Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Ганна Черінь Інспектор Мокрина (Закінчення) Інспектор Мокрина щиро вірила в Бога, але навіть і в церкві го ловним своїм обов’язком вважала наглядати за людьми. Як ілдомо, до церкви першими сходяться ті, що живуть найдальше і доїжджа ють автобусами; за ними приїж джають ті, що мають авта; а вже найпізніше прибувають ті, що жи вуть під боком. Мокрина жила не далеко від церкви, але приходила ще заки починали дзвонити, щоб всіх оглянути і по заслузі приві тати. Вона, правда, виходила по серед Служби і оббігала сусідні вулиці, щоб упевнитись, чи ніхто не забув замкнути двері, або, не дай Боже, не залишив дитини на призволяще. Якщо десь плакали діти, баба Мокрина заходила в ха ту, вцитькувала малечу і переві ряла, чи застелені ліжка. Потім поверталася в церкву. По Службі Божій, Мокрина ста вала на пляцику біля церкви і пе реглядала, що хто нового вдягнув. От, наприклад, пані професорова взула помаранчеві черевики, що сяють ясніше сонця. Воно наче б то й гарно, але інспекторське око завважило, як стали люди навко лішки, що на підошвах був штамп ,,Знижено на випродаж“, та ще й ціна. Отож, як вийшли люди з церкви, то Мокрина при всіх і за питала паню професорову, в якій то крамниці вона купила такі гар ні черевики за два доляри і дев’я носто дев’ять центів, і чи там ча сом немає розміру також і на її ногу. А пані докторовій Мокрина влаштувала ще краще: як тільки та вдягнула до церкви свій новий мінковий шаль, Мокрина просто посеред Отченашу шепнула сусід ці: ,,Диви, якого мінка вцупила! Ану-но, подивлюсь я у ,Свободу', що вона дала на пам’ятник Шев ченка!" Мокрина всі списки жер- тводаців вирізувала з преси і збе рігала в коробці. На другу неді лю, виходячи із церкви, Мокрина всунулась просто в компанію, се ред якої красувалась пані докто- рова в своїм сріблястім хутрі, і проголосила: — Але ж і гарний мінк! Кра щого напевне і Джансонова не має! А також вам належиться честь і слава, що пожертвували на пам’ятник Шевченка аж два доляри! Треба зауважити, що вся Мо- кринина критика виходила з її серця без жадної лихої думки. Закон справедливости так їй на казував чинити; слова самі вкла дались саркастично, і проти того Мокрина нічого не могла вдіяти. Навіть коли вона хотіла сказати щось приємне, воно виходило присоленим і приперчениім. Мене вона одного разу нагородила та ким компліментом: — Але ж і гарне волосся має те! А як швидко росте! Вам би треба було народитися овечкою! Прийшовши додому з гостини, вона так похвалила господиню: — Та там такого наварила, що навіть мій пес їв і облизувався. Він у мене на їжу дуже вередли вий... Про одну дівчину Мокрина з гордістю розповіла, що та одру жилася з чемпіоном. — З яким чемпіоном, тіточко? — спитала я, врадувана, що наші українки роблять прогрес. — Зі спорту, чи може з шахів? — Ні, він чемпіон на млинці. 128 умудрився з’їсти, покищо сві товий рекорд тримає! — Про другу дівчину Мокрина відрапортувала, що і та добре одружилася: — Правда, з галичанином, але він не поганий; чоловік порядний, віскі в рот не бере: саму водку п’є. Назагал Мокрина була вдоволе на своїм життям, і тільки одним журилася: якось воно виходило попри її бажання, що вона про всіх загостро говорила. — Я ж не зла, і нікому нічого лихого не бажаю, а воно якось саме складається. От іду, буває, дорогою: кругом весна, пташки, метелики, мушки і мурашки... Спі вати б я хотіла, так не вмію, то й говорю тихенько сама до себе, не знаю вже що саме, але таке, як „Господи, нехай буде воля Твоя! Що воно на світі робиться! Всяка погань, що є на світі, на сонечко повилазила... “ Здається, нічого лихого не сказала... Але за мною ішла пані Зеня, і потім скаржила ся людям, що я її цілу дорогу ла яла... Ох, — бідкалась далі Мо крина, — я вже часом Господа молю: ,,Боже всевидющий і все сильний! Ти ж усе на світі можеш зробити, то вкороти мені язика! Не дуже, бо як я стану німа, мій Данило покине мене і ожениться з американкою; але трошечки, на кілька міліметрів!" Але язик її не тільки не поко ротшав, а навпаки, подовшав і по чав засягати в межі спорту і полі тики. Мокрина стала цікавитись боксом і неодну годину просиділа при телевізорі. Вона навіть прий мала активну участь у змаганнях: — От сьогодні був цікавий метч! Один одного так лупили, що аж посиніли. І ніхто не пере міг. Бо як тільки котрий намірить ся, а я й ворожу: ,,Не попадеш! Не попадеш!“ — так і промаже. — А чому ж ви нікому не дали виграти? — Не могла вирішити, хто кра щий. Обидва мені подобалися. Як почалася передвиборча кам панія, Мокрина розгорнула шале ну пропаганду за Річарда Ніксона. Загітувала куму Лизавету з Філя- дільфії, свого чоловіка, дочку і зятя, ївгу, обох сусідок і всіх, хто вживав синьку до прання. При чім тут синька? Бо Ніксона підтриму вала і телевізійна станція, що ре- клямувала синьку. А коли Ніксон програв, Мокрина продиктувала внукові листа до Білого Дому, щоб Ніксона призначили віце-пре зидентом. І хвалилася, що її ви могу виконали. Деякий анахронізм у подіях її не тривожив: був же Ніксон віце-президентом? Був! А коли саме, це вже не так важливо, все одно, вже минуло. Що ж до українських партій, Мокрина тримала свої політичні переконання в таємниці, але од ного разу проговорилася: — Я симпатизую з бандерівця ми, а вони мене не люблять! НАШЕ ЖИТТЯ — БЕРЕЗЕНЬ, 1967 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
