Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
сто, до модерного торгового цен тру, а дивним збігом обставин во на без авта. Олег має авто! Олег! Чи пробувати рятувати його? Але як? Подзвонити в бюро, покли чуть. Пане Катран! Телефон. Що таке? Це я, чуєш. Не їдь автом додому. Приїдь автобусом! Бо ме ні снилося... Снилося? Снилося... Він не послухає! Олег такий ра ціоналіст, такий опанований. Мо же висміяти її. Як рятувати? І чи вдасться рятувати, хіба від долі втечеш? А що, коли це все витів ки її збудженої фантазії? Сині язички газу розстелилися вінцем кругом наповненої водою ринки, буденний дзенькіт кухон ної посуди такий знайомий, наче заспокоює. Годинник просунувся до 1:00. Вже лиш три години, і Олег буде вдома, і по журі. І чо го ж їй журитися? Рухатися, в роботі час промине швидко. ІДе кілька годин і Олег буде вдома. Його бадьорий голос, міцні обійми — і все стане на міс ці, сон останеться сном, дійсність дійсністю. Вона сама не виплута ється. За що не візьметься, думка все на одному. Дзвінок телефону різкий. По тілі пробігли мурашки. Хто? О, то мама! Чого ж вона так здиву валася? Вона повинна була поте лефонувати, коли приїде. А вже по першій. Чи приїде? Чи можна ска зати мамі, чому її вчена донька боїться приїхати до неї сьогодні? Мама зрозуміла б усе. Але гово рити тепер ніяково. Ні-ні! — Я, мамо, без авта. Заспала рано... На уста вже тиснуться слова нестримної сповіді про страшний сон, про кошмарний ранок, але стрималася, опанувалася. — Олег забрав авто. Може ввечорі, перед пробою приїду. Добре, мамусю! Дзенькіт телефонної трубки, і вона знову сама. Мимоволі глип нула на годинник. Швидко буде друга. Вже недовго, за годину 0- лег буде тут. А що, коли не бу де? Чия тоді вина? Чи не її? Олег їде довгі милі додому, по снігу, по ховзьких гостинцях, во на сидить у теплій кухні і навіть не остереже його впору, щоб не їхав автом... І стане він невинною жер твою долі, а вона її, долі, мов чазною спільницею. Вона мусить щось робити! Але що? Пересторо ги Олег не послухає. Хіба, нова думка з’явилася раптом. Хіба во на поїде автобусом до бюра чоло віка, попросить у нього ключі від авта і сама поженеться в даль, до снігових гір, у зону смеркання, на зустріч долі. Побореться з долею. А як доля сильніша, так нехай по кладе її на ноші, в амбулянс, мо же в останню дорогу, бо в житті її вже не дуже треба. Холодна природа призначила жінці тільки сорок повноцінних років, а їй уже майже сорок... Син — одинак я- кось від неї хилиться, більше з батьком перебуває. І не силкуєть ся вона привернути сина до себе. Погодилася з своєю ролею, так краще. Нехай росте одинак не- химерний і вразливий як вона, а самостійний і певний себе. Нехай здобуває світ... Вона стояла непорушно, спо стерігаючи очима вказівник, що пробігав рівно по цифрах. Автобу сом уже вона впору не доїде. Та й їхати нема чого. Треба перебо роти себе. Робити щось. Почисти ти ось хату, адже п’ятниця. Ось пилосмок. Включила і погасила високий гук мотору. Нащо їй та чиста хата, як Олег більше в неї не вступить? Безнадійна справа. Загіпнотизована людина сама се бе з трансу не звільнить! Лиш О- лег може як чарівник визволити її... Як повільно просувається вка зівник! Може годинник зіпсова ний? Четверта! Задивилася на черво ні хмари і навіть не завважила ко ли прийшла та година. Ще трохи, і не видержить. А видержала. Вже, вже. Олег недалеко дому, його ав. то десь може десять бльоків звід си. Ті світла затримують. Вже п’ять по четвертій. Внизу по вулиці шу гають авта, поспішають... Вже сім по четвертій, вже вісім, дев’ять... п’ятнадцять. Від годинника до вік на, від вікна до годинника. — Ка- трю! Олег відчинив двері і стояв, зди вований виразом обличчя дружи ни. — Ти тут? -— промовила вона збілілими устами. — А де я мав би бути? -— за питав Олег. — Де?... — вона піднесла руку до чола, бо марево сну не усту пало, таке чітке, як ніколи. — Що з тобою? Вона чула його теплі, міцні обій ми і пригорнулася ще сильніше, як горнеться дитина до батька, у.;захист, щоб набрати сил, щоб позбутися страху й непевности. — Не можеш уявити собі, що я нині пережила. Тяжка для ме не лекція... Прошу, прошу, нині вже з хати ні кроку не виходи. — Я і не думав. Але що з то бою? — Нічого. Вже все в порядку, лиш не відходи від мене, і я буду щаслива. Ти авто завіз у гараж? — Авто? Яке авто? — Наше авто. — Я не мав авта. А приїхав з Дорожинським. — Що? — вихопилася вона з обіймів чоловіка. — А де авто? — Ти нині дивна. Що значить, де авто? Роман забрав авто. — Як? — По обіді. Прийшов до мене по ключі. Десь там відбуваються перегони на моторових санках, я- ких двадцять миль звідси, а ти знаєш, як він любить той спорт. — Роман! То Роман! О, Госпо ди! — вона простогнала з розпа чем, схопившись за голову. — Чи ти збожеволіла? Що з тобою? — Боже мій, Боже мій! — в очах цілком темно, зараз упаде. У цю мить різко задзвонив те лефон. Чоловік поспішив від неї до телефону. — Не бери, не бери! — скрик нула вона несамовито. Але вже було запізно. Він під ніс телефонну трубку... ПОДЯКА Дорогим членкам СУА, щ о в часі м о єї недуги по автовім випадку па м’ятали про мене, за привітання, б а жання скорого видужання та молитви щиро дякую. Куди легше перено ситься терпіння з думкою , що при ятелі про вас пам’ятають. Недуга не дозволила мені бути присутньою на Конвенції, том у шлю щирий привіт, бажання якнайкращо го переведення нарад і успіхів у дальшій праці Головній Управі. Особлива моя подяка, привіт і ба жання успіхів у дальшій праці всім дорогим мені паням, що зо мною в часі ц ієї каденції співпрацювали у Виховній Референтурі. Щ иро всіх вітаю — Олена Климишин 6 НАШЕ ЖИТТЯ — ТРАВЕНЬ, 1971 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
