Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Наше привітання Дня 4. листопада 1971 р. Екзе кутива СУА вислала V. Синодо ві Української Катол. Церкви в Римі привітальну телеграму на руки їх Блаженства, Кардинала Йосифа Сліпого. Ваше Блажество! Екзекутива Союзу Українок А- мерики складає оцим щиру по дяку за найбільший осяг об’єд нання наших церковних сил. Вва жаючи це за найбільш суттєву мету нашого часу — пересилає мо Вам наше щире привітання. Засилаємо наші гарячі молитви до Всевишнього в наміренні цьо го діла. ЛІДІЯ БУРАЧИНСЬКА, голова МАРІЯ ОДЕЖИНСЬКА, секр. своєю порожнечею. Хто несподі вано появився на виході котроїсь із вуличок, спішно зникав у най ближчих сінях. У кожного з меш канців міста й околиці були по в’язані якісь особисті спомини з тим прапором. Він був символом їх віри, їх надії, їх стремлінь і їх гордости. Старші мешканці пам’я тали ще, як уперше замаяв він над містом. Інші молодші, тільки чу ли, як усе відбувалося. До тієї ве ликої всенародної події були при єднані ще якісь особисті пережи вання, що радісним палким спо мином жили в їх нам’яті. І тепер от валилося все, бо вони були слабші за окупанта і їх перемог ли. Валилося всенародне, валило ся особисте. Що залишалося ■—• самі не знали. „Посіпаки11 на вежі почали свою роботу. Зняти прапор не бул!о важко. В середині під вежею була маленька кулька, яку треба було тільки покрутити, як прапор обни- жувався і покірливо приходив до рук людини. Не було ніяких тур бот, коли стягали його в бурю, чи під ніч, чи обнижували його до половини щогли у випадку чиє їсь смерти. Але, коли їх перемо жений край впав у руки ворога, мешканці в поспіху знищили куль ку, залишивши у горі на щоглі їх прапор, як гордий доказ своїх почуттів. „Посіпаки" збагнули дуже ско ро, що їм прийдеться скидати пра пор іззовні і тому узброїлися в драбину, шнур та інше приладдя. Один із них піднімався тепер уго ру а другий тримав руками дра бину. Прапор тимчасом, шарпав собою, відставши від щогли і ми готів своїми лагідними кольора ми перед очима людини, що під німалася до нього. Старшина ви махував руками, він, здається, да вав якісь вказівки. „Посіпака*1 пнявся без поспіху, зупинявся і я- кимись словами повертався до тих на бальконику. Але ось він діб рався до стрімкого даху вежі і зу пинився. За мить витягнув праву руку, але досягти щогли не міг. Він оглянувся на тих у долині і щось закричав. З долини підкинули до нього шнур. Він не встиг підхопити його- Йому підкинули друге і, вхопив ши його, він легко захитався на драбині. Завіси у вікнах надійно зарухалися. Здавалося, що „по сіпака" зі шнуром у руці полетить стрімголов униз. Але він втримав рівновагу і в наступній хвилині, розмахнувшись шнуром, закинув його на щоглу. Перевіривши його силу, він обмотав себе ним, вхо пився його руками і раптом його ноги відстали від щабля драбини. І тепер почалася боротьба. Дібравшись до основи щогли, „посіпака11 безпечно намістився і збирався перетяти линву прапора. Немов жива людина, що може ба чити і чути і, збагнувши нагло всю небезпеку, прапор рвучко від сунувся від щогли і нетерпеливо затріпав собою, вирвавши линву із рук „посіпаки". Розгорнувшись на всю величину, він посунувся вгору линви, люто шарпнув собою кілька разів і нагло щільно при горнувся до щогли, немов у неї шукав захисту. Рука „посіпаки" не дармувала. Але прапор вже знову маяв у по вітрі люто, завзято і линва ви хоплювалася із рук людини та би ла собою до щогли, заповнюючи повітря голосним звуком. „Посі паки" з бальконика щось закри чали, той згори відповів. В наступ ній хвилині він пересунув рам’я між щоглою та линвою і прило- жив до неї якийсь блискучий предмет. Ще за мить він вхопив відтятий кінець линви і з цілої си ли шарпнув нею. Його бажанням, очевидно, було притягти прапор до своїх рук. Але сталося інакше. Підрізаний кінець линви вихопився з його рук і разом із прапором метнувся вгору. В останній боротьбі він розгорнувся на всю широчінь, метнувся в один бік і в другий, зачіпився на мить за щоглу, знову піднявся вгору, немов посилав о- станній привіт мешканцям і рап том скрутившись трубкою, посу нувся линвою униз, та, немов ли сток відірваний від дерева, м’яко летів у напрямі землі аж призем лився на ній безладним кольоро вим горбиком. Довкола ратуші все ще було безлюдно. І раптом ті, що хова лися за завісками, задеревіли. Ні звідси ні звідти появився на майдані „Пустий Вітер". На буй нім волоссю зісунена на одне вухо кепка, на рукавах затісної блюзки латки у формі сердець, над тем ними черевиками обсмолені сон цем литки. На його обличчі була настороженість. Прибігши до пра пору, що безпомічно звинувся на бетоні майдану, він зупинився, ви прямився і приложив обсмалені сонцем пальці до своєї кепки. З не бувалою в нього повагою він від давав останню честь прапорові свого переможеного рідного краю. Двері ратуші відчинилися і поя вилися „посіпаки". Спершу стар шина, потім той, що тримав дра бину, за ним цей, що знімав пра пор. Із самопевними задоволени ми видами двох із них попрямува ло до авт, а третій завернув по прапор. На півдорозі він зупинив ся, повернувся до тих, що пішли до авт, його рука витягнулася вказуючи на „Пустого Вітра" і нагло в його руці блиснув наган. Завіски у вікнах не рухалися. Здавалося, що там нікого тепер не було, що всі вони появляться за раз на майдані і муром стануть перед „Пустим Вітром". — І як скінчилося? Вибігли? — нетерпеливо допитувалися ті, що не бачили цілої події. У тому міс ці розповідачі схвильовано умов кали. — Скажіть, що сталося по тім? „Пустий Вітер", — докінчува лася розповідь, ■— помітивши „по сіпак", похилився над прапором, і вхопивши його в свої руки, мет нувся поміж бз.-динки. Побігли за ним, стріляли, але... може втік. Все ж таки то був „Вітер", але як видно, не пустий...! 6 НАШЕ ЖИТТЯ — СІЧЕНЬ, 1972 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
