Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Пам’яті пані Софії Катерина Штуль Садиба Софії Яблонської на острові Нуармутьє у Франції Sofia Y ab lo n sk a’s hom e in La G u erin iere, F ran ce „Я завжди намагався приймати щоденне з напругою надзвичай них подій... “ Нікос Казандзакі Ми, що її знали, відчували, що вона не вмре от так собі звичайно, на ліжку від старости чи хворіб. Чомусь нам здавалось, що вона закінчить своє працьовите життя впавши з високого дерева, де зрі зуватиме сухе галуззя, чи з даху своїх соняшних хат, накладаючи на них теплу, румяну черепицю... Але їй судилась більш модерна смерть, притаманна нашій добі, в автомобільному випадку. Ще кілька м іс я ц ів тому таємни че освітлював місяць стежку, я- кою ми йшли на стрічу до неї. За дюнами перехлюпувалось море, повітря леготіло терпким запахом сосон, а город її, це царство Ат- лянтиди, бо так ми її називали між собою, манив до себе загра вою освітлення. Цей город відзер- калював її вдачу. Він був її су цільним твором, здійсненням мрій, задумів, він був її речником. У заглибині, між дюнами й горбом пелехатих сосон, де ніщо не росло поза ріденькою травою та сухими будяками, постало буйне, сокови те царство Атлянтиди. Кожна горстка врожайної землі була ви рвана найдальшим закуткам остро ва й навезена мішком, кошиком, мискою. І на голому острові, по критому солянками та де-не-де чорніючому скупченням дерев, по. став город, покритий могутніми соняшниками, барвистими кущами, роменами, ніжними космосами, па хучим кропом, розмарином, м’я тою, майораном. Здавалось, що вся ботаніка зібралась тут, щоб дати вдячну та подивугідну реплі ку за вияв піонерського духа •— створити в кожному закутку світу своє ,,я“, свій власний закуток; за трудолюбиве, непосидюще життя, за повну посвяти материнську лю бов; за вольовість забути свої власні рани й лічити чужі; за по дивугідну бистроту ума; за розу міючий погляд карих, іскристих очей; за безтурботний сміх, за ча рівну усмішку в кутику уст... На наші кроки загавкав басом Письменниця Софія Яблонська U k ra in ia n w rite r Sofia Yafolonska died recen tly in F ran ce Соль. Із нарозгіж відкритих дверей кинулось назустріч жовте світло. Приємно скрипіли крісла з ін дійського комиша, усміхались з-під лоба соняшники в глиняних гле чиках. У завішених на стінах ко шиках буддійсько застигла суха, брунатна папороть. А пані Софія з коротким, сріблястим волоссям, у чорних лякових, з китайського шовку штанах, розливала амаран товий понч... І спокій, затишок, краса входи ли порами у вас... І дрижав Мартин голос, читаючи поему про чорнозем, що зродив таку вдачу та налив її життєра- дістю... І читала пані Софія жорстким голосом про голод в її дитинстві, про життєву несправедливість, картаючу невинних дітей. А з кух ні доходив запах борщу, а в їдаль ні, власної роботи витесаний із грубої дошки стіл, як у її батька, --- приготовлявся гостити... І покривались дрібною росою квіти в її городі, й хилила низько віти верба, коли в нічній тиші чи тала пані Софія про свій поворот в автомашині на її улюблений о- стрів, заздрісно стережений оке аном, бо він тільки двічі на добу відкриває стару, ще з римських часів дорогу. Як радісно зникали кілометри під колесами, з яким на. пруженням шукав зір за вандей- ським краєвидом. І коли на обрії забіліла вандейська хата -— перші краплі дощу впали на шибку й спомини копичились, терпкі й со лодкі, мішались, підходили сльо зами, розбивали напругу й не зна ти було чи плаче вона, чи за шиб кою автомашини плаче вандей- ський пейзаж... Сонно потягавсь світанок, коли на пару годин океан відкрив стару дорогу. Пролунало бадьоре пані Софії „Прощай!" до Марти і її автомашина погналась по мокрому камінні на континент, на останню, рішальну стрічу... А на континенті було сухо, ясно й знаний був кожен закрут. Які думки роїлись хмарою, затьмарю вали зір, стримували руку, ско шували дорогу? Спомини про тяжке дитинство, в численній сім’ї, голод, холод, Софія Яблонська збирається з соба кою на гриби T he a u th o r w ith h e r dog НАШЕ ЖИТТЯ — КВІТЕНЬ, 1971 5 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
