами. Або здалеку видно ■— стоїть при дорозі жінка, обмотана зго ри вниз у чорне. Лице закрите, на голові здорова в’язанка трощі. Дивно, як вона щонебудь бачить. „Бас" наближається; вона напев не чує шум, хто його зна, як во на розцінює віддаль і скорість. Раптом, бігом, розмашним кроком на другий бік перед самим носом „баса". Наче чорна мара переско чила, крок мало що не метровий, може й більше, чорна завивка розпанахалась, троща коливну лася, вийшла з рівноваги, дещо впало. Прошмигнула попри „бас“ в останній хвилині і стала на дру гім боці. Мабуть і в переможно му настрою: таки втяла штуку! Чого було перебігти дорогу пе- (Докінчення на ст. 12) НАШЕ ЖИТТЯ — СІЧЕНЬ, 1972 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
