Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
С о н Наталка Герець Новеля, відзначена нагородою нашого журналу на XI. Конкурсі СФУЖО. Катря прокинулася з жахом і не знала, куди повернутись. Важкий та надзвичайно виразний сон наче продовжувався. Авто жене по вкритій льодом дорозі, посовгну- лося ,вдарилось об стовп і поко тилося в пропасть край дороги. Чиє це авто, хто в ньому? Вона намагалася розглянути все ближ че. Розбите, погнене, купа мета лу і скла, лиш табличка кинулася в очі, надзвичайно виразно. Р7742. Це табличка їхнього авта! ІЦо то значить? Що то за сон? Встала швидко, накинула жакет по халаті і вибігла з хати до Га ражу. Авта нема. Олег поїхав уже на працю. Чи сам? А де Роман? Може ще спить? Вернулася швидко в хату, загля нула в синову спальню. Пусто, пі шов уже на виклади. Чого ж вони її не збудили? Як можливо, щоб вона не чула, як вони виходили? Який дивний ранок! Стала посеред хати, не знаючи, до чого братися. На вид пустих кімнат по спині прокотився холод, і недавній сон став ще яскраві ший. Поспішно включила телеві зор, щоб чути людські голоси. Знайомі персонажі миготіли світля ними тінями на малому екрані, ще бетали як папуги. Дивилась, при слухалася, щоб приневолити себе до уваги. Крикливі реклями били в очі вічним повторюванням і не могли прогнати з голови недавньо го сну, недавнього видива. Виключила апарат, пішла в кух ню, приготовила собі гарячий, міц ний чай. По кількох ковтках мож на вже повністю віддатися спогля данню, згадуванню й розгадуван ню її сну. Деталі стають знову чітко перед очима. Три рази авто перекинулося в пропасть. Потім чула знайомий рев сирени амбу- лянсу. Видно було, як виносили когось із пропасті, витягали на ношах, прикритого білим прости радлом. Поклали в білий амбулянс, від'їхали, і видно вже тільки таб личку амбулянсу. Чорно-білу. 1/23/70. Що ж то за дивні циф ри. Та це ж сьогоднішня дата! Сьогоднішня. Здригнулася і сиділа непоруш но, безпорадно. Вода булькотіла в чайнику, зимове сонце топило морозні везерунки на вікні. Чути поштареві кроки на сходах ґанку. Невже ж так пізно? Десята годи на! Не спала б так довго, не бу ло б того сну... А може саме так му сіло бути. Так буде. Що буде? Що діється з нею? Гаряче горнятко, як певний кон такт з дійсністю в пальцях. Вона гі’є чай і пробує заспокоїтись. Добре, що чоловік не бачить її в тій хвилині. Су^вірна баба, забо бонна, сказав би. Але вона не за бобонна і з роду не вірила в сни. Ще ніякий сон так не схвилював її. Горнятко порожнє, холодне. Ви пустила його з руки і глипнула на годинник. П’ятнадцять по десятій! Схопилася від столу, до спальні, щоб одягнутись. Сьогодні п’ятни ця. Завтра вже академія, ще її намовили на деклямацію, а вона навіть не вивчила добре вірша. А ввечорі остання проба хору. До того часу треба купити харчі, за везти Ірці вишивану блюзку, мамі дещо помогти, від чистильника чорну спідничку дістати. Треба, але як? Вона без авта. Нині по винна була, як договорились учо ра, відвезти чоловіка на роботу, щоб мала авто... То що вона тут робить? Сіла на краю ліжка. Ще один омен. Вона без авта. Чоловік та ки забрав авто. Сьогодні — 23 січня! Задубіло споглядала на когось у дзеркалі, когось чужого, когось а неохайним волоссям і темними, дивними очима. Обсервувала, на че в кіно, як її очі змінені від жа ху. Олег має авто. Це він! Це його призначення сьогодні! О, ні! Втекла від власної відбитки, як від погрози назад до нагрітої кух ні, до притулку при столі, в най більше прозаїчний куток хати, до ще теплого чайника. Треба спокій но передумати. Не піддаватися хи мерним настроям. Це все лиш збіг обставин. Дрібнички... Неодне страхіття присниться людині серед ночі. Цей сон снився перед про будженням, тому так пригадують ся всі деталі. Треба забути все. За бути... забути... Було не снити до пізного ранку. Було не снити... було... було... було не ходити, бу ло не кохати,... Слова танґа по несли думку вбік. Було не чита ти... Що? Що? Тепер вона знає, звідки це все. Ті книжки влізливі. Бачила їх че пурними рядами в шафці, — малі, великі, всі в англійській мові, в українській таких нема. „Дар Пророцтва1', „Докази про реінкар- націю“, ,,В пошукуванні Духів “, „Омени і остороги"... Про місти цизм, телепатію, комунікацію з мертвими. Осінніми днями пере сиджувала на читанні, з приходом осени в життя, з наближенням со рокового року, ще лиш рік бра кує. Здивачіла передчасно, натя кав Олег. А волос ще без білих зрадників, спіднички короткі, стрій модний. Наче підліток, аж важко повірити, що син уже в каледжі. А тихцем жура перед вчасною старістю. Смерть. Оте слово най частіше зустрічалося в її книж ках. Як побороти жах смерти? По борюють його вірою, релігією, і вона там, і її голос чути в хорі церковному. А душа якась важка, як оливо. Важко душу піднести вгору. І страх перед чимсь. По трапила випадково на цей рід кни жок і стала наче наркоманом від їх чаду. Читаючи багато описів психічних маніфестацій, вона пів- свідомо сподівалася їх і в своєму житті, ждала, очікувала, шукала. Так, збуджена уява готова на різ ні витівки! Це все лиш уява. Глипнула на годинник. Дванад. цята тридцять. Неможливо, вона так цілий ранок буде роздумува ти? Треба ж обід приготовити. В руках уже ринка, набрати води з крану. А біля крану на стіні ка лендар, 23 січня. Вона сьогодні повинна була гнати автом за мі- НАШЕ ЖИТТЯ — ТРАВЕНЬ, 1971 5
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
