Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Святі ходять стежками (Закінчення) Марта Калитовська Христина Камінська, студентка Мері- ґров Каледжу в Дітройті, у своєму улюбленому одягові з околиць Горо- денки, що його прислала їй тітка з України. Ця світлина була поміщена в недільному магазині, додатку до ді- тройтського щоденника „Фрі Прес“, разом із довгою статтею про Україну під наголовком: „Дарунок старого краю Дітройтові". Зміст статті був написаний на підставі розповіді Хр. Камінської репортерові „Фрі Прес“. Христя виказала небуденне знання української історії й її сучасних про блем. Вона є одною з найкращих студенток свого каледжу, членкою хору „Трембіта", а як старша пла- стунка займається головно виховною діяльністю з новачками. НАШЕ СПІВЧУТТЯ Бувшій голові Окружної Ради СУА в Рочестері п-ні Софії Онуфрик скла даємо вираз нашого глибокого спів чуття з приводу смерти її найдорож чої неньки бл. п. Катерини Маланюк, а замість квітів на свіжу могилу пе ресилаємо 5 дол. на прес, фонд Н. Ж. Окружна Рада СУА в Рочестері Коли ми виходимо райком на вулицю, сеньйора Анна розкладає руками й невпинно повторяє „Сан- те Дам’я'но“. Є момент вагання. Так як і в житті — перед нами роздоріжжя. Та сама єдина, як ,нам видавало ся, вулиця, роздвоюється. Ми мо жемо піти до центру міста, де більше малих вуличок і де, «а ма ленькій площі церква з клясич- ним фронтоном (давня святиня Мі- нерви) і де археологічний музей на місці розкопок —- у старих термах біля форуму. В мені бу диться цікавість археолога. Але Роман тягне тепер у сторону св. Дам’яна. Може тому, що вуличка виходить вже поза місто старою міською брамою, може тому, що зеленіють оливки, а від піль залі тає легіт, може тому, що дорога біжить у «их поміж піль, а потім збігає чорною лінією кипарисів до Санте Дам’яно. І напевне ще й то му, що тудою ходив св. Франціск. Я добре уявляю: він іде босий з невеликим кийком у руках, у пла щі зшитому з куснів матерій і очима часто зведеними до неба. Часом він зупиняється, заговорить до 'пташок і продовжує. Так аж до манастиря. І ми сходимо тією самою до рогою вни'з аж до церкви. Тіль ки ж сама церква нас розчаровує своїм видом іззовні. Вона нагадує ззичайний будинок із кількома асиметричними вікнами і коли б не манастирське піддашшя під ар ками — ми не вгадали б, що це тут. Але це тільки перше вражен ня. іВідхиляємо одні двері і кіль кома східцями спускаємося вниз. Стара романська церква з XI віку. Одна нава з почорнілим пів-готич- ним склепінням, з простими ро манськими колонами, над абсидою почорнілі фрески з XI віку, за престолом перехід у манастир. І над престолом копія візантійсько го хреста, з якого Христос заго ворив вперше до св. Франціска. Візантійський хрест з 12. віку чи не найкращий, що його довелося мені бачити. Хрест мальований ра дісними кольорами з перевагою жовто-вогнистого. Під розп’ятими руками стоять постаті, як звичай но, але вони маленькі, тоді коли тіло Христа і непропорційно тон кі руки домінують. Грецька голо ва з заростом навкруги лиця і довгим волоссям, що символічно роздвоєне трьома пасмами на обо^х 'плечах. Виразні очі і брови, і в погляді стільки виразу, стіль ки смутку і стільки величі, що справді цілий світ поклав свій тя гар на плечі Христа. Опигінал то го величавого хреста находиться в церкві св. Кляри. А в маленькій капличці інший дерев’яний хрест, але той з 17. ві ку і рівнож великої краси. Скло- нена на руку, молода голова Хри ста, обвита густим терневим він ком і немов би жива. Вираз лиця міняється, лагідність чергується з терпінням. Щ е раз переходимо навою. Ось вікно, 'на якому залишив св. Фран ціск гаманець із грішми, призна чений на відновлення церкви. Ви ходимо на критий ґанок і ось пе ред нами маленьке манастирське подвір’я. Під дахом літають ла стівки і здається, що вони є тут постійними мешканцями. Заходи мо до старої їдальні з .простими дерев’яними столами. Тут збира лися перші кляриси, а може й тут залишилися сліди святого? По середині подвір’я сліди давнього водограю, пільні квіти. Все тут вдержане в да'вньому стилі і час, що поклав свої руки на те, охо роняє від зайвого налету модер ного життя. Роман сидить на дерев’яному ґанку і споглядає ластівок. Я зди вований, що він мовчить. Чи може обох нас розлінивило сонце? І нагло в той спокій 'вдирається шум авта. Чи треба дивуватися? Перед нами з’являється молодий чорнявий хлопець і пропонує під везти. Він говорить швидко і мило посміхається. І коли ми вперто ви махуємо заперечливо руками, він зовсім збентежений і ‘не розуміє. Він не може зрозуміти, що ви їздити нам звідси автом —- це не „не го д и т ь ся а л е просто зовсім безглуздя в травневий день. Тоді він починає переконувати, що по- 4 НАШЕ ЖИТТЯ — ГРУДЕНЬ, 1963 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
