Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Українська мова і книжка Дарія Ярославська II У подіях світу безупинна зміна та змагання. Виринали на поверхні землі народи, творилися могутні держави і розліталися, нехай і з бігом сторіч, але розпадалися, як домики з клецок. Гинули і народи зі своїми мовами, своїми культу рами. Але факт залишається фак том: вони існували, сказали своє слово у власній добі й, поклавши підвалини під дальший розвиток, перейшли до історії. І такою одною із численних по треб сучасної хвилини я вважаю втримання та передання молодому поколінню, нехай і вкоріненому у нову землю, українську мову, джерелом якої є українська книж ка. Наш безсмертний Іван Франко сказав, що — «Книга — морська глибина. Хто пірне в ній аж до дна, Той хоч труду мав досить, Дивні перли виносить*4. Українська книжка — це наш особистий приятель, що чекає на простягнення нашої руки. В ній роздумування та уява, щось ре альне та фантазійне, поворот у ми нуле, або прогулянка у майбутнє. Вона промовляє до розуму, уяви, почуття. Вона, всунувшись у наші думки, збагачує нашу мову. В ній зібрано та увіковічнено людсько го духа, а що найважніше для нас, вільного українського духа! З жалем треба ствердити, що багатьом батькам цілком не зале жить на тому, як звучить їх укра їнська мова і як вона передаєть ся — або взагалі не передається — їх дітям. Із ще більшим жалем треба відмітити, що видавничий рух — якщо йде про белетристи ку — стоїть на мертвій точці. На ука знайшла вихід, нехай він ще і не в повному розгоні, але вже знайшла свій шлях. Для белетри стичних творів, таких потрібних для загалу під сучасну хвилину, немає видавництв, немає мецена тів, немає охотників видавати тво ри, просувати нові ідеї та теми, чи по-новому відчутті та зрозумілі, щоб іти з духом часу. Тут і там хтось спроможеться видати Шев ченка, Лесю Українку, Лепкого, Кобилянську, Куліша — імена у нас знані, закріплені, славні. Але хто пробиває дорогу новим? Літе ратура — це немов дерево, в яко го необхідні нові гони. Чи думає хто, що без них створиться зупин ка на місці, що більше, це буде вже посування назад, бо народ -—- нехай і його відломана гілка, але вона велика розміром! — не тво рить уже нічого нового! Яке ж становище створюється для письменника, що ліпше розу міє існуючу ситуацію, як пересіч ний громадянин? Замовкнути? Пі ти за течією безжурної ситости? Чи обмежити власні бажання, включитися в зарібкову працю, щоб тільки втримати вільного у- країнського духа і позначити свій творчий шлях ,тобто видавати власним коштом? Більшість українських письмен ників, якщо не всі, вибрали те останнє. Мимохіть насувається питання: чому українська громада така ще дра і чутлива, така патріотична та прив’язана до рідного — така бай. дужа до праці своїх творців (чи може треба би сказати ,,борців“), що їх зброєю є рідне слово? Адже обурюється на всіх, хто забороняє його, чи зневажає, а не вміє під тримати тих, що його розвивають і плекають! Чи не має зрозуміння для літературного процесу та йо го значення взагалі? Як можна тоді говорити про ріст письменни ка, чи чекати нових появ? Як мож на порівнювати — і то завжди в нашу некористь! — наші твори із виданнями письменників держав них народів, коли український письменник творить безкорисно, з любови до рідного, з потреби власної душі, з необхідности втри мати вільного українського твор чого духа — в той час, як чужий письменник дає свій талант за гро ші? Він має нагоду вдосконалю вати себе і його час належить тіль ки до творчости, тоді як україн ський письменник має тільки вто му від зарібкової праці й відламки хвилин (навіть не годин, а просто хвилин!) для творчої праці. Спостерігається цікаве явище. Українці виявляють більше сим патії гумористичним творам, як поважним. Сміх потрібний і гумор також, але не можна обмежитися тільки до них. Воно може означа ти також непідготованість до тво ру поважного змісту, який іде у глибину. Купівля ж книжок авто рів, які бідують, голодують, чи хворіють, є чудово-несправедли вим підходом до літературного процесу. Чудовим — бо він вияв ляє чутливо-милосердне серце у- країнців (чи українки?), які від гукуються на потреби своїх ближ ніх, але водночас воно є страшен но фальшиве, бо кривдить авторів, які тої проблеми не мають, а за вдяки нашій підтримці могли б ще більше розвинути свій талант. Опі ка над потребуючими — це спра ва суспільної опіки й якщо тільки милосердям можемо рушити ку півлю книжки, то в такому разі всі письменники мусіли б бути немічні й голодні! Без збуту книжки літературний процес неможливий. Без нових творів ми стоятимемо на мертвій точці і наша мова завмре тепер, не підчікуючи майбутніх сторіч, чого побоюються наші молоді люди. Жінки — виховниці нових по колінь, відчули і зрозуміли ситуа цію. З жіночої ініціятиви створе но щорічний конкурс на твори красного письменства різних жан рів. Завдячуємо це всім нам відо мій Марусі Бек. З жіночої органі зації вийшла ідея Гуртків Книго любів. Заслуга Наталі Чапленко, культ.-освітньої референтки СУА. Доходить (хоч не часто) і до ви дання творів (86 Відділ і ін.). Ру шено з місця і купівлю книжки. Було б також побажаним, щоб із жіночих кругів наладнано теж справу рецензій, що необхідні в літературному процесі, а які також застрягли на мертвій точці. Любов до книжки треба вироб ляти змалку, так як і до музики. У старій віршованій англійській молитві є два рядки ,які у вільно му перекладі звучали б так: НАШЕ ЖИТТЯ — ТРАВЕНЬ, 1971 З
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
