Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
На актуальні теми По той б ік м іш аного п о д р у ж ж я ним шляхом. То ж нічого дивного, що адміністратор лікарні спряму вав свою увагу на неприємний ви падок: в одній із палаток, де не було пацієнта, загорілась завіса. Щасливо хтось помітив і завіса згоріла тільки до половини. Відра зу скрізь прибили написи: „Кури ти заборонено!4' ,,Увага!" „Кисень в ужитку!" Пішли обіжники за о- біжниками, з яких кожне слово по вчало, що робити у випадку по жежі і кожне нагадувало: „Обе режно з вогнем! Запобігайте поже жі! Не кидайте недокурків із цига рок до коша на сміття! Не кладіть їх близько завісок! Голосіть негай но, як тільки помітите, або почу єте дим на число 7 у телефоні! Зачиняйте всі вікна, двері, виклю- чуйте світла, мотори...“ Відбуло ся кілька нарад із працівниками, кілька вправ евакуації пацієнтів ув одній із кляс, гашення вогню на подвір’ї і знову все наче б за тихло. Але от не проминуло багато часу, як помітили дим, що ясними клубами видіставався з коша на сміття. І знову, як і першим разом хтось помітив загрозу вогню і впору погасив його. Тільки що на тому не скінчилося. Якийсь необе режний осібняк вкинув непогаше ний недокурок цигарки до прово ду, в який скидали сміття. В той час, як працівники обго ворювали всі три випадки, в яких щасливо вдалося оминути велике нещастя •— адміністратор лікарні покликав до себе свою секретарку. — Прошу вас, провідайте до кладно, хто помітив перший во гонь, хто другий і хто третій. Мила чорнявка не гаяла довго часу і вкоротці могла знов появи тися перед обличчям свого канце- лярійного володаря. — Одна дівчина, •— повідомила. — Працює в бухгалтерії. Її зна ють по всіх відділах, бо вона скрізь ходить і розповідає про свою Се стричку, яку вибрали королевою рибного промислу! Чи буде за її притомний вчинок якась нагорода? — спитала ще, тримаючи записник в одній руці, а в другій ручку, лад на принотувати важливе розпоря дження. — Так! — почулася рішуча від повідь. — Яка, прошу? - - Негайно звільнити! — Звіль-ни-ти?.. ■— зважилася секретарка. — Та ж вона вряту- Здаю собі вповні справу, що гово ритиму, чи там писатиму з програної позиції. Я — мати дочки, що вийшла заміж за чужинця. Заздалегідь у ж е не будуть мені признавати рації та ще й гостро осудять ті щасливці, що їх дочки повиходили зам іж за укра їнців, або якщо йде про молодших, то самі вийшли зам іж за „ своїх“ хлоп ців. Будуть говорити, що це заслуга їхнього виховання, хатньої атмосфе ри, окруження, коротко кажучи — їх власна. А я думаю, що мали при тому багато щастя. І часом навіть „дрібка щастя“ це й є так краплина, що п е реваж ає на нашу користь. Т ведж у так, бо якщо йде про ви ховання, атмосферу, любов до р ід ного, то ми обидвоє з моїм чоловіком не можемо собі нічого закинути. Ма ло того, смію твердити, що прив’я зання м оєї дочки д о всього, що укра їнське, навіть більше ніж у неодної пари українців, д е вправді побралися обидвоє „свої“, але все що україн ське їм зовсім байдуж е і часто почу єте, як розмовляють із собою по-ан глійськи, а на ніякій нашій імпрезі ані в ніяких товариствах участи не б е руть. Зачну від початку. Коли моя дочка почала запрошувати до хати свого товариша-американця, а вслід за тим коли обидвоє заявили, що мають на мір побратися, ми з чоловіком були в розпуці. Наша доня, пластунка, па тріотка, що не один раз у школі чи на університеті боронила наш ої спра ви і гостро вияснювала різницю між нами і „рашен“ — впровадить у свій дім чоловіка — американця! Не хоті лося вірити! І що ми не робили?! Вкінці просили, щ об молоді відсунули свій плян на рік, на два. К ож не було в іншому місті, м ож е все мине. Ста ралися найти дочці нашого „кандида вала життя сотням пацієнтів, може навіть нам! — Погоджуюся, -— признав ад міністратор. — Життя сотні паці єнтів, включно з персоналом вже тричі зависло на волоску через одну божевільну дівчину! Ні, я та ки вірю, що існують людські „бак терії", яких називають вогненоса- ми. Вона є одною з них!.. Ливинґстон, 2. II. 1968 р. та“ на чоловіка. Нічого не помагало. Вкінці відбулося весілля, очевидно, в нашій церкві, бо молодий на це п о годився (як відомо, обов’язує таке правило, що вінчання відбувається в церкві м ол од ого). Він прийшов раз до нас сам, ще перед вінчанням, коли не було дочки і просив його вислу хати. Говорив про те, що хоч він аме риканець і для нього справи націо нальні були досить далекі, то Вірка (ім’я я змінила, щ об вони не догада лися, що про них мова) вияснила йо му, що українці — нація, яка бореться за свою самостійність і тому кожна одиниця для них важна. Але ж — ка зав він — чи і чужинець не мож е вам помогти? Чи виясняючи, пропагуючи, дослідж ую чи справи вашого народу, я не м ож у вам станути в пригоді? Ми гадали собі, от говорить, щ об гово рити. А наша дочка страчена для у- країнського народу. А ось тепер у ж е четвертий рік ми нає від того ч^су, як побралися. Вірка старалася впровадити чоловіка у своє товариство, але часто там стрічалися з малими афронтами, то й тепер б у вають тільки у близьких друзів, але по правді не д у ж е у них є час, бо... обидвоє студіювали, а тепер він зр о бив докторат з історії. Темою була східня Європа. (Докладно не можу сказати не тільки тому, що не знаю , але й тому, що не хочу, щ об хтось догадався, про кого м ова). Очевидно, таку тему вибрав на те, щ об прослі дити й вияснити деякі питання, пов’я зані з Україною. Дочка робить докто рат із соціології і теж хоче цю ділян ку використати для нашого народу. Внук перебуває часто в нас, бо б а жанням зятя є, щоб він, переусім по ки малий, навчився української мови, бо англійської навчиться напевне в школі, а те, що вивчить малим, ніколи не за б у д е. Я не хочу сказати, що наші повинні виходити заміж чи там женитися з чужинцями. Я тільки звертаю увагу, що існує все таки на світі така справа, як любов, і це трохи дивно, що в усіх дискусіях якось мало про неї було мови. Дальше хочу сказати, що коли вже помимо всього дійде до того мішаного подруж ж я, то тоді ми не повинні відкидати їх від наш ої с у спільносте. Навпаки — прийняти їх , (Докінчення на обгортці) ь НАШЕ ЖИТТЯ — ЛЮТИЙ, 1969 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
