Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
— Бери, але не стріляй із неї, бо ще когось заб’єш! Кримські гори за станцією не винно синіли, ніби й не ховали та тарських постанців та карательних відділів. По доріжці між чередою солоних озер де-не-де плівся ослик з бриндзою і звичайно хтось пе реймав його далеко перед містом і сир швиденько розкуповували, а голодний базар все даремне до жидав і дожидав ослика... Мама задумалась. їй треба було залишатися з родиною на дачах біля Євпаторії і берегти дітей, а Ліза піде через кордони, а то й може через фронт Махна? Він зда вався найстрашніший. Ще так, ні би вчора, летів набій за набоєм у їх потяг з другого берега Дніпра... Паротяг загудів і довго махали дві хусточки — із вікна вагону та на платформі. І мріялось, що буде видно їх на віть коли синява застеле гори і се ред них чорненьку нитку потягу. Навіть коли минуть роки, десятки літ і може й у живих не буде ніко го з тих двох, що махали хусточ кою... — Хочеш бриндзи? Недорого дам, купи — закричав татарин. Мама здригнулась. Яка нагода! Дешева бриндза для дітей. Всі во ни зраня голодні! — Давай, давай! І почала торгу ватися по споконвічному Крим ському звичаю, а потім, не огляда ючись, швидко пішла на дачі. Там у коридорі між дверима — бо не було чим заплатити за кімнату — на підлозі спали діти. (Продовження буде) НАШ І П ОБАЖ АН Н Я В и сл ов л ю єм о п-ні Л ід ії Д яченко наш і щ ирі п обаж ан н я з н агоди він чання ї ї дочк и Зор я н и з м ґр. А н дрієм Ш улем і з ц іє ї нагоди, складаєм о 5 д о л . на п р есов и й ф о н д Н. Ж . Членки 20 В ід д іл у СУА ім. О лени Теліги у Ф ілядель ф ії Коли в Вашій місцевості немає Відділу СУА, зберіть гурт жінок, щоб його заснувати. Для цього потрібно 10 одиниць, що хочуть жити організованим життям. Н ЕП РО Щ ЕН Н И Й ГРІХ Така чудова дата — 25 років! Ж урнал уже вповні дорослий, але ще йде до повнішого розвитку і муж ніння. Бажаю йому цього під Вашою вправною фаховою рукою. Просите „цього разу критичних за уваг"'. У таку дату належить відміча ти досягнення. Досягнень маєте так багато і такі вони значні, що, очевид но, всі їх уже перечислили інші. Ма буть, не хочете, щоб я повторювала сказане раніш... Нехай буде на Ваше бажання. Переважна більшість наших емігра ційних видань (особливо пресових) мають велику біду: ненормативна лі тературна українська мова. І то не тільки біда, а гріх непростимий. Яке маємо право говорити про спотво рення і затримку розвитку україн ської мови ок уп антом в Україні, ко ли самі тут н е д б а є м о за мову наших видань! Я розумію, що більшість Ваших чи тачок сприймають мову „Нашого Життя", як зовсім правильну і зро зумілу (інакшої не може і не мусить бути!), літературна нормативна мова їм буде чужіша, проте журнал м у сить перейти до нормативної мови. Особливо недопустимі відступи від того в „Дитячій Сторінці". В першу чергу словник Голоскевича м усить бути законом. Також треба уникати місцевих зворотів і синтаксичних бу дов речень, не прийнятих нашою лі тературною мовою. О лена Ч ор нобиц ьк а Квінставн, Австралія БУ Д Ь М О Р А Д І! Я один із тих, що причиняються до щомісячного випуску цього чепурно го журналу, бо складаю його на ліно типі від 1949 р. Хочу висловити Вам признання за невпинну і послідовну працю при редагуванні й оформленні Нашого Життя. Працюючи в спорід неному фаху, можу оцінити Ваші зу силля. Але дозвольте, що відразу й стану у Вашій обороні. Тут було кілька го лосів читачок чи пресових референ ток, що закидували надто часте спіз нювання журналу і що це, мовляв, обнижує його вартість, коли він при ходить по святах. Дехто навіть радив, щоб цьому зарадити, видаючи по двійні числа. Я не дивуюсь цим порадам, бо чи тачки не з’ясовують собі трудної си туації нашого друкарства. Майже всі українські журнали виходять спізнено через те, що українські друкарні (а їх небагато!) обтяжені видаванням щоденників чи тижневиків і через те не можуть справитись із додатковим навантаженням. А поширювати свої спромоги заради журналу неможливо, бо не стає людського матеріялу. Порада видавати подвійні числа є властиво самообманом. Припустимо, що це навіть приспішить видання од ного числа, але ж читач дістає на од не, а то й на два числа менше, коли тих подвійних чисел буде більше! Чи це доцільне? Та й поштові приписи вимагають певної кількости чисел, що є визначені на обгортці і від того від ступити не можна. Отже не критикуймо спізнення, а будьмо раді, що ще «можемо отриму вати й читати (хоч спізнено) свій власний жіночий журнал! Р ом ан Ш в ед, лінотипіст П О Д ВО ЇТИ Ж У Р Н А Л Наше Життя — є частиною мого існування, ластівкою-вістункою, що в’яже мене тісними вузлами з усіми посестрами в СУА. Радію кожним рядком, зокрема пер шими спробами молодих письмен ниць. Ділюся з синочком дитячою сторінкою, інколи випробовую й кулі нарну частину та копіюю вишивку. В Нашому Житті знаходжу все, що корисне і потрібне „для душі і тіла“. Бажанням моїм — подвоїти журнал та збагатити його перлинами ж іно чої творчости у кожному напрямку життя. Катря Гуцал, Міннеаполіс П ОШ УКУЮ М о д е с т а В енгринови ча і й ого с ес т р у З е н у В енгринович ( ї ї п р ізв и щ е м огло зм ін и т и с я ), м ою т о вариш ку з м о л о д и х літ у Л ьвові, які п р ож и в аю ть у ЗС А . Іванна Витвиіцька, Н ю р н бер г 6 НАШЕ ЖИТТЯ — ЧЕРВЕНЬ, 1969 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top