Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
-— це вже інші світи... ані нам до тебе... ані тобі до нас... Повстає в душі невимовний жаль за дитинством, за хвилинами, про веденими у їх хатах біля кужіля, біля кросен, за прогулянками в ліс по ягоди, навипередки з вивірка ми й водою проти бігу ріки... У будні потягає полонина. Долу- чується пані Дора, Наталка, Феду- ся. Пахощі полонинські, перемі шані запахом живиці, оп’янюють, як завжди. Хоч ягід багато — не хочеться збирати. Люба блукає по між галявинами, розглядається й шукає — сама не знає, чого. Таке багатство краси, яку так любить притаєною любов’ю й на че б боялася втратити це п’янке довкілля та й згортає якнайшир ше розпростертими раменами у за кутки своєї душі. Її томить безліч вражень. Уста печуть спрагою. Надибує хру- стальну криничку поміж смерека ми і п’є поспішно цю ледяну во ду. Вона й черпає її повними при горщами, що пахнуть папороттю й гілками смерік. Яка розкіш... А дальше... сильна простуда і ва кації змарновані. Кашель домучу вав. Так і поїхала до Львова. Тітка Ґена завела до лікаря д-ра Паньчишина. — Вона надто поважна на свій вік. їй треба більше товариства та багато розваг, заявив лікар, пильно обсервуючи Любу. Була дивно заскочена заввагою лікаря. Не бажала нічого більше від життя поза тим, що мала. З товаришками вона зжилася і почувалась добре. Раділа кожною лекцією фортепіяну в улюбленої пані Софії. Вуйко Петро дбав усе про те, щоб мала що читати. Сам вибирав книжки і сам Любі давав. Від жінок-письменниць вимагав вуйко багато ніжности. Мав пере клади зі світової літератури і жур нали. До бібліотечної шафи Люба ніколи сама не йшла, вповні дові- р’яла виборові вуйка. Давав опо відання, ніколи збірок поезій. Ко- билянська, Коцюбинський, з поль ських авторів — Ожешкова, Ко- нопніцка, переклади оповідань шведських, індуських, японських авторів, подорожі морем і інші. Люба радо читала все, що діста ла. Не діставала ніколи книжки, яка могла б розбурхати уяву та грати на нижчих почуваннях. Вуй ко любив гарні описи природи, шляхетно виведені типи людей в оповіданнях і це давав Любі. Вибрав гарний фортепіян, що його спровадили для Люби батьки на приходство. А шкільні дні перебігали один за одним, скапували наче б осін ні листки з дерев. Стелились під ноги і розсівались покинуті, при забуті. На годині української мови вперше домашнє завдання на віль ну тему: Per aspera ad astra. Люба ніяк не могла дати ради з цією темою. Скільки разів не по чинала писати і завжди невдоволе- на. Остався лиш один день до ре ченця -— віддати завдання. Люба прямо у тривозі: Що буде? Залишився одинокий рятунок просити Небесну Матір за поміч. Перед спанням клякає побіч своєї софи і молиться. — Мати Небесна, допоможе! Я не спосібна написати цього завдан ня... З надією на поміч заснула. А в сні з’являється картиною ціле за вдання: Перед Любою стрімка, скалиста збіч з різними доріжками. Доріжки йдуть у різних напрямах, скісно до самого вершка. Одна, одинока до ріжка — пряма. Стрімка й ховзька. Люба вибирає доріжку пряму то му, що найкоротша. Вона прямо перед Любою пнеться вгору. Сту пає по ній. Не оглядається. Знає одне: має дійти до вершка гори. У половині дороги оглянулась і от-от була б упала, але кущик, одино кий кущик, що ріс при тій доріжці, став у пригоді. Зловилась його су дорожно рукою й прийшла до рів новаги. З усією напругою йде дальше, усе вище, усе вище... до самого шпиля. Дійшла! Нарешті ді йшла! На шпилі гори прегарна по ляна з безліччю квітів та чарівним співом птахів. Це одна краса і ща стя, яке полонить усю увагу і вли ває в душу безмірну насолоду... Пробуджується і відчиняє очі. — Є завдання! шепочуть уста. Усе стоїть живе перед очима й легко можна буде написати. Без мірно дякує Небесній Неньці за поміч. Пише завдання і на превелику радість, вперше дістає найкращу ЮВІЛЕЙ ГЕТЬМАНІВНИ ЄЛИСАВЕТИ З-поміж ювілеїв останнього часу виділяється один, що йому наше жі ноцтво повинно присвятити свою у- вагу. Це є 70-ліття Єлисавети Скоро падської, дочки Гетьмана Павла. Про живаючи в Німеччині, далеко від у- країнських осередків, вона мало ві дома широким кругам нашого грома дянства. Та її видатне політичне ста новище і звання мистця роблять із цієї дати замітну подію. Про гегьманівну Єлисавету вже пи салося в нашому журналі. її мистець кий шлях скульптора висунув її в пе редні лави жінок, творців культури. Мистецький вишкіл вона перейшла в мистецьких школах Берліну і Фльо- ренції. її виступи на виставках відмі тила німецька преса, на жаль, не було нагоди показати її твори українській публиці. Це були здебільшого скульп турні портрети (між ними дуже вдале погруддя батька) та й композиції. Та попри мистецьку діяльність геть- манівни Єлисавети слід згадати її пра цю для українського гетьманського руху. Вже в початку 20-тих pp. вона стала незаступним секретарем свого батька і сповняла це завдання аж до його смерти в 1945 р. У цю ділянку вложила вона багато відданої праці. Можна сміло сказати, що поза сином- гетьманичем вона найближче з усіх дітей підійшла до його намірів і при чинилась до сповнення їх. Довелось їй супроводити батька при виїзді з Берліну та підтримати в останню хви лину, коли й сама була вибухом бом би контужена. Тепер гетьманівна Єлисавета є Вер ховним Керманичем Г етьманського Руху. Вона є в живому контакті з провідними гетьманськими діячами. Мистецька праця дає їй потрібне від- пруження від політичного наванта ження. Така сполука рідко трапляєть ся і знайшла тут щасливе здійснення. У повному здоров’ї зустріла гетьма нівна Єлисавета цей свій ювілей. оцінку. Професор Радзикевич вдо волений. Велика радість, получена з вдя- кою до Небесної Матері, виповняє душу. Весела, щаслива, бо відчу ває душею, що її Приятелька обе рігає її. Та сама, якої присутність так ярко відчувала поміж зеленими збочами та хвилюючим, пахучим простором. 6 НАШЕ ЖИТТЯ,— СІЧЕНЬ, 1970 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
