Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
емоція моя, це була любов до коней. Вони здава лися мені надзвичайними істотами, щось ніби ка- зочні змії, які хоч і безмовні - - були людині най ближчим другом. Як тільки я почала ставати на ноги, я вже рвалася до верхової їзди. Ніколи не було в мені більшої радості, як тримаючись за гриву летіти в простір. Згадую про це тому, що кінь був моїм дійсним другом, коли я стала вояком. Позатим почуття вільності та справедливості були в мене особливо розвинені, що інколи доводило мене до складних проблем. І так, коли мені було всього 12 років та я пішла відібрати зі школи мо лодшого брата, я побачила, що сильніший хлопець його несправедливо побив. Це мене так обурило, що не довго думаючи, я схопила важкий свічник і побила того напасника по голові, забрала брата та поспішила розказати мамі своє обурення. Школа, в якій це сталося, була взірцева, дорога, приватна школа так, що директорка прийшла негайно поскар житися мамі на мене. Мати одначе відмовилася по карати мене, вважаючи, що я діяла справедливо, мала мужність не тільки це зробити, але й призна тися. Школа не виявила на її думку ані оборони перед небезпекою, ані справедливості. Другою маркантною подією можна вважати мій виступ з „Кобзарем“. Школа, до якої я ходила, була теж однією з кращих приватних шкіл, де осо бливо уважно дбали про виховання „шляхетних дів чат". А цю шляхетність у той час зовсім по-іншому тільки формальному розуміли. Перейнята не тільки красою, але глибоким змістом „Кобзаря", я не роз думуючи забрала його із собою, та в час перерви почала читати товаришкам. Вони зацікавилися та заслухалися так, що ми й не помітили, як підійшла учителька; книжки вона не побачила, бо ми встигли її заховати, але зачитані уривки вона все таки по чула та скипіла обуренням. Читати якусь безглузду книжку (на щастя вона не знала про те, що книжку написав каторжник!), написану „мужицькою мовою“ в школі, яка виховує дівчат із найкращого товари ства, і то читати публично, цього не можна було не покарати! Вона накинулася на мене, негайно ви слала до дому, покликала маму на прикру розмову. Моя мила, лагідна мама зуміла спокійно обстояти за мною. Мужицька мова, на її думку, нікому не була не тільки образлива, але навіть чужа. Та ж у кожному домі говорила нею прислуга й нікого це не дивувало, ані не гіршило. Директорка одначе вважала це скандалом для своєї школи, ремству вала та хвилювалася, але поволі справа таки вкінці втихомирилася. Одержавши строгу догану, я все таки могла повернутися до школи. У висліді, ця вдвічі заборонена книжка всіх зацікавила, я знову приносила її до школи й зачитувала товаришкам, тільки що дядько усвідомив мене про значення книжки й ми зуміли це зручніше робити. Одним словом це зродило в нас поняття конспірації. З роками, мої прогріхи зростали. Лихих намі рів у мене й дальше не було, але кристалізувалися мої погляди і бажання спрямувати своє життя вільно туди, куди вели мене мої зацікавлення. От хоч би відвідування театру, який я зовсім не вважала роз вагою, тільки частиною глибшого, культурнішого життя. Поза деякими вийнятками, ученицям відвіду вання навіть міського театру було строго заборо нене. В той час приїздив до нас ще й український мандрівний театр. Він стояв на високому мистець кому рівні, в ньому грали відомі талановиті актори, передавали народній побут і фолкльор, порушували глибшу проблематику. Коли я вже була у вищих клясах, ніяка погроза не могла здержати мене від відвідин майже кожної вистави. Щоб ніхто не міг побачити та розпізнати мене, я основно переодя галася та крадькома засідала на „гальорці", куди вибрана публика ніколи не заходила, а тому й по бачити мене не могла. Хвилювалася тим навіть моя мама, побоюючися, що мене викинуть зі школи, але на щастя, до того якось не дійшло. ВІДРОДЖЕННЯ КРАЇНИ Я доростала до повноцінної, зрілої людини, що водночас було тоді й більш загрозливим станом. Набирала національної свідомості та активності. Громадське життя українців було тоді в нашому місті пасивне, майже ніяке, помимо того, що укра їнців було у Симферополі немало. Не треба забу вати, що в ту пору це було зовсім природне явище. В одних, — як це впрочім буває ще й тепер, — не було зрозуміння, а тим самим і зацікавлення до якихнебудь форм громадської активності. Інші знов, головно старша інтелігенція, яким ще пам’яталася доба переслідування та репресій, боялися виявити себе, щоб не втратити праці та не бути караним. Але всім було ясно, що назріває якась нова доба, зокрема молоді, для яких є суттєвою не минула, але сучасна доба, та на яких і переживання мину лого терору не тяжіє. В 1915 р. призначено з Полтави нового уря довця до Повітової Земської Управи в Симферо полі. Імені його не можу назвати, але й не можу промовчати того, що це була власне та людина, яка наче свіжим подихом оживила та зактивізувала нас. Цей молодий інтелігент ходив з правила незвичайно вбраний, чого до того часу ніхто з інтелігенції не робив. Він носив вишивану сорочку, чумарку та широкі штани; коли я вперше побачила його в трам ваї, його одяг звернув мою увагу, що мене ким і зацікавило. Скоро я мала нагоду познайомитися з ним та його дружиною й моє передбачення спов нилося: були це національно свідомі, ідейні, ініція- тивні люди, що легко зацікавлювали собою, з’єдну вали та активізували. Поліція на щастя дивилася на них, як на диваків, кумедних і нешкідливих. Завдяки їм я мала змогу прочитати багато нових і цінних для мене українських книжок, остаточно україні зувалася та навчилася шукати своїх завдань та шляхів. їхній корисний вплив скоро проявився на цілій нашій громаді, яка за їх почином почала акти візуватися та діяти, як тільки революція почалася. Не було воно так просто й легко, якби воно могло здаватися. У місті була велика перевага москалів, що були чуйні теж і в той час, та на кожному кроці, у кожній справі робили нам великі труднощі. (Продовження буде) 32 НАШЕ ЖИТТЯ — ЛЮТИЙ, 1969 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
