Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Ідучи на міст у крайнє пригнобленому стані, з похиленою головою, я зовсім припадково наткну лась на когось на Дворцовій вул. Був це один із наших симферопільських українців, старшина 34 полку; він саме приїхав сюди, бо дістав призначення повітового команданта в Єлисаветграді. Побачивши мене, він дуже зрадів, бо вже давно чув, що я по пала большевикам у руки і що мене розстріляли. Я знов отверто призналась йому про безвихід ність моєї ситуації. Він зараз же підтримав мене тим, що запропонував мені працю у своїй комендантурі. Зразу запросив мене теж до ресторану, нагодував та позичив грошей, щоб я могла закупити собі необ хідне вбрання, без якого не мала в чому появитися на працю. І в цій канцелярії я пропрацювала після того деякий час. Дня 29. квітня 1918 р. у Києві здійснився пере ворот, силою якого прийшов до влади гетьман Павло Скоропадський. Це привело з собою деякі зміни. В Єлисаветграді назначено новим командантом міста полковника Любімова і з ним у мене відразу прийшло до непорозумінь. Найперше я відмовилася наново складати присягу, мотивуючи тим, що я вже раз присягала на вірність Укр. Нар. Республіці. По друге я вперто відмовлялась уживати російської мови, яка тепер здобула собі рівноправне місце в канцелярії. Після кількох таких „дискусій" командант не міг задержати мене, хоч признав, що я могла б їм бути потрібна. Відійшовши добровільно, я прийняла працю секретарки інструкторського відділу у Союзі Коопе ратив. Там я не встигла багато пропрацювати, бо важко захворіла: спершу на смертельну ґрипу- іспанку, що валила тоді сотні людей, а коли я ледве з неї підвелась, тоді захопила черевний тиф. Тут мушу сказати, що весь час я не покидала думки стати знов військовиком. Ми в Єлисаветграді не мали точних відомостей про те, що діється з укра їнською армією, але вже нам стало ясно, що німці їй не сприяють. Ми почули про демобілізацію Синьожу- панної Дивізії і Галицького Полку СС і журились, як нам далі бути? Та 24. липня 1918 р. ухвалено закон про загальну військову повинність і восени приступлено до фор мування української армії. А ми в Єлисаветграді звернули увагу на галичан, що повнили службу в ав стрійських частинах. Як довго їх держава існувала, то вони не могли безкарно їх покидати. Щойно в ли стопаді 1918 p., коли розсипалась Австро-Угорщина, вони звільнилися з війська. Правда, в тому часі ство рилась Зах. Українська Республіка, що потребувала їх захисту та й їх природньо тягнуло додому. Але ми переконували їх, що ціла Україна — це їхня бать ківщина, що вона потребує їх помочі і вони добро вільно рішили остатися. Для них почалося форму вання полку ім. полк. Богуна, чи радше т. зв. Богу- нівського полку. У половині листопада розпочалось у Білій Церкві повстання проти гетьманату. Відгук того скоро дійшов до нас. Щоб зорієнтуватися в тому, ми Еислали до Білої Церкви відпоручника в особі сот. Вільчинського. По його повороті невелика горстка українських старшин і вояків провела переворот, роззброївши касарні і зайнявши охорону староства. Все пройшло безболізно, коли не рахувати того, що командант 15 полку піхоти, професійний стар шина, застрелився після перевороту. У тому часі затверджено Богунівський полк, в якому було около 500 душ. Хоч усе ще в цивіль ному одязі, я співдіяла в перевороті і в організуванні того полку. Завдяки тому, що я працювала в різних установах у Єлисаветграді, я була добре зорієнто вана, звідкіля і як придбати одяг та все інше потрібне для новозаснованого полку. Отже мене йменовано старшиною доручень. У нашому полку бракувало старшин-галичан. Спершу був тільки один на прізвище Копцюх, але пізніше, коли ми вислали збіжжя до Галичини, то звідтіля прибуло ще двоє старшин. У міжчасі до Бо- гунівського полку зголосилося декілька рядовиків- наддніпрянців. Я настоювала, щоб їх до полку не приймати. Люди одні одних не знають, нам ці люди теж невідомі, можуть постати зайві ускладнення. Та все таки декілька туди впросилося і добрих наслідків воно не дало. Пізніш виявилося, що вони були наді слані большевиками. ВХОДИМО В 1919 РІК З великою охотою й запалом почали ми відбу дову української армії. У грудні 1918 р. була від новлена Укр. Нар. Республіка, а й у Єлисаветграді станули знов у проводі міста нові люди. Та ми не сподівались, що це лиш коротка передишка. Бо боль- шевицьке військо ще в грудні заатакувало Укр. Нар. Республіку з півночі, а в країні розрослися ще за гетьманської влади різні повстанські загони. А вони діяли часто спільно з большевиками проти молодої ще армії УНР. На Херсонщині повстав отаман Григоріїв спільно з Юрієм Тютюнником. (Пізніше Юрій Тютюнник з большевиками розійшовся, бо в них повністю роз чарувався). Отже й цей отаман почав наступати на Єлисаветград. Нам було ясно, що ми не встоїмося, бо 15 полк піхоти був непевний, а підтримки від ні кого було чекати. Тому й скликали нараду в кімнаті команданта, де при вході була поставлена варта, щоб застановитись над ситуацією і вирішити, що нам ро НАШЕ ЖИТТЯ — ЧЕРВЕНЬ, 1969 31
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
