Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Ідучи на міст у крайнє пригнобленому стані, з похиленою головою, я зовсім припадково наткну лась на когось на Дворцовій вул. Був це один із наших симферопільських українців, старшина 34 полку; він саме приїхав сюди, бо дістав призначення повітового команданта в Єлисаветграді. Побачивши мене, він дуже зрадів, бо вже давно чув, що я по пала большевикам у руки і що мене розстріляли. Я знов отверто призналась йому про безвихід ність моєї ситуації. Він зараз же підтримав мене тим, що запропонував мені працю у своїй комендантурі. Зразу запросив мене теж до ресторану, нагодував та позичив грошей, щоб я могла закупити собі необ хідне вбрання, без якого не мала в чому появитися на працю. І в цій канцелярії я пропрацювала після того деякий час. Дня 29. квітня 1918 р. у Києві здійснився пере ворот, силою якого прийшов до влади гетьман Павло Скоропадський. Це привело з собою деякі зміни. В Єлисаветграді назначено новим командантом міста полковника Любімова і з ним у мене відразу прийшло до непорозумінь. Найперше я відмовилася наново складати присягу, мотивуючи тим, що я вже раз присягала на вірність Укр. Нар. Республіці. По друге я вперто відмовлялась уживати російської мови, яка тепер здобула собі рівноправне місце в канцелярії. Після кількох таких „дискусій" командант не міг задержати мене, хоч признав, що я могла б їм бути потрібна. Відійшовши добровільно, я прийняла працю секретарки інструкторського відділу у Союзі Коопе ратив. Там я не встигла багато пропрацювати, бо важко захворіла: спершу на смертельну ґрипу- іспанку, що валила тоді сотні людей, а коли я ледве з неї підвелась, тоді захопила черевний тиф. Тут мушу сказати, що весь час я не покидала думки стати знов військовиком. Ми в Єлисаветграді не мали точних відомостей про те, що діється з укра їнською армією, але вже нам стало ясно, що німці їй не сприяють. Ми почули про демобілізацію Синьожу- панної Дивізії і Галицького Полку СС і журились, як нам далі бути? Та 24. липня 1918 р. ухвалено закон про загальну військову повинність і восени приступлено до фор мування української армії. А ми в Єлисаветграді звернули увагу на галичан, що повнили службу в ав стрійських частинах. Як довго їх держава існувала, то вони не могли безкарно їх покидати. Щойно в ли стопаді 1918 p., коли розсипалась Австро-Угорщина, вони звільнилися з війська. Правда, в тому часі ство рилась Зах. Українська Республіка, що потребувала їх захисту та й їх природньо тягнуло додому. Але ми переконували їх, що ціла Україна — це їхня бать ківщина, що вона потребує їх помочі і вони добро вільно рішили остатися. Для них почалося форму вання полку ім. полк. Богуна, чи радше т. зв. Богу- нівського полку. У половині листопада розпочалось у Білій Церкві повстання проти гетьманату. Відгук того скоро дійшов до нас. Щоб зорієнтуватися в тому, ми Еислали до Білої Церкви відпоручника в особі сот. Вільчинського. По його повороті невелика горстка українських старшин і вояків провела переворот, роззброївши касарні і зайнявши охорону староства. Все пройшло безболізно, коли не рахувати того, що командант 15 полку піхоти, професійний стар шина, застрелився після перевороту. У тому часі затверджено Богунівський полк, в якому було около 500 душ. Хоч усе ще в цивіль ному одязі, я співдіяла в перевороті і в організуванні того полку. Завдяки тому, що я працювала в різних установах у Єлисаветграді, я була добре зорієнто вана, звідкіля і як придбати одяг та все інше потрібне для новозаснованого полку. Отже мене йменовано старшиною доручень. У нашому полку бракувало старшин-галичан. Спершу був тільки один на прізвище Копцюх, але пізніше, коли ми вислали збіжжя до Галичини, то звідтіля прибуло ще двоє старшин. У міжчасі до Бо- гунівського полку зголосилося декілька рядовиків- наддніпрянців. Я настоювала, щоб їх до полку не приймати. Люди одні одних не знають, нам ці люди теж невідомі, можуть постати зайві ускладнення. Та все таки декілька туди впросилося і добрих наслідків воно не дало. Пізніш виявилося, що вони були наді слані большевиками. ВХОДИМО В 1919 РІК З великою охотою й запалом почали ми відбу дову української армії. У грудні 1918 р. була від новлена Укр. Нар. Республіка, а й у Єлисаветграді станули знов у проводі міста нові люди. Та ми не сподівались, що це лиш коротка передишка. Бо боль- шевицьке військо ще в грудні заатакувало Укр. Нар. Республіку з півночі, а в країні розрослися ще за гетьманської влади різні повстанські загони. А вони діяли часто спільно з большевиками проти молодої ще армії УНР. На Херсонщині повстав отаман Григоріїв спільно з Юрієм Тютюнником. (Пізніше Юрій Тютюнник з большевиками розійшовся, бо в них повністю роз чарувався). Отже й цей отаман почав наступати на Єлисаветград. Нам було ясно, що ми не встоїмося, бо 15 полк піхоти був непевний, а підтримки від ні кого було чекати. Тому й скликали нараду в кімнаті команданта, де при вході була поставлена варта, щоб застановитись над ситуацією і вирішити, що нам ро НАШЕ ЖИТТЯ — ЧЕРВЕНЬ, 1969 31
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
