Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Соняшник Олена Цегельська Коли діти йдуть вулицями ■міста, то зараз пізнають, у якому домі жиїзуть українські, дівчатка. Бо там перед домом квітник. А в квіт нику звичайно цвітуть «віти : тро янди й далії і айстри — а дальше, вище під іпло'том або під стіною дому високі мальви і наш україн ський соняшник. То видно дівчат ка сіють, садять, підливають, пле кають ці квіти. А найбільше любу ються високим соняшником. Квітник Дарусі буїв за хатою, відгороджений від вузької вулич ки високим парканом. І от, тамі, Дмктрик став випускати Крикун- чкка літати по хаті, а незабаром він став виносити клітку на двір та вішав її на- великім дереві, коло ґанку. Тепер вже до клітки стали при літати другі горобці. Особливо один частіше других відвідував Крикунчика. Дмитрик чув, як ра дісно цьвірінькав Крикунчик та щось розповідав новому товари шеві. Одного вечора мама сказала Дмитрикові: — Знаєш, синочку, я думаю — нам скоро доведеться попрощати ся з Крикунчиком назавжди. Він у(же знайшов собі товариство віль них горобчиків, з якими йому кра ще, ніж; усе сидіти в клітці. Хоч і сумно було Дмитрикові це почути, але він: зрозумів, що Крикунчик уже виріс і може по чинати своє власне життя. Одного разу Дмитрик лишив клітку від чиненою. Він побачив, як новий приятель його горобчика залетів до клітки, вони довго щось щ ебе тали, а тоді вдвох полетіли геть до сусіднього парку. Кілька днів після цього випадку Крикунчик ще повертався до клітки, ночу вав, прилітав попоїсти смачних зерняток, але одного разу як по летів, то вже ніколи не повернув ся до Дмитрика. Де він почаз своє вільне життя, ніколи вже ні довідався Дмитрик. Чи щаслива, чи тяжка доля спіт кала його, ніхто не міг цього ска зати, але хлопчик все життя зга дував свого маленького вихо ванця. спершись на паркан, красувався величавий соняшник. Даруся не могла досить натішитись, налю бу ватись ним, коли побачила йото квіт: коли він вперше розвинув, розтулив своє величаве, мов та рілка обличчя. — Мам'О! Мамо! — закликала, плешучи в долоні: — Соняшник зацвів! Всі вибігли з хати лю бу ватись ПИШНИМ КВІТОМ. І було чим! Золотаво-жовті пелюстки вінком оточузали темніший осе редок, на якому до сонечка гра лись, гуділи біджілки, збираючи мі'д. Згоідом пишний щит квіту ПО ВОЛІ незаміїтно повертався зіа хо дом сонця із сходу до заходу. Не даром же він ,, с о ніяшни к 11, КІВІТ сонця. І все було б гаразд, соняшник цвів би, красувався б, коли б його не спокусила цікавість: — Ану, загляну, що там є за парканом — подумав, гай нахилив свою важку золоту голову поза паркан. Ба., а Звйдкіля ж він міг знати, що там, поза паркан ходять погані хлопчиська, які лише придумують усякі витівки — а то* Демко і Юль- ко! —- А подивись, який здоровий соняшник! Мов яке сито! От тобі раз соняшяик-великан! так Демко. А Юлько: — А зерняток-сім’я чок У ньому, десь ВИДИМіО і неви димо! От полузали б смачно! Але як його дістати? знов Демко. Овва! Велика штука! Знов Ю лько: — А дивись, я вчеплюся паркана, — ти мене підсади трохи вгору і я йому голівку скручу. Але ж то будемо мати сім’ячок! Буде що лузати! Багато не думаючи хлопець, мов1 кіт, викарабкався на високий паркан і сперши ноги на плече Демка, вхопив соняшник руками і давай крутити ним на всі боки так доівго, аж поки не відірвав квіту від била. Тоді кинув ним на землю і цілий засапаний, червоний зііско- чив униз. Вхопив соняшник і мит тю роздер його на дві половині. — На, Демку, це тобі, а те мені. Хлопці стерли зверху шита дрібну полозу; під тим показались білі цяточки, наче зернятка. Стали колупати, добуваючись до сім’я чок. Але . . . іале, щ о ж це таке? — Та якіж це сім’ячка? нагло скрикнув Демко. — От щось таке тонке і м’яке, якась шабатурка, а в ній не то вОда, не то якесь мо лочко. Тьфу! виплював Демко. А Юлько і собі. — Той соняшник нікуди не го диться, геть із ним! А далі полупа ли, покришили соняшник і поки дали. вздовж дорога. А дещо пізніше татко Юлька якраз тією вуличкою вертався з праці дадоміу. Дивиться і дивить під ноги, дивується: — А це ж хто так соняшник поколупав і до рогою покидав? Глянув угору: — Гм — таж це соняшник близьких сусідів, панства Річних. А далі: — 0 горе! таж ці кусні постелені аж попід мою хату! — Невже ж це мііїй син, мій Ю лько? І татко підняв кусень соняшника, приніс до. хати. — Юльку! кликнув, показуючи хлопцеві цей кусень. — То ти зір вав і знищив цей соняшник? Юлько почервонів, с'пуСіТИВ’ го лову. —- Та, То', то ми . . . Демко 1 . . . і я. Ми хотіли лузати сі м’ячка. Ми, ми — А тато грізно: — І що? вилузали? Та н-ні! Це якийсь невдалий соняшник. В ньо му нема зерняток ■— в ньому якась (Докінчення на обгортці) НАШЕ ЖИТТЯ — ВЕРЕСЕНЬ, 1966 23 Багато не думаючи, хлопиць вика рабкався мов кіт на високий паркан...
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
