Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Людяність у сприйманні життя, перевага духо вих інтересів у стосунках з людьми, що виявляли мама і Леся, до того в розмовах часто тонкий гумор, дотеп спричинялись до утворення дуже приємної ат мосфери в господі. А як нагадати до того, серед якої прекрасної природи була тая оселя і якого здорового трибу життя там дотримувалось, — то стане зрозуміло, що Зелений Гай був місцем, де людина могла дійсно від почивати душею й тілом, а коли туди попадав ми- стець, то йому це оточення надавало наснаги до твор чости. VI. Такий був Зелений Гай у перші роки, так у ньому виглядало життя нашої родини, що з’їзди- лася туди кожного літа. Пізніше наша родина зазнала багато горя: восени 1903 року помер несподівано, прохворівши лише 4 дні, наш брат Михайло, 1909 року упокоївся наш тато, а в 19І3 р. — Леся. У своїй автобіографії мама пише: „після смерті Лесі в персональному житті я залишилась цілком при „Рідному Краю“ (журнал, що мама редагувала і ви давала); живила лиш певність того, що я все ж про ваджу якусь корисну справу*'. Ото 1913 р. мама пе ревезла редакцію ,,Р. К.“ до Гадяча й оселилася там настало (літуючи, звичайно, в Зеленому Гаю). Сестра моя Ольга зі своєю родиною та я приїздили до мами влітку і в тих роках до мами в гостину приїздили зна йомі. Здебільшого то були нові приятелі, бо давні ших мало вже зосталося в живих. Зелений Гай і тоді був все такий самий чудовий і чарував кожного, хто там бував, та не було вже того щасливого і цікавого життя в Зеленого Гаю, що було раніш за життя тата, Лесі й Михайла. За першої світової війни влада заборонила укра їнські періодичні видання, отже закрили „Рідний Край“. У січні 1917 року маму запросили на редак тора газети Гадяцького Земства, що виходила росій ською мовою. Мама добилася постанови Земства про те, щоб газета виходила українською мовою і тоді згодилася бути в ній за редактора і була редактором цього часопису до початку 1919 року. Революційні події мама зустріла радісно, з вла стивою їй енергією і не зважаючи на свій похилий вік, брала участь у громадському житті у Гадячі. Ці роки 1917— 1920 у Гадячі, як і по всій Україні, йшла дуже загострена національна боротьба. Наприкінці 1918 року Гадяч зайняли большевики, від мами ві дібрали Зелений Гай, ліс порубали на дрова, а бу динок продали ,,на знос“ якомусь спритному зайді, що поставив з цього матеріялу десь на Пслі сукно вальню. Так не стало Зеленого Гаю. Тяжко, прикро було мамі переживати його кінець. Щ е на початку 1918 р. у мами, як і в усіх інших землевласників, забрали іншу власність — землю (теж у Галицькому повіті), і хоч матеріяльно мама тоді втратила значно більше, але поставилася до того цілком спокійно, — земля її перейшла до селян. Коли б влада, відібравши від мами Зелений Гай, не знищила його, а влаштувала в ньому Дім Відпочинку для українських письменників, чи літ- нисько для українських дітей, чи щось інше по дібне — з певністю можу твердити, що мама не пере живала б так втрати Зеленого Гаю. Але як ото так, по-хижацькому знівечили його, тоді дійсно не сила було мамі дивитися. Вона так почувалася тоді, наче була присутня на похороні близької людини. Чарівну красу лісу в Зеленому Гаю й почуття ма мині, коли нищили Зелений Гай найкраще ілюструє мамин вірш: ДО ЗЕЛЕНОГО ГАЮ (напередодні 1919 року) Прощай коханий мій, Зелений Гаю. Прощаюсь не в розкішнім любім маю, Коли найбільш пишаєшся красою, Окроплений весняною росою, Пташиним співом збуджений, розвитий, В зелені шати рясно так повитий. Ні, на Різдво прощаюся з тобою, Як сніжною ти встелений габою. Як з інею мороз плете мережки, На віти срібнії чіпля сережки. Та ти й тепер стоїш такий ошатний: З-під снігу стовбур виступа брунатний, На білеє ж около наче самоцвіти Розсипав хто, додолу і на віти, — На сонці сяє іней той яскравий; Стоїш і на Різдво ти кучерявий! Н А Ш Е Ж И Т Т Я — Г Р У Д Е Н Ь , 1 9 6 3 39
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
