Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
РІК XXIV. БЕРЕЗЕНЬ, 1967 Ч. З Юрій Клен * * * (Уривок) Стара імперія у муках гине, і сиплеться із неї мертвий попіл, якого лютий вихор хуртовини РО ЗН О С И ТЬ ПЮ'Р'ОХОМ ПО ВСІЙ ЕврОПІ. Але з того занепаду й руїни' зринає, начебто, з космічних млавин, вже видив'О нової України, потужнішої ніж за давніх-давен. Державний корабель нап’яв вітрила. Старі, приоалі пилом заповіти Романа Галицького і1 Данила знов перели'стує дніпрянський вітер. У Києві гудуть потужно дзвони в Михайлівськім і у Святій Софії. Столиця в повені тих звуків тоне, і дійсністю стає, що жило в мрії. Там, над простором древнього майдана слова урочисті універсала дзвенять і розчакловують Богдана, якого туга в камінь вчарувала. Проголосили Славу Україні і многі, мно'Г.і літа сили й росту. У прапорів тихенькім шарудінні виразно чути кожний серця постук. Угору линуть звуки ,,Заповіту", схиляється ввесь натовп на коліна. Судилось буйним степом половіти тобі в віках минулих, Україно. Благословись тепер скоряти шторми і мармур непіддатливий тесати, в устроєні, тверді, несхитні форми навчись державну бронзу відливати! Із збірки „Попіл імперій" Яка краса — відродження країни... Поет відчув наснагу днів пам’ятного 1917 р. ще тоді, а в світлі іскри Божої побачив красу, що зринала високо понад турботи й хаос, недостатки й ворожі зазіхання... З перспективи 50і л іт поглянемо на Україну 1917 р. Валився бо тоді не тільки лад ославленої „тюрми наро дів", але й никнув під ударами подій дух рабства, що його плекала доба неволі і безправ’я. Українська Цен тральна Рада, створена 20. березня 1917 p., цей перший парлямент, речник волі українського громадянства, був потверджений Українським Національним Конгресом, ви разником волі народу. Щабель за щаблем — здавалось із небуття — підносився народ до світла волі. Луною пронеслись по просторах України слова трьох універса лів, що знаменували процес від автономії до самостій- ности і готували акт державної суверенности 22 січня 1918 року. Пробу гартованої сталі видержала юна Українська Держава тоді, коли того ж 1917 р. прийняла вона визов ворога і стала на прю з большевицькою Москвою, коли та виповіла Україні війну. Україна боролась, а рівночасно порядкувала життя унутрі, бо ж творення держави — це процес многосторонній і многобарвний; він мав охопити цілість життя народу; в культурі, науці, освіті, господар стві. Немов життєдайність землі відізвалась під весняними дощами: оформлюються рідні наукові установи, виходить історія українського письменства Сергія Єфремова, дзве нить поезія з відблисками сонця волі, відкривається в Ки єві перша українська гімназія. Ніхто не зважає на крайні недостачі. Нехтує ними й українська жінка. Вона всюди є і всюди діє, як спів творець української держави. Вечорами при каганцях, за кулішем, як одинокою стравою, гарячково працюють групи києвлян — укладають нові програми й підручники, складають словники, — часто під обстрілом, в уривках часу, ночами, бо дні за короткі, а свобода владно гряде і вимагає праці і труду народніх умів. Як рівноправні членки увійшли наші жінки в Цен тральну Раду — одинадцять їх, а Людмила Старицька- Черняхівська і Зінаїда Мірна до виконного її органу — Малої Ради. Відродилась тоді й рідна Українська Церква, вираз християнського світогляду і совісти українського народу. Любов’ю гарячого серця огорнула ї ї українська жінка. Вона знала, що воскресне її країна так, як із страждань і мук і смерти воскрес Ісус Христос і опромінив віки грядучі вірою у перемогу любови, і правди, і життя над темрявою й небуттям. Задивлені в майбутнє, чуємо й ми піднесене дихання тієї доби і віримо, що збудуться слова Ю. Клена: „На Україні мов Великдень ясний, Там сонце вже ніколи не загасне..." НАШЕ ЖИТТЯ — БЕРЕЗЕНЬ, 1967 1
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
