Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
добре, як ті польки вміють дурні голови завертати! А та Вандзя то — відомо, вже не з одної печі хліб їла! Вже там з мадярами, і з англійцями, і Бог зна з ким води лася, а тепер, давай до серця на ш ого Грицуня добиватись! — От подуріли ви! — кинув Гриць, що уж е в шапці на голові стояв на порозі. — А Вандзі ви не поневіряйте: її тато був ук ра їнець, брат зголосився був до ди візії, а... Та йому перебив лукавий сміх Івана: — Слухай, слухай, що вона то бі говорить! П отому вже вона не так тобі заспівала б! То не Гану- ся, якій ти недавно ще крутив го лову. Таке гарне, свіже дівча, та* ка зразкова пластунка! А та твоя Вандзя облізла, Бог знає, чим ви м азана — тільки те й знає, що завертати очима. Того вж е Гриць не хотів дослу хувати; здорово гуркнувш и две рима, опинився на дворі. Між бараками темно, плюта, грязю ка — поки добереш ся до гостинця, що біг серединою табо ру, застрягнеш по кістки. Слав ний той їх табір з болота на всю Австрію. Важко було Гриневі бристи, а до того останні Іванові слова ш пилькою ввертілися в серце. Ні, це вже забагато собі ці „хлоп- чиська“ дозволяю ть! Чобітьми в душ у хотіли б залізти. Гануся... Щ о він тому винен, що вона така завзята мельниківка, а він вибрав собі іншого вож дя? І що то за дівчина, що тільки про ,,політику" говорити хоче? Боже, як часом хотілося йому пригорнути дівчи ну до себе, а вона — ні: все тіль ки ті непотрібні розмови. Чи тр е ба було чи не треба дивізії? А чому він, Гриць, не в УПА, коли такий бандерівець? А чи він знає, хто такий М ельник — лицар без плями й провини? Н адоїли вж е Грицеві ті безко нечні суперечки — розійш овся з Ганусею . Зустрінуться на вулиці — тільки кивком голови вітаю ть ся. А проте, десь там на дні зали ш ився ж аль і муляє по ночі в серці... А там, у тій кімнатці, де Гриць, добривш и до гостинця, вже скоро опиниться — так затиш но, запаш но. Вандзя ласкава для нього, зав жди всміхнена, привітна. Д о полі тики не міш ається, частує Гриця пахучим чаєм, смачними тістечка ми, легко й терпляче провадить його крізь лябіринти тієї чуж ої, ш тудерної мови, про яку Грицеві колись і не снилося, що вивчати ме її. П равда, хлопці сміються, вони каж уть, що тієї мови, якої вона Гриця навчає, ніхто за мо рем напевне не зрозум іє, але те все — ■ зі злоби. Хіба Вандзя не працю вала в таборовому офісі, не мала до діла з командантом та різними англійськими достойника ми? Сам командант залицявся до неї, але де ж би вона пішла на таке, з жонатим чоловіком! Н іко ли в світі. Н ізащ о. І Гриць вірить їй, що так воно й є. З тими думками наближ ався Гриць до бараку, по другом у боці гостинця, де в окремій кімнатці жила панна Вандзя. В краю був М ундзьо, і Болєк, і Тадзьо, і молоденька ще тоді пан на Вандзя круж ляла, як зоря по небозводі, оточена сателітами. На ж аль, усі ті хлопці не були мате- ріялом на чоловіків і ніодному з них не приходило на дум ку ж ени тися з Вандзею. П рийш ла війна і хоч сателіти розбіглися на всі сто рони, то на еміграції вж е і не зрахуєш , котра національна група переваж ала в хороводі тих, що крутилися довкола панни Вандзі. Крутилися, а потому зникали, п е реходили до інших констеляцій, губилися в просторах... А літа минали, лиш али свої слі ди на виплеканому личку, і треба було щ ораз довш е й пильніше ,,наводити к р асу “ В яких умови- нах вона найш лась би, завж ди во на вміла найти час і місце на те, завж ди найш ла хоч кусник д зер кала... А коли опинилася на дов ше в таборі та стала працю вати в бюрі м агазину зі старими одя- гами, що цілими хвилями наплива ли з Америки, то знову могла по казати в неодному з тих одягів свою в’юнку фігурку. Усі ті крайові й заграничні при- клонники були, а принаймні так здавалося Вандзі, — мужчинами з її ,,сф ери". Про ту „сф еру" вміла багато розказувати її по кійна мама, що з нею Вандзії ви їхала була на еміграцію : донька економа у високопанських м аєт ках, блиск яких — на її думку - спадав і на неї та на її оодину. Гриць ані походженням, ані духом до тієї ,,сфери" не належав. Та що ж! Треба в житті йти на к о м проміси, вж е й пора на те наді йшла. А там (так далеко летіли вже її дум ки), Америка, країна великих можливостей, країна, де — як говорять — і за розвід не важко. Щ об тільки туди діста тися! З розмріяними очима, з чарів ною усмішкою привітала Гриця панна Вандзя і так зручно повела ручкою , що хлопець, спаленівши, мусів ту гладеньку ручку поцілу вати. П ритьмарена абаж уром лям- па лагідним світлом заливала кім нату, столик із якимись тістечка ми, на електричній машинці вже шипіла готова до чаю вода. А са ма господиня причепурена та така якась запаш на... Т ут можна було справді відпочити душ ею , забути про злобних хлопців, забути на віть і за Гану сю в атмосфері, що її зручно вміла витворити добра, ласкава, нерозполітикована панна Вандзя. П ривітавшись, Гриць витягнув з течки, окрім книжок, щ е й до брий кусник ш околяди, загорн е ної дбайливо блискучим папером та делікатним рухом поклав його на столику: — Це так, щ об вам осолодити цю годину науки з таким тум а ном, як я ■— сказав, на що дівчина дзвінко засм іялася та, кокетливо повернувш и головою , сіла за стіл і розгорнула книжку. П очалася лекція. Грицеві, що досі був пильним і понятливим учнем, сьогодні вона якось не лізла в голову. М оже вж е за близько відчував коло себе пан ну Вандзю, вона бо, змінивши своє звичайне місце, сіла таки по руч з ним. Пахло від неї чимсь млосним і обливало Гриця жаром, так, що він і очей з-понад книж ки піднести не смів. З трудом від читав завданий уступ, а коли Ван дзя, перегортаю чи листки книжки доторкнулася наче ненароком йо го руки, Гриць таки зовсім р о згу бився і до солодких почувань по чало доміш уватися почуття паніч ного страху. Якщо б не те, що він був „приш пилений до м уру" май- (Докінчення на ст. 10) Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
