Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Але одного разу, а саме в лютому місяці, коли батько особливо підлягав приступа?л задушливого кашлю, сталася тяжка пригода. Батько спав у їдальні, щоб більше було для нього повітря, а .мати в спальні. Батьки рано лягали спати, особливо мати. І ось, коли мати вже роздягнулася і лягла в ліжко, а батько по малу роздягався, зненацька мати почула, ніби в їдальні хлюпотить вода, виливаючись на підлогу (спальня була поруч з їдальнею). Мати окликнула батька, але не одержала жодної відповіді. Передчу ваючи щось недобре, мати схопилася з ліжка і кину лася до їдальні. Картина, яку вона побачила, була жахлива. На ліжку сидів батько вже в одній сорочці і скинутому одному чоботі, а з горла йому текла кров шаленим струмком. Він задихався. Порятунку, здавалось, не було жодного. Мати, хоч і не знала нічого з медицини, ненароком глянула на стіл, на якому ще від вечері стояла сільничка, інстинктовно схопила сільничку, поспішно висипала сіль у жменю, підбігла до батька і всунула йому сіль у рот. Ясно, що батько так само інстинктовно ковтнув сіль і тим набув можливості передихнути. Ситуація була врято вана: сіль бодай трохи зв’язала кров, і батько поволі почав дихати. Само собою обидвоє вже догадались покласти холодний компрес на груди, що сприяв припиненню кровотечі. Як я вже раніш говорила, того часу села на Україні та і в Росії не могли похвалитися присутні стю медичного персоналу, і у випадках необхідної медичної допомоги треба було посилати за фельд шером до сусіднього містечка, що було в п’яти вер ствах від нашого села, або по лікаря аж до Умані за 25 верств. Можна було сподіватися допомоги десь аж рано вранці. Одначе, завдяки безперестан ній зміні холодних компресів і цілковитому спокою вдалося дочекатися лікаря, який медичними засо бами вгамував остаточно кровотечу. Сестра тоді жила вже поблизу в Умані, де чоловік її був на стоятелем собору. Мати телеграфічно дала їй знати про нещастя, яке сталося. І мене негайно викликали з Києва. Коли я приїхала додому, картина була жа люгідна: батько лежав на ліжку дуже блідий, але все ж з проблисками життя, що помалу верталося. Але з матір’ю було зле. З огляду на те, що вона під час катастрофи з батьком цілковито забула про себе і довший час рухалася без охоронного бандажу, по чалося защемлення грижі. Перше пройшло благопо лучно і навіть без лікарського втручання. Але на тім справа не скінчилася. Як тільки батькові трохи по кращало і минула безпосередня небезпека, я мусіла повернутися до Києва. А тим часом стан здоров’я матері все згіршувався, защемлення почали повто рюватися. Треба тільки дивуватися міцному матери ному організмові, а також почасти завдяки цілому рядові щасливих випадків, що тоді не дійшло до трагічного кінця. Батько все ще був дуже слабкий, і коли я при їхала на Великодні свята додому, стан батьків ви кликав велике занепокоєння. Батько, не дивлячись на все ще велику слабкість, вернувся до викону вання своїх обов’язків священика. Важко було на нього дивитись, але запросити когось до себе на поміч батько ніяк не хотів. Декілька разів відправ ляв Службу Божу сестрин чоловік, але батько не міг примиритись з своїм „байдикуванням1*, як він казав. Старенький до самого кінця свого життя не хотів залишатися без праці, і навіть незадовго до своєї смерти все ще відправляв Богослужбу, хоч це йому коштувало великих зусиль. Але того страш ного 1912 року йшлося про материне життя, і бать ко це бачив, розумів і дуже важко переживав. Видно було, як він молився не тільки в церкві, але й вдома, просив у Бога чуда, якого важко було сподіватися. Хочу відмітити одне цікаве явище, яке супрово джувало життя в нашій родині, особливо материне й сестрине. Нехай цьому не надається особливого значення, нехай воно з’ясовується реальним світом як перенапруження нервів, чи філософським нама ганням вияснити проблему сну, але це явище не втрачає нічого з своєї таємничости і цікавости. Ча сто бувало, що мати, а пізніше сестра розповідали з жахом: „Сьогодні приснилася мені мати (цебто, наша бабуня, згодом наша мати — сестрі). Мабуть, хтось із дітей захворіє1'. За цим слідувало тривожне очікування якоїсь халепи. Діти, особливо сестрині, надто оберігалися від простуди, за ними ретельніше наглядалося, щоб десь не вдарилася або не трапи лось їм якесь інше ушкодження, — взагалі деякий час в хаті був напружений настрій, в очікуванні якоїсь небезпеки. І цікаво, що дійсно траплялась неприємність, головним чином хвороба мусіла скої тися з кимсь із дітей. Отже, того таки сумного 1912 р. десь у двад цятих числах квітня, коли я ще була на Великодніх вакаціях вдома, одного ранку, коли ми сиділи тільки вдвох за ранішнім сніданком, мати якось особливо сумно, дивлячись кудись вдалечінь, сказала мені: „Знаєш, що мені іноді снилась моя мати. Кож ного разу вона мене про щось попереджала. Осо бливо яскраво залишилося мені в пам’яті, як неза довго до смерті Любочки, яка ще була здоровенька і веселенька, приснилась мені моя мати. Вона ніби увійшла в хату, взяла Любочку за руку (Любочка була моєю сестрою, що народилась і померла ще НАШЕ ЖИТТЯ — БЕРЕЗЕНЬ, 1967 31
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
