Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Щастя т. зв. ,,духовянок“ з другої Епар- хіяльної Школи в Києві, полягало в тім, що під час мого навчання в цій школі, програма 8-ми кляс, ціл ком дорівнювала програмі восьмиклясових держав них гімназій, а в деяких дисциплінах (апологетика, логіка, психологія) навіть трохи ширша була. Тому нас, що закінчили Київську Епархіяльну Школу приймали на курси охоче й без застережень. Щоправда, наша школа не давала т. зв. „атестату зрілосте", це було привілеєм світських державних гімназій, одначе всі предмети, необхідні для одер жання права на такий документ, вивчались і в сві доцтві за 8 кляс були зазначені. Крім того, спосіб зосереджуваного навчання в т. зв. „закритих учбо вих закладах", як показував досвід, сприяв поглиб ленню знань, і тому ,,духовнянок“ , особливо з дру гої Епархіяльної Школи, де був дуже добрий добір складу учителів (між ними дехто був і з Вищих Ж і ночих Курсів — проф. Родніков, проф. Соколов), а також з Духовної Академії (проф. Кудрявцев, він же викладав і на Вищих Жіночих Курсах), приймали особливо охоче. Отже, одного пополудня, маючи в портфелі прохання на медичний факультет і всі належні до кументи, вирушила я по Великій Володимирській в напрямі Сінного базару на Столипинську вулицю, де знаходилася канцелярія Вищих Жіночих Курсів. День був гарний, соняшний. На вулицях народу не багато (це було недовго по 12 год., коли службовці були ще в установах, господині по хатах, а молодь вже здебільшого пороз’їздилася на вакації). Іду я вулицею, похнюпившись у землю, та свої розсіяні думки збираю. Часто буває в житті людини, що доля сама керує, не дивлячись на встановлений плян, на певне рішення, на напрям бажань та прагнень. Треба було ж і того дня трапитися пригоді, яка, справді, була дивовижною. Саме того ж таки дня, цією самою вулицею ішов Олександер Антонович Кошиць, — ішов вулицею, якою дуже рідко коли ходив, а ще й до того без якоїсь важливої справи. Я його не помітила, ідучи своєю неквапною ходою. Коли нараз чую: — Куди це ви прямуєте, Платосю? — пита ється хтось мене. Піднімаю голову і здивовано див люся на Олександра Антоновича. — Та оце йду записуватися на медицину, — кажу. Кошиць глянув на свій годинник та й каже: — Ну, та ще маєте досить часу, канцелярія відчинена до 4-ої години. Ходімте тим часом до кофейні та вип’ємо чогось — кофе або чаю, — до обіду ще час. Поговорити з Кошицем для мене було завжди привабливим, у нас при всяких нагодах знаходилося багато спільних тем для розмов, та й слухати його оповідань було дуже цікаво. Тому я, не вагаючись, зайшла з ним до першої, що трапилась, скромнень кої кофейні, де ні я, ні тилі більше Олександер Анто нович, ніколи не бували. Там у той час теж майже нікого не було. Ми сіли за столик, замовили собі по склянці чаю і почали балакати. Олександер Антоно вич часто розповідав мені про пляни своєї майбут ньої праці, про свої аранжировки тощо. І цього разу почав він щось здалека та все наближаючись до мистецьких студій. Аж раптом і питає: ^ — Що це вам впало на думку займатися та кою неестетичною справою, як медицина? — Та, — кажу, — я вже давно мрію ознайо митися з фізичною стороною життя. Навколо, кажу, самі хвороби та смерть, а ми все літаємо в мріях. Олександер Антонович знав про моє важке горе, і, як чутлива людина, не знайшов можливим перейти на свій характерний для нього жартівливий тон, — навпаки, почав серйозно говорити про від’ ємні сторони життя, про людську біду та горе, про життєву буденщину і поступово перейшов на тему мистецтва, що тільки воно прикрашує життя, дає забуття і примушує відвертатися від усього того, що є життєвим брудом, горем і злом. Довго він на цю тему говорив своїм красномовним способом, да вав приклади, розповідав про своє невдале родинне життя, і, нарешті, каже: — Лишіть ви фізичний бруд на боці, ідіть за музикою, за співом, за тим, що може, ще одне ли шилося в житті прекрасним і чистим. Замість меди цини ідіть краще в інший бік, на Музичний провулок до Консерваторії (саме того року Київська Музична Школа перетворювалась у Державну Консервато рію), туди ваша дорога. Вам як здібній, талановитій людині нема чого бабратися в людських трупах. Треба нам, покликаним до мистецтва, помагати лю дям іншим засобом витримувати знегоди, життєві труднощі... і довго ще так говорив мій учитель і щирий приятель. Години дві сиділи ми в тій малій кофейні та все говорили. — Але я ж не приготовлена до вступу в Кон серваторію, — кажу я. Олександер Антонович порадив мені тим часом тримати іспити, як піяністці з тим, щоб по двох ро ках навчання в клясі клявірної гри перейти на тео рію композиції. Для вступу ж у клясу композиції треба було витримати іспити з теорії музики, гар монії (1-ий і 2-ий відд.) і контрапункту. На компо зицію приймали вже готових теоретиків, що могли
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
