Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
займатися тільки творчістю. А щ сб підготовитися з усіх теоретичних предметів, треба було покласти на це багато часу, праці і грош ей для оплати учи- теля-спеціяліста. Зваж аю чи на те, що я досить впраіно грала на фортепіяні, можна було обійти складне питання приватної підготовки ще й удоско налитися в грі на фортепіяні. V. Отже, замість того, щ об готуватися до універ ситетських студій, я почала підготовлятися до іспиту в Консерваторію. П риваблю вало мене й те, що цей учбоЕий заклад зараховувався до вищ их шкіл, і для вступу в Консерваторію треба було мати атестат зрілости, або документи про закінчення 8-ми кл. середньої школи. К онсерваторія давала звання „сво- бодного худож ника", що дорівню вало правам вищ ої школи. В У країні було чимало музичних шкіл, майже кожне повітове місто могло похвалитися такою ш ко лою, але К онсерваторія на терені У країни відкри валася перш а. В музичних ш колах вчилося багато дітей, але ще більше молоді з закінченою середньою освітою. Старш а генерація дивилася на музичне ви ховання як на лю ксус, і кожна пересічна інтеліген тна родина намагалася в перш у чергу дати своїм дітям середньош кільну освіту, а потім і музичну за здібностями і бажаннями дітей. Тому можна було передбачати, що наплив у К иївську Консерваторію буде великий і то учнів з спеціяльною підготовкою, зокрема на піяністів. Виявилося пізніше, що це передбачення було цілком виправдане: на 300 вакансій зголосилося 1.200 кандидатів. При поважному розгляді справи треба було б цілковито залиш ити думку про вступ до Консерваторії, особливо такій приватистці, як я. М оя ж підготовка була нічого не варта: вчили мене піяністки без вищ ої м узичної освіти, а в останні роки мого навчання в училищ і навіть не гііяністка, а бувш а співачка, що сама добре не уявляла основ ф ортепіянової гри. Про постановку руки ніхто з моїх педагогів особливо не дбав. Тому і я про це не мала певної уяви і грала собі, як мені здавалося відповідним. Одне, що від мене найбільш вимагалося, це техніка пальців. Про увільнення руки в кисті, в лікті, в плечовому суглобі, а тим більше про утво рення співучого клявірного тону — я не мала най меншого поняття. Д ехто мені прищ еплю вав навіть щ ось протилеж ного: говорилися, що руки треба тримати ближче до тулуба, ними не розкидати, бо це „робить погане враж ення". Такі були мої засадні уяви про технічний бік гри на фортепіяні. Якщо взяти під увагу все ще мою байдуж ність, що дуж е помалу розвію валася по смерті матері, то можна зрозум іти мою безкритичну підготовку до консер ваторських іспитів. Отже, я просто почала тренува тись у пальцевій техніці та готувати свій невйбагли- вий „репертуар" — один із етюдів Черні, уривок сонати Бетовена і, нареш ті, емпромтю Ш опена це я сама собі вибрала на підставі вражень із кон цертів. Важко мені було справитися з таким мате- ріялом при м оїх мізерних технічних даних, але паль цева техніка сяка-така була, і вона дозволяла хоч трохи оволодіти вибраними речами. Помалу наближався день вступних іспитів у К онсерваторії. Я все ще не відчувала особливого хвилювання, завзяття чи впертого бажання. Ніколи в житті не підходила я з такою байдужістю до справи, пов’язан ої подекуди з моїм самолюбством (я ж до цього часу чула саму хвалу щодо м оїх м у зичних здібностей!). І ось у приписаний час при йшла я в Консерваторію, з наміром заграти приготов лені речі десь у клясі, в присутності одного про- фесора-екзам інатора. На моє здивування мене спря мували до концертової залі. Т ут я побачила на естраді два відкриті прекрасні роялі, а біля естради стояв довгий стіл, вкритий „зеленим сукном", як учні називали святочне накриття столу при іспитах, за яким сиділо багато професорів, а за ними — море лю дей-слухачів, як самих абітурієнтів, так і сторон ньої публики. М оторош но мені стало, коли вгледіла я цю картину. Очікуючи своєї черги до іспиту, я сіла серед слухачів і стала слухати інших, що іспитувались. Здивуванню моєму не було кінця: грали адепти так, що можна було б скорш е уявити себе в концертовій залі, ніж у залі, де іспитую ться майбутні учні. Та все поважні, великі речі були в їхній програмі, включно до концертів на два фор- тепіяни. — Ну, що ж — думаю собі, — добре, що я хоч Бетовена та Ш опена маю. Д ивувала мене тільки та сила звуку, що створю валася під паль цями музикантів. „То, мабуть, такий добрий р езо нанс у цій залі" ■—- гадалось мені. Аж ось і мене покликали до кімнати мистців, що була поруч з естрадою , щ об приготуватися до виходу. Треба підкреслити, що в нашій країні завж ди дивилися на мистців-виконавців з особливою повагою , хто б це не був і чи заслуговував на таку увагу до себе, чи ні. Тому й на іспиті екзамінатори терпеливо вислу хували вдало чи менш вдало приготовлену програму до самого кінця, не переш кодж аю чи виконавцеві ні запитами, ні перериванням гри. А якщ о вже к о гось припинили б у продукції, то це значило б: „Н е трать, куме, сили і спускайся на дно,", — тобто збирай свої манатки і чимчикуй додому. Про все це я вже довідалася в кімнаті мистців. — Щ о ж — думалось мені — якось дограю , а що потім — буде видно. Аж ось прийш ла й моя черга. Виходячи на естраду, я навіть не дуж е й хвилю валась. Д о висту пів перед публикою я вже була призвичаєна і як піяністка, і як дириґентка. Спокійно умостившись на стільці, почала я виконувати свою програму. Від разу ж таки мене здивувало, чому це під моїми пальцями здобувається так мало звук у? С казати б, що мої попередники мали більш у фізичну силу, або були міцніш ої тілесної конструкції, — так ні, були між ними й зовсім щ упленькі дівчатка і навіть неве личкі хлопчаки. Д е ж вони брали стільки сили в своїх пальцях? — думалось мені. Я старалась при дати своїм пальцям яко мога більше сили, а воно все однаково звучало — ніби тьмяно, сіро, звук був короткий, сухий. (П родовж ення буде) Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
