Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Як ручки чемними стали М. Ф. Олеся мама переглядала зимо вий одяг і складала окремо те, що треба зашити або вичистити. Окре мо те, що діти будуть носити на другу зиму, а теж речі, які вишле для бідних дітей. У другій кімнаті бавився Олесь та Ксеня. Так чемно і тихо... — Ой, щось то за тихо! Мама схопилася і побігла подивитися до дітей. І що вона побачила Олесь краяв ножичками светерик, а Ксеня ри сувала кредкою по стіні. От жах! Знову мама сварить на хлопчи ка: -— Олесю, ти все щось нищиш, навіть забавки. Марічка і Марко розглядали все і слухали пояснень провідника. Пізніше пішли знов у великий сад і купили кошик черешень. Кілька жмень ягід помили у кри ниці і взяли до торбинки, щоб ї- сти по дорозі. Мама вибрала чо тири найкращі, що були счіплені разом і поклала Марічці за вушка. — Так ми чіпляли собі черешні, коли дітьми їздили на село. — То було весело, притакнув тато. —- Ми могли бігати босоніж, вилазити на дерева... -— Коли мені було де- вять років, так як тобі Марку, — розказувала мама, — то ми одно го літа поїхали в Звенигород коло Львова. Є там старий княжий за мок, до якого ми ходили на про хід кожного вечора, як тільки за кінчили збирати черешні. — Замок, у якому жив колись справжній князь? спитав Марко. — Там тепер напевне теж музей? — Ні, синку, відповів тато. В тому замку жив князь дуже давно. Ми бачили тільки руїни, порослі тра вою. Тепер в Україні большевики не дозволяють людям розбудову вати музеї, в яких показана любов до нашого минулого. — То цих руїн ніхто ще не розкопував? до питувався Марко. — Може я, ко лись як виросту... — Так, може ти синку — тато відчинив двері до ав- та. — Нам час додому. Мама сіла на заднє сидження, бо мусіла вважати, щоб Марічка не з’їла забагато черешень. А Марко сів напереді і цілу дорогу розмов ляв з татом. Про Звенигород та ін ші замки. ще й Ксеню вчиш! Ось вам діти па пір кольоровий розтинати, ось складанки, ось клецки хату буду вати! Олесь заплакав: — Я так хочу бути чемним, мамо! Це тільки руч ки мої нечемні. Чомусь вони все ломлять, а не складають! Увечорі тато скликав нараду — що зробити з Олеся ручками не чемними. Чи сварити на них, чи бити їх? Але ж вони нічого не ро зуміють. — Ну так, сказав — тре ба їх учити. Я куплю дітям моло точки... — І цьв’яшки! -— зрадів Олесь. — О ні, ні, закричала мама. — В Олеся ж нечемні ручки і в Ксені теж уже трошки! — Зараз, слухай те всі дальше, підніс руку тато. — Ті ручки ми будемо вчити, але спершу у пивниці. Так і зробили. Кожного вечора уважно сходили до пивниці. Там тато приготовив столик. Олесь розкладав на долівці газету, Ксеня приносила кредки і самоліпку. І починалася наука. — Ось так тре ба держати ножиці в кулачку... Кожного вечора татові великі руки вчили чотири маленькі ручки майструвати, а потім шість рук по рядкували й Олесь виносив газету повну сміття до бочки. Тепер мама знала, що коли діти тихенько в кімнаті, то їх ручки певно роблять щось доброго, бо вміють. Ліплять з плястеліни, ви тинають, рисують на папері •— і навіть порядкують. Чи ручки вже на все стали чем ними? Ні, часом одна ручка щось штовхне, чи поломить, чи забуде папірці зібрати. Але тоді тато при ходить з допомогою — вчить як усе треба робити. Отак ручки лиш зрідка роблять щось дурненького. Вони викону ють те, що Олесь та Ксеня їм на казують. ї. Кульська ВЕРБА Над водою на горбі Любо, весело вербі! Довгі коси розпустила — У ставочку полоскала. Не потрібний гребінець: їх розчеше вітерець. ЯК ТОМКО НАВЧИВСЯ ПЛИВАТИ? Ми пішли гуляти і взяли з со бою Томка. Посадили його в торбу, щоб він не втомився. Прийшли до озера, посідали на березі, і стали кидати камінці у во ду -—■ хто далі закине. А торбу з Томком на землі поклали. От він виліз із торби, побачив, як камі нець плюснувся у воду, і побіг йо го діставати. Біжить Томко піщаним береж ком, клишоногий, незграбний, но ги в нього так і загрузають у пі сок. Дійшов до води, сунув лапи у воду й на нас озирається. — Іди, Томку, йди! кричимо! — Діставай швидше! Поліз Томко у воду. Спочатку по черевце зайшов, потім по шию, а потім і весь упірнув. Тільки хвіст-обрубочок стирчить понад водою. Пововтузився, пововтузив ся та раптом як вистрибне та ну кахикати, чхати та пирхати. Ма буть, він у воді дихати схотів, от вода попала йому й до рота та до носа. Ми ще один камінчик кинули в воду, але на цей раз Томко вже не поліз, боїться. Тут ми взяли м’ячик і кинули його в озеро. Томко любив грати ся з м’ячиком, це була його улюб лена цяцька. Плюснувся м’ячик у воду, покрутився, покрутився та й спинився. Лежить на воді, як на рівній підлозі, не тоне. Пізнав Томко свою улюблену цяцьку і не стерпів — побіг стрім голов у воду. Біжить, повизкує. От спочатку по черевце зайшов, по тім по шию, потім і весь поринув. А мордочку вже тепер вгору зади рає, щоб вода в ніс не попала. Ішов, іцов та так і поплив. До плив до м’ячика, хап його в зуби та й назад до нас! Отак він і навчився плавати. €. Ч. ЗО НАШЕ ЖИТТЯ — ЧЕРВЕНЬ, 1969 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
