Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
ПАННА ВАНДЗЯ І ГРИЦЬ (Закінчення зі ст. 6) же в буквальному розумінні цих слів (бо сидів він коло стіни, а відворот замикала його вчитель к а), то може він вийшов би якось із цього становищ а... А так, не лиш алось йому нічого, як палко віддати поцілунок, коли панна Вандзя обвила його шию руками... — Я так і здогадувалася, що мене кохаєш — прош епотіла дів чина, відразу ж переходячи на ,,ти “. А коли приголомш ений Гриць мовчав, докинула: — Ви ходить, що до Америки ми п о їд е мо вже разом, правда? Гриць почув нагло такий тягар на серці, як ще ніколи в житті і такий страх, якого не мав навіть під Бродами. Потім, були ще розмови й ви питування про тегу в Америці, про різні зв ’язані з виїздом ф ор мальності та пляни. Але до краю збентеж ений Гриць уж е тільки пасивно реагував на все, а коли Вандзя, піднявшись із-за стола, зробила йому місце до виходу, він ш виденько розпрощ ався, цілу ючи м’яку ручку та не вийшов, а вибіг з кімнати і кинувся в піть му, що окутала вже табір. Ішов Гриць з почуттям в’язня, що вирвався з тюрми, і якщ о б грязю ка не спинювала його кро ків, на крилах, здавалося б, летів би до своєї вбогої таборової кім нати. По дорозі думки ставали сп о кійніші, більш з ’ясовані. Щ о це з ним діялося? Чи міг він колись сподіватися, що така панна Ван дзя, в якої забігав ласки сам ко- мандант, могла в ньому, в Грице ві закохатися? Він, такий собі звичайний хлопець, що ледве про сунувся крізь якийсь матуральний курс, щ об сяк-так пролізти ту т а борову матуру, він що — хоч був, правда, безстраш ним дивізій- ником і добрим пластуном — не уявляв собою нічого. Чекає на ту пачку з Америки, як на спасіння, ділиться нею, правда, чесно з товариш ами, щ ось там і тій вчительці часом приніс, але де-де він міг подумати, що таке йому з нею трапиться! І яка палка вона... У бараковій кімнатці хлопці ще не спали й привітали його голос ним сміхом. Чи не загубив він там чобіт — а, що ще важніш е, — чи не за гу бив там остаточно свого серця? Чи панна Вандзя вже виявила йому своє кохання? Так собі хлопці покепкували з бідного Гриця. Ні, нічого їм не скаже, знає тільки, що на таку гарячу, безкорисну лю бов він м у сить відповісти такими самими по чуваннями. З такими думками Гриць заснув твердим, молодечим сном. А товариш і ще далі — уже тепер пошепки — говорили, якусь раду радили... На другий день по цій Грице- вій пригоді десь уж е під вечір з ’я вився в таборі стрункий, вродли вий, чепурно вдягнений молодець, що навернув просто до польських бараків і став розпитувати про панну Вандзю. У нього до неї пильне діло. Панна Вандзя, завж ди готова на прийняття гостей, прибрана і під мальована, дуж е радо привітала нового гостя, а ще більш зраділа, коли довідалася, з чим він до неї приходить. Ось він поляк, братня душ а, ш укає когось, з ким міг би щиро поговорити, а що в місті, де він живе приватно вже від кількох тижнів, не найшов нікого, то „осмілився" прийти до н еї: він чув про неї так багато доброго! При тому, в нього є теж діло: хо тів би написати до сестри, що ще перед війною виеміґрувала до Америки і там уж е доброго майна придбала. На. підсилення свого прохання помогти йому з цим ли стом, він відразу ж зручним р у хом поклав на столі два зелені п а пірчики, два всесильні доляри. О чарована усім тим Вандзя відра зу зрозум іла, що має перед собою не будь-якого там хлопця, а з д о брим майбутнім, забезпеченого, гладкого, та ще й „р о д ак а“. Сяю чи вся привабливою усмішкою, що її вміла завж ди вичарувати на свої намальовані усточка, вона завела з ним розм ову людей з того самого середовищ а, з тієї самої „сферив якій колись ж и ла. Як квітка до сонця розгорн у лося її серце до нового знайом о го. Відчуваючи на собі захопле ний погляд молодця, вона стала перечитувати лист, від його дале кої сестри. З нього довідалася — були два великі будинки у Філя- дельф ії, ще й крамниця, а до то го, вона не мала коло себе нікого близького — чоловік помер, а ді тей не було. І відписуючи на ли ста, Вандзя вже була певна, що він, — цей брат багатої амери канки, цей з тугою даремне вичі куваний вибранець, ш укатиме до ріжки до її серця. Він і просив її написати в тому листі, що перед виїздом дуж е бажав би одруж и тися, вже йому й пора, а він чув, що американки вже надто веред ливі, розпещ ені. Він ожениться тільки з полькою ... Хотіла ще Вандзя погостити чаєм нового гостя, але що він д у же поспішав, почастувала його тільки гарно на тарілці розлож е- ною ш околядою — вчорашнім по дарунком від Гриця. ■—- А звідки ж у вас такі смачні речі? Такого і в місті не діста неш, поцікавився ще гість. — Н айш овся у мене, бачите, такий адоратор, що світа за мною не бачить, але я вже дала йому пізнати, що це безнадійне. Він, знаєте, гарний хлопець, ще й з добрими виглядами в Америці, але молокосос — тут скривила усточ ка — українець... В очах нового знайомого за блиснули якісь іскорки, але пога сли так скоро, що панна Вандзя їх і не помітила. І несподіваний гість, разом з нею посміявш ися над „зухвалим " поклонником, по прощ ався, складаючи на руці пан ни Вандзі міцний, довгий поцілу нок та домовившись зустрінутися таки ж на другий день. А що того дня мала відбутися лекція з Грицем, то Вандзя, не думаючи довго, приліпила на дверях кар- то ч к у : „Л екції сьогодні не буде ■— д у же зайнята". Відійшов Гриць від дверей з д у же збентеженими почуваннями, а все ж переваж али в них почуття відпруження, полегші. Щ е раз приходив до Вандзі но вий поклонник, щ е раз ясніла бі лою плямою карточка на дверях, що лекції не буде. Гриць, що після останньої з у стрічі ходив задуманий і приго ломшений, якось повеселіш ав. Він покинув ходити в бараки на дру- Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
