Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Фейлетон Ганна Черінь Нехай живе Різниця! Гумореска, відчитана на Ювілейному Зїзді Українського Золотого Хреста Не знати чого, з одвічних часів уважається, що сваряться самі тільки, жінки — а чоловіки ні. От, мовляв, кожну страву Ксантипа за кушувала своїм чоловіком, а він, бідолашний, одмовчувався... І хто б то повірив, що премудрий Сократ не знаходив чим їй відпо вісти?! Таж якби сварилась тільки жінка, то це була би не сварка, а ліричний монолог; в тім то і спра ва, що в цім ділі чоловіки не від стають, вносячи в сімейні трагіко медії належну пайку. А ж ніколи не чули дискусії самих чоловіків, без участи жінок? Та якби влаш тувати конкурс на кращу сварку, всі премії і відзначення припали б чоловікам! Хіба тільки наша слав на Галина Журба могла б дістати третє відзначення, по-англійськи говорячи, “honorable m ention.” Щоб краще було сваритися, чо ловіки поділилися на партії й по літичні угруповання — і ще далі діляться. Кожна група має своїх чемпіонів по сварці, що потім схо дяться ка вирішальний змаг на сві тові конгреси. Переможців обира ють до керівних органів, звідки во ни можуть на ввесь світ демон струвати свої полемічні таланти і згори завдавати тон цілому укра їнському громадянству. •Отож, чоловіки діляться та й ді ляться... Є в них і мельниківці, і аж трьох сортів бандерівці, і демо крати різних відтінків, і ОДВУ, і СУМ, і ОДУМ, і, здається, МУН, і гетьманці, і козаки, і ветерани, і ветеринарі... Не так то у нас, жі нок: ми неподільні, як атом. У нас тільки Союз Українок, та Золотий Хрест, та Жіноцтво ОЧСУ’у, та Жіноче Товариство „Просвіта", та Марійські Дружини, та сестрицтва католицькі, та православні, та сес трицтва колишніх католиків, що стали православними, та новока- лендарниці, та два жіночих союзи в Канаді, поміж котрими вся різни ця в тім, що вони не знають різ ниці. Ви кажете, що це досить солід ний поділ? Але ж і атом поділи ли! А все ж таки ми чемні цяці, і поділилися тільки трошки. І в нас тільки один Союз Українок і один Золотий Хрест. ї ми між со бою ніколи не сваримось: для то го у нас є чоловіки. А якщо вже жінки між собою і посперечають ся, то хіба тільки про те, хто має право робити товариський вечір з оселедцем і з хвостиком, а хто — без хвостика. Хто програє, отри мує хвостик. А яка в жінок подивугідна точ ність! Узяти б ювілейну сесію Зо лотого Хреста. Недільну нараду почали з невеликим запізненням -— всього на дві години. Проте, в на лежнім місці голова зборів оголо сила перерву до другої години. —- Але ж тепер уже друга го дина! ■— почулася репліка. І що ви думаєте? Від програми не від ступила — і точність дотримала: післяобіднє засідання почалось рівно о другій годині — за чіказь- ким часом. Коли настало сорокліття Золо того Хреста, заклопотались член ки, як би ту знаменну дату гідно відзначити. Вирішили зібрати на раду для плянування. Одразу вия вилось, що це багато тяжче, ніж зібрати З’їзд! — Я на це не маю часу. Як при їду на нараду — не зможу при бути на з’їзд, — надійшла теле грама з Міннеаполісу. -— Хай голова сама розплянує, — порадила Філядельфія. •— У голови голова болить. •— То хай містоголова. — Містоголова з міста виїхала. — То нехай організаційна ре ферентка -— це ж її ділянка. — Не зовсім так. Її роля -— організувати організаторок, а вже ті мусять виконати організацію ці лої організації. Нема ради! Довелося збирати на раду, та ще й на соборнім ґрунті, щоб ні в кого вдома. А що єдине соборне місце в цілій Америці є Бавндбрук, то зібралися саме там. Посиділи на могилках, тихо-мирно все обміркували і вирішили зро бити Золотий З’їзд в золотім жов тні, в Ню Йоркськім Стетлер-Гіл- токі, а не під чиєюсь церквою. Щоб можна було похизуватися помпезними зачісками, і „мінкови- ми“ шалями, і всіми іншими „гро мадськими" чеснотами. І щоб у ар хівах готелю, поряд із іменами ко ролів та мільйонерів, були записа ні на віки вічні славні імена Ірени Вариводи й Оксани Ґенгало. Хто приготує звіти, складе про граму і таке інше — вирішилося одразу. Гірше було з вибором та затвердженням меню. Дехто з „па тріотів ол-де-вей“ запропонував зарентувати гілтонівську кухню і накрутити там голубців. Інші ка зали, що легше й дешевше буде зробити голубці вдома і привезти їх на бенкет у золотій макітрі. — Але в них ,,юнійна“ обслуга, і нам не дозволять самим серву- вати. А їхні незнайки поперевер тають голубці догори ногами і на роблять нам сорому. До того ж," як ми у вечірніх сукнях та в „мін- ках“ голубці подаватимемо? — Чого ж, ■—■ не здавалися ен- тузіястки самобутньої кухні. — Це було б дуже оригінально! Ми на віть могли б улаштувати прилюд-' не змагання кращих куховарок на ліплення вареників. От, наприклад, виставити пані Левкут проти пані Кричук. Що б то була за сенсація, якби в ранковім числі „Ню Йорк Таймсу“ в спортовій секції, з’явиг, лось повідомлення: ДЕТРОЙТ ПОБИВ РОЧЕСТЕР З РАХУН КОМ ЗО ДО 20 ВАРЕНИКІВ“! Стало заварюватися на сварку.' Але помирила всіх райської вдачі, Рая Куделя, що порадила на цей-, раз забути про горщики і бути: тим, чим ми справді є: чарівними,, неземними істотами в нових еле гантних строях, гідних якщо не королеви Єлизавети, то хоч прин цеси Марґарети. А найкращою ку ховаркою кеварених страв вияви-; лась таки пані голова, Марія Квітгг ковська. Саме їй належить гені- НАШЕ ЖИТТЯ — СІЧЕНЬ, 1972 З І
Page load link
Go to Top