Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
РОКИ МОГО ГРОМАДСЬКОГО ФОРМУВАННЯ ВСТУП Родилась я 14 жовтня 1894 р. в Симферополі, столичному місті Криму. На землі прастарій, важкій багатством різноманітної історії та природи. В країні своєрідній аж до екзотичності, а в той сам час само зрозумілій як органічний шматок українського те- рену та історії. Крим ще по сьогоднішній день — це батьківщина незліченних народів, але водночас зріднений з Україною, наснажений її потом і кро в’ю. Різні нації попадали туди в різний час, одні добровільно, навіть агресивно, другі знов як бранці чи переселенці. Греки й татари, люди з Півночі й Сходу, литвини та різні слов’яни, зокрема укра їнці. Тимто й кримські села були такі різноманітні, та кожне з них було вогнищем окремих традицій та національних облич. Зате міста, — завдяки ото ченню країни морем, що давало вільний контакт із чужиною, а при тім особливості власного терену — були інтернаціональним конгломератом. Родина моя була заможна, культурна, людолю- бива, польської національності, а один із них, -—■ батько моєї мами Скальський — був навіть повстан цем. Тому одначе, що весь час склад служби був у нашому домі український, то українська мова була нам однаково рідна. Батько помер рано, а що нашою економічною базою були земельні маєтки, яких адміністрування маму цілковито абсорбувало, то наша няня, українська селянка, була нашою постійною опікункою та в великій мірі виховницею. її ми шанували, слухали та любили. Нас було че тверо: три дочки й один син. Наші земельні маєтки були не тільки просторі, але й широко розкинені: збіжеві господарства на південному материку Укра їни, в Таврії, а сади та виноградники на Криму. Місцевого робітника ніде не вистачало так, що рік- річно прибували до нас на працю люди з бідніших сіл Київщини та Полтавщини. Вони привозили нам не тільки свою робітну силу, але мальовничу ношу, дзвінку мову та цілий свій своєрідний побут. На ціональна свідомість в сьогоднішньому розумінні тоді щойно прозябала, але емоційне почуття рідно- сті та приналежності в кожного з них проявлялася динамічною спонтанністю. В нашій хаті їх завжди зустрічали як рідних і своїх. Для нас, дітей, вони навіть чомусь здавалися ближчими й більш приваб ливими від „невінчаних", себто українців з Таврії, яких вони чомусь так називали. Може тому, що хоч вони свою традицію зберігали, але народня ноша в них уже почала помітно затрачуватись. * ДИТИНСТВО Й ЮНІСТЬ Пам’ятаю, що від найранішого дитинства ми, діти, як тільки робітники прибули, втікали з-під опіки няньки та розбігалися по садах. Там у без конечність заслухувались, як хлопці та дівчата спі вали та всячину розказували. Все це нам було таке прекрасне та цікаве, що ми забували про інше, навіть про їжу. Під осінь вони, як перелетні птиці, збиралися в гурти й залишали на зиму нас і все ніби пустіло. Але їхній побут, мова та світогляд все таки в нас і далі залишався тому, що вся прислуга на чолі з нашим опікуном — нянею, все це були селяни з різних закутків України. Так, що під про цес українізації вони дали підставу, а завершив його аромат української землі. Про свідоме політичне думання, акцію чи хоч би плянове виховування в сьогоднішньому ро зумінні, в той час і говорити не приходилось. Діяла емоція й спонтанна реакція так, що ми виростали з почуттям, що українська земля наша рідна, а тим самим її побут і мова. Усвідомлення про кривди, яких зазнала Україна, викликало в нас почуття обу реної справедливості, огірчення і бунту. В моєї мами, людини милої, погідної та людолюбивої, яка, о ч є е и д н о , теж в Україні родилася, виявлялося гли боке почуття дружності та солідарності з народ- ньою масою. Тим яркіше воно виявлялося у її двох братів. В одного з них була особлива вражливість на прояви кривди і несправедливості, що викликало в нього визов бунту. Другий з дядьків був більш оптимістично настроєний і більш м’який. Він був повний священної віри в скоре сповнення справед ливості та добра. „Кобзар" Шевченка був для нього другою біблією, він обдарував ним і мене та навчив його глибший зміст розуміти. Все це разом, чого ми в дома зазнавали, було тими іскрами, що гли боко западали в наші молоді душі, а з часом викли кали бажання активності. З нас чотирьох рідні, я була найстарша, може й тому якраз мені й припало обдарування найповні шою свідомістю назріваючих проблем. У дитинстві, вона виявлялася в соняшній радості захопленням. Казок, переказів, пісень я могла слухати в безко нечність, нколи не переслухала їх, вони й досі оста лися живі та зворушливі в моєму серці, як промінь мого дитинства. Коли я стала підростати, мене скоро почало притягати прислухування до дискусій над життєвими проблемами, передумування над ними та серйозне читання. Таким чином і назрівало в мені почуття обов’язку супроти українського народу та свідома вже любов і приналежність до нього. Друга НАШЕ ЖИТТЯ — ЛЮТИЙ, 1969 31
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
