Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Марія Струтинська Молодий сад 6 Ц им бул о ск азан о б агато, аж за б а г а т о . Т а к п од ум ав о тец ь А л ександ ер , цілком зас ко ч е н и й ж ін чиним виступом , та к від ч ул а О леся, щ о з д о г а д у валася в м ам иних сл овах н евч асн и х плянів щ о д о її особи. А ле В асиль сл ух ав ц ієї п р о с т о ї і к о р о т к о ї мови, я к н а й к р а щ о ї м узики. А в о н а ? В она п о в е р н ул а до В асиля личко, все р о зя с н е н е усм іш кою , — і світ з н о в у за г р а в усіма ко л ьо рам и . В асиль п р о м о вив, стри м ую чи голос, щ о б у н ьом у не п р о р в а л а с я радість: — Я к п ан ство такі ласкаві, то я щ е зістануся. Се б уд е дл я м ене вели ка ч есть і приєм ність. К оли го сп од ар , а за ним усі інші п ідн яли ся з-за стола, о тец ь А л екса н д ер зв е р н у в с я до В асиля, б а ж аю ч и, очеви дячки, зат е р т и п ри кр е в р а ж е н н я від свого п е р ш о го ви ст у п у : — Єсли ви, м ож е, х отіл и б и сьте подивитися, як ми ту т госп од арим о, то — він ви тяг з к ам ізельки гр у б и й зо л о т и й го д и н н и к на л а н ц ю ж к у — то десь так ко л о д е с я т о ї п рийдіть до м о є ї к а н ц е л яр ії. В асиль підхопив п р о п о зи ц ію не б ез з а ц ік а в лен н я : — Я б у д у д у ж е рад. Я бачив, щ о пан ство м аю ть т у т навіть керат! Д о сього ч а с у я вв аж ав й ого м оно п о л ем двора. — Го-го, — засм іявся п ідл ещ ен и й о тец ь А л е ксан дер, — к е р а т я приобрів, щ е три годи том у, тогди, я к і мій к о л я то р , гр а ф П отоц кій . А щ о в м ене всегд а бул о п од ос татк ом д о б р и х коней, то він мені став дійстви тел ьно д у ж е п олезним . Т у т за б р а л а щ е го л о с пані Ф илипина, з в е р т а ю ч ись до дівчат: — В ізьм іть н аш о го го стя під свою опіку, м ої панни, поки т а т у н ц ь о б у д у т ь за н я т і в к а н ц е л яр ії. М о ж е п о к а ж е т е єм у н аш і р о ж і? Р о ж і у ш о ло м ий ській п л еб ан ії — це б ув цілий світ для себе. І, я к вон о не дивно, не пані Ф и л и пина, а сам ий о тец ь А л екса н д ер к о х а в ся в р ож ах, с п р о в а д ж у в а в їх Б о г вість звідки й в и п л ек у в ав усі н ай різн ор од н іш і їх гатун ки . Р о с л и вони т у т на зад н ьом у , п івден ном у боці буд и н ку, ви сокопенн і, поп ідп и рані ж ер д к ам и на ве л и ко м у газоні, р о зк и н у л и с я вели ки м и к у щ ам и на тр а в н и к у д овко ла, п н ял и ся по стінах дом у. Б у л и ту т усі, від к о р о л ів с ь к о ї M a r s h a l N e a l в цен трі кл ьом б у, а ж до м іщ а н с ь к о ї р о ж і-ц е н т о ф о л ії десь у к у т к у під х атою . Ц віли квітом великим , га ряч е- ж овтим , ко р о тк и м б агр ян о -че рв он и м , п о д о в г у в а тим — білим з зел ен кав и м відтінком, н іж н ош ам о- вим, тем но й б лідорож евим . Т еп ер, н ап ри кін ці літа з них усією силою ви б у х а в гін до цвітіння, до плоду. І п ахли вони, п ахл и ц ілою си м ф онією ро- ж ан и х запахів, я к у ж а д н у ін ш у п ору. О л еся, щ о б ул а б ать к о в о ю п ом ічн иц ею в ц ьом у р о ж е в о м у царстві, а з ч а с у н ед уги о тц я А лексан- дра й ц ілою т у т го сп од и н ею , п о к а зу в а л а й н а з и вала В асилеві окрем і кущ і. В она щ о р а з у спинялася, щ о б о блам ати су х у га л у зк у , чи гл и б ш е встром ити в зем лю п о х и л ен у ж е р д к у . Б у л о щ о с ь м ел ян холій не в о б р азі ц ієї п ер е д ч а сн о п р и в’я л о ї дівчини між усіма тими р озкіш ни м и квітами, і щ е різкіш е в и сту п ал а на ц ьо м у тлі р ізн и ц я між о бом а сестрам и. М ел яса б у л а ту т н ай ч арівн іш о ю квіткою , дум ав В асиль. В она п ли гал а у св о їй ясній сукні від одн ого к у щ и к а до інш ого, нареш ті, за р и в ш и с ь на хвилину в я к о м у с ь ку тк у, вибігла звідти, радісно кл и ч у ч и : — їж а ч ок , н аш їж а ч о к зн ай ш о в ся ! Д и віться на него! І во н а підбігла до В асиля, п о к а зу ю ч и йом у зв и н у т е в к л у б о к звір ятко . Б о ж е , я к й ом у х отіл о ся вхоп и ти ї ї в св ої р уки й м іцно-м іцно п ри го рн ут и ! Він сказав, см ію чися: — П ан н а М еляся — то п равд и в а м ал ен ька д ів чинка, щ о л ю б и ть гр ати ся з зай ч и кам и і з їж а ч ками. Т а к а щ е дитина! І в ід р азу ж він п о ж а л к у в а в с в о їх слів. В она в и п усти л а з р у к їж а ч к а і д и ви лася на н ього, в р а ж е н а : зд а в а л о с я, щ о во н а т у т ж е за п л а ч е від о б р ази і гніву. Т а п оки В асил ь у сти г щ о с ь сказати , О л еси н а тінь у п ал а між них і вони о б и д во є п о в ер н у л и п о гляд. О л еся стояла, д и в л яч и с ь то на одне, то на д ру ге, а тоді п р о к а за л а стиха, н ач е б го в о р и л а до себ е сам о ї: — Н іколи, ніколи не т р е б а п сув ати собі ж и тт я яки м ись дрібницям и. І во н а зал и ш и л а їх, від х од яч и в бік п л еб ан ії. Х в и л и н ку вони д иви ли ся за нею , а тоді їх п огл яд и зу стр іл и с я. В асиль підійш ов б ли ж ч е й п р о м овив: — Я д у ж е п е р е п р о ш у ю , я не хотів о б р ази ти . . . Ц е б ув н е р о зу м н и й ж арт. Чи во н а гн івал ася ? В она сто я л а мовчки, а тоді відійш ла в бік сад у та сіла на п ерш ій н и зен ькій л а вочці. К оли В асиль, щ е тр ох и н епевний, н аб л и зи вся, вон а ск азал а вж е цілком сп окійн о: — Я не лю блю , я к О л єся, ход и ти ко л о цвітів, бо я не м аю тер п цю . Я л ю б л ю р об и ти всю ди п о р я док, щ о с ь ц ікаве зн ахо д ити. Чи то та к е в ж е д и ти н ств о ? — І ко л о квітів т р е б а ходити, п ан но М е лясю , — ск азав В асиль п ов аж н и м тоном , хоч і я к йом у х отіло ся ск азати їй щ о с ь д у ж е миле. — І не тільки ко л о квітів. От, я д и в ую ся, які у вас чудесні, плекан і р ож і — і яки й за н ед б ан и й сад . . . Він урвав, й ого в д ар и л а одна д ум к а: чи не бул о я к о г о с ь з в ’я з к у між ку л ьт и в ов ан и м и р ож ам и і кн и ж н о ю ( „ п а н с ь к о ю " ) м овою з одн ого б оку, та зан ед б ан и м садом і ге р б у в а н н я м н а р о д н ь о ю ( „ п р о с т о ю " ) м овою з д р у г о г о ? . . А ле й ого дум ки п ере б и в свіж ий, я к той ранок, го л о сок . В она ск азал а д у ж е р о зс у д л и в о : — Р о ж і своєю д о р о го ю , а я б л у к а своєю . У нас НАШЕ ЖИТТЯ — ВЕРЕСЕНЬ, 1964 31
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
