Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Марія Пискір І сниться ще й досі Спогад Переповнений автобус з трудом просувався серед вуличного руху. Спочатку ставав на кожній зупин ці, то втягав у себе, то викидав о- тупілих, втомлених працею людей. Врешті, дещо спорожнілий, вир вався свобідніше за місто. Присунулась ближче до вікна, байдуже дивилась на сірий перед вечірній краєвид з мутними каля- банями по полях. Провесна, — нарікала в думці, — а тут і не пахне весною. Тільки бруду повіно. Вдома в таку пору повітря ставало наче гостріше, ти відчувала наближення весни... От, Віра любила співати: „Ми на про весні зустрілись обоє". Це й була її остання весна. Сніг був розтаяв ось як тепер... * $ * Нас ішло п’ятеро. Розмоклі ве сняні ниви всмоктували чоботи, не давали кроку зробити. — Доки не заорали меж, можна було пройти. А тепер хоч втопись на тих колгоспних полях — нарі кала Віра. З нею-то був чистий клопіт. Мала завеликі чоботи і за кожним кроком залишала їх у ріллі. Вреш ті надоїло витягати, взяла чоботи в руки і пішла в скарпетках. З ав важив це командир групи: — Взуйся! Захворієш і що ро битимемо з тобою? Вкінці ми на леваді, залитій во дою, а недалеко перед нами ліс — мета нашого маршу. Тихий, вдумливий ліс... Хто з повстанців, втомлений по нічних маршах, не знає його чару? Вже зашарілось небо на сході, як ми добились до перших де рев. Ліс ще нагий і мокрий, однак ми мусіли сюди вийти, бо завтра тут перша весняна стріча з пов станцями сусіднього району. Т а кож треба нам було вирватись з- під ворожих облав, які ще від по ловини зими тривають по селах. День пройшов спокійно. Була Великодня субота, в лісі пусто, не чути дроворубів. Люди готувались до Великого Свята. Ми також по чистили одяг, скупались у сніго вій воді, наділи чисте білля. Віра виложила на голові коси коро ною, зав’язала святкову турецьку хустину. — Ти краще скинь її з голови; серед голих дерев тебе на кіло метр видно, — більше співчутли во чим наказуюче звернув увагу командир. Зрезигновано сховала хустку в наплечник. Вечером двох пішло на означене місце стрічі, а ми всю ніч наслухо- вували чи не чути стрілів у на прямі куди наші відійшли. У лісі тихо-тихо, чути як миш пробіжить. На світанку донісся з села слабий гомін одинокого дзвону. „Христос Воскрес1' — поздоровили ми се бе. Як розвиднілось, прийшли наші Олена Кульчицька: O lena K ulchycka: друзі. Стріча не відбулась. “ “Не змогли вийти, чи загинули зи мою ? “ — пекло в мозку питання. Завтра у нас запасна стріча, поба чимо, що ця принесе. Заквартирували на горбку, об литім кругом водою, наче на ос трові. Чарівний день рідної весни, ліс аж заливався пташиним спі вом. Ми мали з собою бохонець чорного колгоспного хліба, пшоно і кусок сала. Зварили каші, за правили дрібкою сала. Посміхаю чись, згадували, що десь колись були свячені яйця, ковбаса та ін ші „буржуазні видумки11. А втім, до такого життя ми вже звикли і ьоно нас не пригноблювало. До всього звикнеш, так довго коли маєш ясну ціль перед собою, ко ли віриш у неї. Нас вже небагато залишилось, та й ті виснажені, Краса України, лінорит, 1949. U krainian Landscape, .1949 НАШЕ ЖИТТЯ-— БЕРЕЗЕНЬ, 1971 5
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
