Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
бити. Нарада тільки почалася, коли надворі почулися стріли й оклики „Да здраствуєт совєтская власть!“ Як пізніше виявилось, це робітники заводу Ельворті разом із місцевими жидами, зачуваючи близькість большевиків, зробили переворот. Було ясно, що треба з будинку втікати. Дехто вискочив вікнами, але інших, у тому числі й команданта, оточили больше вики. Поки большевики вийшли на 1. поверх, я встигла вискочити чорним ходом на подвір’я, а звідти до помешкання куховарки, де я сховалася. На нашому подвір’ї в тому часі стояли два пан цирні авта. Шоферами були німці, що добровільно залишилися в нас із австрійської армії. Один із них моментально зорієнтувався в ситуації і непомітно встиг витягнути маґнетки, щоб большевики не могли забрати тих машин. Так воно й сталося. Вони нама гались рушити авта, але мотори не працювали й вони помучившись, залишили їх. Як тільки напасники відійшли з будинку, я зав’я залась у хустку куховарки та вискочила, щоб роз глянутись та пробувати визволити наших. Як тільки вийшла на Дворцову вулицю, наткнулась на Нянь- чура, якого вели два цивілі, озброєні рушницями. Заки я встигла сховатися, вони помітили мене. Один із них пізнав, що я належала до штабу полку і мене арештували. Привели до Кавалерійської Школи, де вже перебували наші арештовані, а між ними коман- дант нашого полку і куреня та адютант його разом із жінкою. Побачивши мене, вони схвилювались, бо досі надіялись, що мене не заарештують та що мені вдасться прикликати якусь підмогу. На щастя до нас скоро дісталися наші вояки, наша ,,мужва“. Вони були роззброєні, але вільно залишені. Видно, що большевики сподівались їх перетягнути на свій бік. А вони зараз же почали діяти для допо моги нам. Щоб мене звільнити, звернулися до боль- шевицького комітету з проханням, що їм нікому буде їсти зварити, а ось тут заарештована помішниця ку ховарки, яка все „тягнула за ними“. Якось їм пові рили і мене звільнили. Я негайно почала вживатися в нову свою ролю. Тому, що начальника постачання не було, довелося розбити магазин і вибрати, що було треба. А щоб магазин не пограбували, постав лено стійку. І ми взялись куховарити разом із справж ньою куховаркою Катериною. Це значить — вона працювала, а я крутилася коло неї, ніби працюючи, але весь час продумувала, як рятувати арештованих. Все ж таки моє положення було дуже непевне. Мене знали ті провокатори, що були надіслані до Богунівського полку і могли кожної хвилини вика зати. До того кухарка була призначена для старшин ської кухні, для ,,мужви “ варили кухарі. Отже вимога нашого вояцтва, щоб я для них варила, не мала підстави. Тому не обійшлося й тут без напасти. Нагло до кухні вдерлася большевицька банда (патрулі хо дили далі шукати за нашими військовими) і почала шукати, чи не заховали ми когонебудь. Але тут ви ручили наші шофери. Догадуючись, що мені знов грозить небезпека, вони вбігли до кухні і почали доказувати, що ми обидві ,,робочі“. Банда пішла собі, а ми з Катериною продовжували нашу працю. Виявилось, що в місті заховались двох галиць ких старшин і бунчужний і вони прислали до мене двох дівчат для зв’язку. Я порадила бунчужному пе реодягнутись по-цивільному і зайти сюди, щоб ми могли договоритися. Незабаром явились усі три та ще й у добру хвилину, бо саме большевики затриво жилися вісткою, що на станції появився новий, неві домо чий поїзд і побігли туди. Ми тоді кинулися до Кавалерійської Школи, роззброїли варту та 5 людей залоги, які залишилися з большевицького комітету. Там ми знайшли поскладану нашу зброю і видали її своїм. Німецькі шофери, що так станули мені в при годі, урухомили наші авта. Тому, що в місті не стало влади, ми переїхали вулицями в панцирних автах, щоб припинити грабунки і розрухи. Товпа заспоко їлася, а нам удалося роззброїти рештки большеви ків, що були у відвороті. Ніч пройшла спокійно, але вранці ми почули нові загрозливі вістки: на Єлисаветград наближався наступом отаман Григоріїв. Ми скоро обрахували наші сили: нас було надто мало, щоб ми могли при йняти бій. Тому рішили негайний відворот. Поїзду вистачило тільки частині, іншим пришилося йти пішки. Прямували ми через Нову Українку, Помітну, Голту в напрямі на Балту, щоб з’єднатися з іншими своїми частинами та тим скріпити фронт проти ота мана Григорієва. МОЯ САНІТАРНА СЛУЖБА Південно-східня українська армія була в той час у трагічному положенні. Ще в кінці січня 1918 року внаслідок повстання отамана Зеленого на Ки ївщині північне крило українського фронту було відрізане від південного. А в квітні т. р. большевиць- кий наступ на Жмеринку відтяв південну групу від головних сил армії УНР. До того в цій армії було багато ранених і хворих на тиф, що вже тепер став ширитися між населенням. Санітарні поїзди на початку відвозили тих найтяжче хворих до Кам’янця Подільського, але їм замикали шлях щораз більше. Отже вкінці Південно-Східня Армія опинилась без санітарних поїздів. Всі лікарні були настільки переповнені, що хворі валялися по котом на підлозі й потрібної опіки дістати не могли. Наша частина теж мала своїх ранених і тифозних. Не було їх чим рятувати, а залишати було годі, тому ми везли їх із собою. Щоб якось зарадити цьому лихові, що дра- стично розросталося, я наважилася звернутися до ко манданта Південно-Східньої Армії Янова. В той час їхній штаб стояв на стації Бірзула й я туди поїхала. Отаман Янів вислухав мене уважно й запропонував мені зайнятися формуванням санітарного поїзду. Лі ків, приладдя, лікарів, медсестер та взагалі якогоне- будь медичного персоналу не було. А вся моя освіта в тому напрямі зводилася до дуже загального, ще вдома відбутого короткого медсестерського курсу. Практики в тому ділі я не мала, а до того була ще надто молода, щоб за таке діло самостійно братися. Коли я це все вияснила комендантові, він кате горично відповів мені, що це з його сторони не про позиція, тільки приказ, від якого військовик не сміє відмовитись. (Продовження буде) 32 НАШЕ ЖИТТЯ — ЧЕРВЕНЬ, 1969 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
