Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Леся Лисак Коли кепкує доля Дівочі роки — коли піснею р о з співались серця, роздзвонились сподіваннями, розквітчались най- золотішими мріями... Дівочі роки, коли світ і ж иття видаю ться таки ми ясними й радісними, бо той, кого вона покохала — сказав їх найкращ е із слів ,,кохаю “ Д іво че кохання — незміряне у своїй щ асливості, предвічне у своїй силі. Так буває в деяких повістях, так буває часами в житті. Але ін коли буває інакше. Бачите в п ар ку це тендітне дівча в чорній су конці, що так страш енне сердеч но промовляє до цього молодого чоловіка? А кругом них так гар но, а вони стоять над ставком, в якому мов у зеркалі, відбиваю ться їхні постаті. В словах дівчини нічого ш туч ного, нічого надуманого, — вона говорить із самої глибини своєї душі, говорить так палко, якби ось ріш алася її доля. Про те, який він їй дуж е дорогий, як вона його любить, і як мріє тільки про одне: щ об вони були завж ди р а зом. Запевняє, що їм напевне буде дуж е добре — хіба може бути йнакше, коли така велика лю бов? — Запевняє, що йому не треба нічим турбуватися. Вона, так як досі, буде працю вати, буде заробляти. В неї вже навіть з а ощ аджені грош і є. Ось вони ту ї, у торбинці. Грош ей вистачить на вплату на меблі до їхн ьої хати — в неї ж цілих сімдесять долярів! М олодий чоловік досі не сказав ані словечка. На його обличчі ні якого виразу, ніякого враження. Чи він не чує, чи він не слухає її? Хіба можливо, щ об така к а м’яна маска була на лиці? Але ні — ось простягнув руку, щ об її обняти. Ш видкий, зручний рух — і його руки сплітаю ться з її руками... Д уж е швидкий рух — і торбинка з грішми опиняється в його руках, а дівча від сильного пош товху паде у став, у глибоку воду... Вам стає моторош но і промахом пролітає дум ка: „яка нікчемність, яка страш на підлота..." Гурт байдуж их людей, що зі бралися над ставком — почули, м абуть, її зойк про рятунок байдуж е дивиться, як дівча то питься. Так тепер буває, що ні хто не хоче „вміш уватися в н е приємні історії" Топиться лю ди на? „Х ай була б навчилася пли- вати!“ — кидає хтось з гурту „добру раду". Але таки найш лася одна людина ■— звичайна, сіра, вбого вдягнена людина, що ско чила у воду і врятувала дівча. Не заради геройства, а так, бо треба було... П ромочена, заболочена, ж алю гідна, — й понад усе прибита — дівчина відходить. В ертається до своєї праці... Власне, треба сказати про цю „працю ". Це одна з тих, про які в „добрих товариствах" не гово риться. Д івча „працю є" в нічному клюбі — такому, де клієнти за певну суму грош ей „винаймаю ть" дівчину до танцю. В ам ерикан ській мові вона зветься „гостес" Треба тільки додати, що дівча не працю є там тому, щ об така праця захоплю вала її, чи давала вдово лення. Але якось так склалися об ставини: чи не було змоги дістати порядної праці, чи не вистачало освіти, чи прямо так якось поча лося... А може — тоді забракло Наталя Тищенко-ГІоспеловська: Рисунок, туш Natalia Tyschenko-fPospielovska: Drawing, ink сильної волі? Хто може знати, хто може осудити? Дівча за всяку ціну старається- намагається вирватися звідтіля. А вихід бачить тільки один: щоб найти когось такого, хто полюбив би її — і яка відважна мрія! — щ об взяв її за свою друж ину! Ко ли б вона найш ла когось, хто дав би їй дрібку серця — вона най шла б силу змінити це нестерпно прикре життя... Коли б хтось її полюбив... ...І доля ніби всміхається. По якомусь часі дівча знаходить са мітного чоловіка — такого дуж е несміливого, такого, що немає ві ри в себе самого, такого,^щ о вже сивіє, а ще досі ніяка дівчина не поглянула на нього з заінтересу- ванням. Так, йому теж потрібний хтось, хто б його полюбив. І вони обидвоє доходять до висновку, що вони собі взаємно потрібні... Коли ріш ають одруж итися — вона у щирості розказує йому про свою „працю " — і просить вибачення. Вибачення за те, що вона не така ідеальна, як він на це заслуговує. Вони розмовляю ть у парку, над тим же ставком. Вона присягає, що зробить усе, щ об тільки він був щасливий... Все, тільки, щ об ради Бога — він не покидав її... Але у відповідь чує тверде: ,,ні“. Розпачливим рухом дівча хоче йо го задерж ати, бо коли він відійде ■—■ вже ніколи не повернеться... їхні руки знову стрічаю ться і він відпихає її. Від пош товху дів ча паде в глибінь... там, де вже раз була... Її вдруге вирятовую ть і вона знов мусить жити. Ж ити ілюзіями, що може колись — всупереч усім розчаруванням і невдачам — таки хтось відплатить їй серцем за серце. Так звучить у скороченні м у зична п’єса, що йде тепер в одно му з Бродвейських театрів. Зветь ся "S w eet C h a rity ” — „С олодке М илосердя". ...І прийшов ж м ут думок. Про те, що подібні переж ивання трап ляю ться не тільки дівчатам, що працю ю ть в сумнівної репутації (Докінчення на обгортці)
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
