Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Ганна Черінь Оце так заховав! Івась приходить зі школи о пів до четвертої, а мама з роботи аж по п’ятій. Отже, більш ніж годи ну він „сам собі пан“, і ніхто йо го не глядить, як малу дитину. Бо хіба ж він і справді такий малий?! Йому вже минуло шість літ, і він вже дорослий — не даром же ма ма називає його козаком і не до зволяє плакати. Під сорочкою в Івася висить ключ на шнурочку. Спочатку Івась хотів носити ключ, як дорослий, у кишені, але після того як втретє згубив ключа, мама таки доби лась, щоб ключ, як намисто, по вис на Івасевій шиї. Івась дуже високо защібав сорочину і ува жав, щоб хлопці не побачили клю ча та не взяли його на сміх. А по тім побачив, що у кожного ь-під коміра виглядає шнурок, та й зро зумів, що всі вони однакі. Мама наказувала, щоб Івась просто зі школи ішов додому і ні куди не виходив. ■— Приготуй лекції за той час: якраз як нікого нема вдома, тобі ніхто не заважатиме. Івась пробував, але нічого з то го не виходило: після школи хо тілось перепочити, а до того ж, як мама є, то можна її запитати, що те, та що це, і чи добре двійка закручена, і чи хвостик у літери „у“ не задовгий. А так — самий тільки Мурко в кутку дрімає, і ні чого він тобі не порадить. То ж як на дворі гарна погода, Івась вибігає побавитись. Стара ється далеко не заходити, яле ча сом трапляється, що помандрує за кілька бльоків і трохи поблукає. Але покищо все було гаразд. Так і сьогодні: надворі було чудово! Сніг і пухкий, і цупкий-—- саме добрий на снігову бабу. Або на снігового діда: баб нехай дів чата ліплять! Івась почав качати величезні снігові кулі — ледве міг їх зліпити докупи, але сніговик вийшов таки добрячий, статечний і поважний, як поліцай, що часто проходив повз їхню хату. Івась дав снігодідові мітлу в руки і на казав добре скрізь позамітати. — Ху, як же я напрацювався! — зауважив хлопець. — Так га ряче, що шнурок мені шию муляє. Ану, я його зніму! Потримай його, діду, поки я посковзаюся! І Івась начепив ключа снігови- кові на шию, а сам підстрибуючи побіг до сусідів на ковзанку. Там було кілька його приятелів, і в бі ганині Івасеві стало ще гарячіше. Добре було б скинути кожушок — але ж мама не дозволяє! — Юрку! Богдане! — почулося з сусідської хати: — Ідіть обі дати! Хлопці побігли. „Це ж уже й мені час обідати “, — подумав Івась. — „Котра ж уже година? Коли Юрка й Богдана кличе мама на обід, то й моя вже вдома...“ —■ І він швидко побіг до сніговика по ключ. А де ж той сніговик?.. Куди він помандрував?.. Ні сніговика, ні ключа... Тільки горбочок талого снігу, а з-під нього струмочок дзюркотить... Розтав сніговик і забрав Івасів ключ не знати куди... Сумно подався Івась до хати... Задзвонив ■— ніхто не відповідає. О, і мами немає — а де ж вона?! Що з нею сталося?! Ходить Івась по вулицях навко ло бльоку і плаче, хоч і козак. Як стрічає кого із сусідів, питає, чи не бачили мами. — А он вона йде! — сказала нарешті одна сусідка. І справді, назустріч бігла мама. — Де це ти пропадаєш?! я тебе скрізь шукала, вже і до шко ли ходила... Я свій ключ на роботі забула, та й не могла у хату вві йти. Бачиш, і мама може таке, як ти, зробити. Обоє-рябоє! Відчи няй же двері! — Я... Мого ключа десь немає. Я його сніговикові дав на схован ку, а сніговик кудись утік — і ключа забрав... — Теж знайшов схованку! Ти мені покажи, де той сніговик стояв? — Отут... Мама повела Івасика, куди тік струмочок. Ішли може два бльоки вздовж струмка, що виплив на ву лицю і став великий, як річка. Аж недалеко від решітки, через яку вода стікає до підземелля, вони побачили Івасів ключ: він чудом зачепився за суху гілку, що стир чала поперек потічка, і червоний шнурок відразу дав себе пізнати. — Є! Є мій ключ! — Радісно закричав Івась. — Але де ж сиі- говик? Він напевно помандругаз підводним човном у підземелля. ЮНИЙ МАЛЯР В Івася у хаті, Наче у майстерні: Малюнки, плякати, Мольберти модерні; Фабри і полотна, Прилади усякі. Він — маляр-охотник, Хвала йому й дяка! Малює Шевченка, Лесю Українку, Петра Дорошенка, Тараса Чупринку; Дніпра краєвиди, Прикарпаття гори, Говерлю, Бескиди, Мов живі, він творить. Хоч Івась маленький, Та маляр — великий. Бог — володар всенький — На цей труд покликав. Слава ж маляреві Йвасеві малому! Слава, чисть мистцеві Юно-дорогому! Петро Кізко Збірник ЩЕБЕТАЛИ ПТАШЕЧКИ Віршики, оповідання Впорядкувала М. Юркевич — Ціна 50 ц. — Замовляти в Централі СУА 22 НАШЕ ЖИТТЯ — БЕРЕЗЕНЬ, 1967 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
