Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Прапор Новеля Дарія Ярославська Не можна сказати, щоб його хтонебудь любив. Неможливо твердити, що хтось піклувався, чи хоча б цікавився ним. Всі мешкан ці занедбаної, бідної та брудної дільниці міста знали, що в нього живе там десь поміж тими вузь кими вуличками тітка, яка при бирає в чужих людей у багатих дсмах. Але ніхто не знав, чи він справді ночував там кожну нічку. Люди — її сусіди -— що сам: жи ли в домах із давно біленими сті нами, з юрбами занедбаних дітей, шепотіли іноді: ,А хто знає, чи то тітка...? А може то мати...!?" — але рішуче твердити не міг ніхто. Нз було кому зацікавитися ані ї ею, ані ним. Люди привикли до його клички „Пустий Вітер“, тож і в голову нікому не приходило, що в нього мусить бути якесь ім’я та прізвище, що в цьому п’ятнад цятирічному серці б’ється якесь глибше почуття, а в тій чорній, коротко підстриженій голові з об личчям, обсмаленим вітром, тов- чуться-снуються якісь таємні та взнеслі думки. Коли про те діз налися — - було вже запізно. Ніхто гже його більше не бачив. Але ще довго-довго говорили про ці лу подію, знижуючи свій голос до шепоту, і то не тільки ті з бідної дільниці ,але з цілого міста цікаві, як він виглядав і як називався, де мешкав і що робив, чи ходив до школи, чи ні, чи вмів хоч чи тати і писати, і хто були його батьки. Досі ті з бідної дільниці знали тільки, що „Пустий Вітер “ появлявся там де його „ніхто не посіяв“, де його ніхто не чекав, щурив вуха, немов молоде песя і зникав, коли за ним шукали. Ви ростав у тітки? Го-го! У тої при людної замітачки? Що ж він там міг навчитися? То хіба не відтіля наука! Люди різно сприйняли його вчинок. Але чи були це ті, що аналізували все, чи скептики, які всьому перечили і не хотіли помі тити нічого доброго, чи психоло ги, які не добачали ще глибини по чуття в його вчинку, а радше хлоп’ячу перекірливість -— всі по годжувалися в одному: вчинок „Пустого Вітру11 підбадьорив кож ного! Присутність чужого війська в їх краю не дозволяла голосно ви словлювати їх почуття та думки. Тож шепотіли та ділилися вра женнями і здогадами обережно, ще б ніхто не підслухав, не знав, і е доніс. Після вчинку „Пустого Вітру “ гордість і радість запану вала в їх серцях, тож зі схованим усм хом і терпеливістю що могла от-от урватися, зносили присут ність чужого війська у місті, в краю. Якщо такі виростають у міських заулках, то їх ще чекає всля і слава! Забули про себе, менше турбу валися особистим майбутнім. Тремтіли за йсго життя. — То як, як це було? •— допи тувалися ті, що не бачили цього. Вістка, немов вода, розливалася- просякала в кожен куток. Вийшла з середмістя, з домів, що їх сто річчя тему побудували довкола ратуші, і пливла-розходилася ву лицями, вдарила в куші парку, аж видісталася на широкі шляхи їх краю. На рогах вулиць, на майдані довкола ратуші, не було тоді ні живої душі, — розповідали оче видці хто-зна котрий раз. Люди? Люди поховалися по домах, як по бачили на що заноситься. Дивили ся з-поза завісок своїх кімнат на майдан перед ратушою. Спершу гаїхало перед головні двері ван тажне авто. Потім підкотило осо бове. Вийшло з них кілька чужих одностроїв. (У своїм обуренні та болю вони називали їх „посіпа ками"). Витягнули драбину, шнур, ще якесь приладдя. Заки не ли голови назад і поглянули на струнку вежу ратуші. Із запертим віддихом стежили за їх рухами мешканці міста, схо вані за завісками. Вони знали, до чого воно йде. Чекали з болем, із завмерлим серцем, з люттю. Де кому сльози не дозволяли диви тись. Дехто втік від вікна, неспро можний бути свідком упадку їх прапору. Залишилися ті, в яких були тверді, завзяті серця. Не відразу побачили метушню у підніжжі стрункої вежі. „Посі- паки“ — три з них — вийшли на бальконик, що закручувався дов кола е є ж і. Винеслии драбину. Чиясь рука вказала на щось вго рі. Драбину прикладали, примірю вали, заходили до середини, знову виходили. Нарешті один зупинився на долині драбини, а другий по- пнявся Егору. На щоглі, немов людина, що не передч; вала зла, безжурно маяв на вітрі прапор їх краю. Іноді він граціозно вигинався на боки, ви явивши при тому свої принадні кольори, або сягав горішнім кін цем до долішнього і любовно гла див його, то знову ж відставав від щогли і тріпав собою грайливо, бадьоро, завзято на всю широ чінь, щоб усі бачили, який він ве ликий і чудовий. А потім він пест ливо пригортався до щогли, ніби втомлене дитя до мами і тривав так хвилину-дві, доки знову не зривався до лету і не роз гортався на всю величину. А за хвилину він, ніби покірли во і слухняно складався у складки, але це тільки на мить, на хвилиночку, щоб знову розгор нутися на всю свою ширину і віта ти небо, і місто, і своїх людей. Майдан довкруги ратуші ще так недавно повен життя, повен руху людей і їх голосів, жахав тепер НАШЕ ЖИТТЯ — СІЧЕНЬ, 1972 5
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
