Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Ганна Черінь Оце так заховав! Івась приходить зі школи о пів до четвертої, а мама з роботи аж по п’ятій. Отже, більш ніж годи ну він „сам собі пан“, і ніхто йо го не глядить, як малу дитину. Бо хіба ж він і справді такий малий?! Йому вже минуло шість літ, і він вже дорослий — не даром же ма ма називає його козаком і не до зволяє плакати. Під сорочкою в Івася висить ключ на шнурочку. Спочатку Івась хотів носити ключ, як дорослий, у кишені, але після того як втретє згубив ключа, мама таки доби лась, щоб ключ, як намисто, по вис на Івасевій шиї. Івась дуже високо защібав сорочину і ува жав, щоб хлопці не побачили клю ча та не взяли його на сміх. А по тім побачив, що у кожного ь-під коміра виглядає шнурок, та й зро зумів, що всі вони однакі. Мама наказувала, щоб Івась просто зі школи ішов додому і ні куди не виходив. ■— Приготуй лекції за той час: якраз як нікого нема вдома, тобі ніхто не заважатиме. Івась пробував, але нічого з то го не виходило: після школи хо тілось перепочити, а до того ж, як мама є, то можна її запитати, що те, та що це, і чи добре двійка закручена, і чи хвостик у літери „у“ не задовгий. А так — самий тільки Мурко в кутку дрімає, і ні чого він тобі не порадить. То ж як на дворі гарна погода, Івась вибігає побавитись. Стара ється далеко не заходити, яле ча сом трапляється, що помандрує за кілька бльоків і трохи поблукає. Але покищо все було гаразд. Так і сьогодні: надворі було чудово! Сніг і пухкий, і цупкий-—- саме добрий на снігову бабу. Або на снігового діда: баб нехай дів чата ліплять! Івась почав качати величезні снігові кулі — ледве міг їх зліпити докупи, але сніговик вийшов таки добрячий, статечний і поважний, як поліцай, що часто проходив повз їхню хату. Івась дав снігодідові мітлу в руки і на казав добре скрізь позамітати. — Ху, як же я напрацювався! — зауважив хлопець. — Так га ряче, що шнурок мені шию муляє. Ану, я його зніму! Потримай його, діду, поки я посковзаюся! І Івась начепив ключа снігови- кові на шию, а сам підстрибуючи побіг до сусідів на ковзанку. Там було кілька його приятелів, і в бі ганині Івасеві стало ще гарячіше. Добре було б скинути кожушок — але ж мама не дозволяє! — Юрку! Богдане! — почулося з сусідської хати: — Ідіть обі дати! Хлопці побігли. „Це ж уже й мені час обідати “, — подумав Івась. — „Котра ж уже година? Коли Юрка й Богдана кличе мама на обід, то й моя вже вдома...“ —■ І він швидко побіг до сніговика по ключ. А де ж той сніговик?.. Куди він помандрував?.. Ні сніговика, ні ключа... Тільки горбочок талого снігу, а з-під нього струмочок дзюркотить... Розтав сніговик і забрав Івасів ключ не знати куди... Сумно подався Івась до хати... Задзвонив ■— ніхто не відповідає. О, і мами немає — а де ж вона?! Що з нею сталося?! Ходить Івась по вулицях навко ло бльоку і плаче, хоч і козак. Як стрічає кого із сусідів, питає, чи не бачили мами. — А он вона йде! — сказала нарешті одна сусідка. І справді, назустріч бігла мама. — Де це ти пропадаєш?! я тебе скрізь шукала, вже і до шко ли ходила... Я свій ключ на роботі забула, та й не могла у хату вві йти. Бачиш, і мама може таке, як ти, зробити. Обоє-рябоє! Відчи няй же двері! — Я... Мого ключа десь немає. Я його сніговикові дав на схован ку, а сніговик кудись утік — і ключа забрав... — Теж знайшов схованку! Ти мені покажи, де той сніговик стояв? — Отут... Мама повела Івасика, куди тік струмочок. Ішли може два бльоки вздовж струмка, що виплив на ву лицю і став великий, як річка. Аж недалеко від решітки, через яку вода стікає до підземелля, вони побачили Івасів ключ: він чудом зачепився за суху гілку, що стир чала поперек потічка, і червоний шнурок відразу дав себе пізнати. — Є! Є мій ключ! — Радісно закричав Івась. — Але де ж сиі- говик? Він напевно помандругаз підводним човном у підземелля. ЮНИЙ МАЛЯР В Івася у хаті, Наче у майстерні: Малюнки, плякати, Мольберти модерні; Фабри і полотна, Прилади усякі. Він — маляр-охотник, Хвала йому й дяка! Малює Шевченка, Лесю Українку, Петра Дорошенка, Тараса Чупринку; Дніпра краєвиди, Прикарпаття гори, Говерлю, Бескиди, Мов живі, він творить. Хоч Івась маленький, Та маляр — великий. Бог — володар всенький — На цей труд покликав. Слава ж маляреві Йвасеві малому! Слава, чисть мистцеві Юно-дорогому! Петро Кізко Збірник ЩЕБЕТАЛИ ПТАШЕЧКИ Віршики, оповідання Впорядкувала М. Юркевич — Ціна 50 ц. — Замовляти в Централі СУА 22 НАШЕ ЖИТТЯ — БЕРЕЗЕНЬ, 1967 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
