Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Сатира, відзначена на Конкурсі СУА Поет Іван Булька Пані Луцька Василь Колода Марта — його дружина Оля Богдан Дія відбувається в Ню Йорку, в наш час. КАРТИНА ПЕРША На сцені — являючи собою частини трьох окремих помешкань: Поета, Івана Бульки і пані Луцької — сто ять три столи. На кожному з них — телефон. Стіл поета завалений книж ками, газетами, журналами; стіл Іва на Бульки — різними солодощами, овочами тощо. На столі пані Луцької — люстро, до якого вона заглядатиме під час розмови. ПОЕТ (звертається до книжки, ніби до співрозмовника) : Книжко моя, книжко, друже безталанний! Ось уже третій місяць минає, як тебе надру ковано, а книгарня тільки два при мірники продала... А я ж на тебе, книжко, останні гроші витратив. Тільки ти не подумай, що я шкодую тих витрачених грошей. Ні, я не шко дую, ти варта їх! Це я так собі... роз мовляю. Два примірники за три мі сяці. Біда! Доведеться ще й самому продавати. Не вмію я і не люблю цього робити, а треба. (Переглядає адресар). Звернусь для початку до Івана Бульки. У нього є багато зна йомих, може згодиться допомогти продати кілька примірників. (Бере слухавку, набирає потрібний номер телефону. Дзвінок — і на сцені з’яв ляється власник телефону, що саме дзвонить — Іван Булька). БУЛЬКА: Галло! Джон Булька слу хає! ПОЕТ: Доброго дня, Іване! Як здо ров’ячко? БУЛЬКА: А-а-а! Це ти, писако! Добридень, добридень! Здоров’ячко моє добре. Не нарікаю на нього. А як твоє? (бере щось зі столу, їсть). ДІЙОВІ ОСОБИ: ПОЕТ: Що ти кажеш? Я не чую тебе. Щось ніби шипить у слухавці. БУЛЬКА. Та це не щось ніби ши пить, а це я, Джон Булька, їм. У мене тут біля телефону завжди є щось смачненьке, тож я і я того... Так веселіше розмовляти і час да ремно не гине. ПОЕТ: В такому разі — смачного тобі! БУЛЬКА: Дякую, дяку... О-о-ой! ПОЕТ: Що з тобою? БУЛЬКА: Приліпилась цукерка до зубів і ні туди, ні сюди... Вже! На решті проковтнув її. Та що ти ка зав? ПОЕТ: Питаю, як твоє здоров’я? ..БУЛЬКА: Знамените! Навіть ліпше, ніж мусить бути. Жінка вже й про дієту починає дбати. Черевце моє, як на дріжджах, росте, та й росте, сам не знаю, чого... Бо ж я, коли казати правду, їм зовсім мало, як те немов ля. (Наливає в склянку пиво, п’є). ПОЕТ: Мало, кажеш... Та я чую, що мало. Знову щось жуєш. БУЛЬКА: А от і не вгадав. Це я не жую, а п’ю пиво. ПОЕТ: Смачного ще раз тобі! БУЛЬКА: Дякую, дякую! ПОЕТ: А як твої господарські спра ви, Іване? БУЛЬКА: Знамениті! Новин повна хата. Всі меблі нові, цьогорічні, а в сальоні справжній турецький килим. Три сотки долярів заплатив за нього. Не килим, а мрія! ПОЕТ: Цікаво, цікаво... БУЛЬКА Ти ще мого нового авта не бачив? ПОЕТ: Оте блакитне? БУЛЬКА: Е, ні, того я вже давно не маю. Ти відстаєш від життя, пи сако! Після того блакитного у мене було біле, потім зелене, а оце тепер я купив чорного „Каділляка“. Такий пишний, що коли їду, то всі огляда ються. Думають, що то якийсь міні стер поїхав, а не Булька. ПОЕТ: Отже, новин маєш багато, як я бачу. БУЛЬКА: Та не бракує... А що в тебе новенького?? Придбав, нарешті, телевізора? ПОЕТ: Ще ні. Але... є і в мене но вина. Цікавіша телевізора. БУЛЬКА: Он як? А я вважав тебе нездалим до життя в Америці. Чого ж ти мовчав досі зі своєю новиною? Зайшов би колись на каву, погово рили б. ПОЕТ: Дякую, з приємністю. БУЛЬКА: Я по голосу чую, що в тебе там щось особливе сталося, ме не не обдуриш, я не з тих. Я, бра- тіку, одразу вгадав, що ти купив, на решті, авто. І добре зробив! Воно тобі і вженитись швидше допоможе. Це ти мудро зробив, дуже мудро. А якої фірми? ПОЕТ: Та ніякої, не поспішай! Це не авто. БУЛЬКА: Та невже — хата? ПОЕТ: А подумай ще трохи. БУЛЬКА (набік, нервуючи) : Та що ж це в нього там є? Невже й мене обігнав? Е-е ні, не діжде того! Булька міцно став на ноги (знову звертається до поета): Та кажи вже нарешті, яка там у тебе новина? Я так хвилююсь, що все печиво кінчив через тебе, знову живіт болітиме, Оо-ой, знову кольки беруть! Кажи швидше, яка в тебе новина, бо я ще й захворію так. ПОЕТ: Моя новина... Я книжку на писав! БУЛЬКА: Ото і все? ПОЕТ: Але ж це... БУЛЬКА: Ану тебе зовсім з такою новиною! Якби знав, то й не хвилю вався б. ПОЕТ: Невже ти не розумієш, що для мене нова книжка — велика по дія? БУЛЬКА: Не вигадуй, яка там по дія! А взагалі — доки ти ще з тими книжками возитимешся? Уже й си віти почав, а розуму й досі не на брався. Кому та книжка тепер по трібна? Яка тобі з того користь, який прибуток? ПОЕТ: Але ж книжка — це для ме не життя! НАШЕ ЖИТТЯ — ВЕРЕСЕНЬ, 1966 31
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
